До читача

«Двох речей я прошу в Тебе, – не відмов мені, перш ніж я помру: віддали від мене марноту і обманливе слово; убогості і багатства не давай мені, а годуй мене за потребою щоденним хлібом. Щоб, маючи достаток, я зрікся Тебе і не сказав: Хто такий Господь? Або, збіднівши, я не почав красти і не зневажив Імені Бога мого» (Притч. 30: 7–9).

У новому номері журналу «Церква і суспільство» ми звертаємося до теми, яка хвилює кожного, незалежно від епохи чи соціального статусу: «Багатство, бідність і соціальна справедливість». Слова з Книги Притч нагадують нам про необхідність рівноваги – уникати як гордині багатст­ва, так і відчаю, спричиненого бідністю, щоб залишатися вірними Богові та Його заповідям.

Що означає бути багатим чи бідним у світлі Євангелія? Як Церква може сприяти соціальній справедливості в сучасному світі? Ці питання ми розглядаємо через низку глибоких і різнопланових статей. У розділі, присвяченому темі номера, ви знайдете роздуми про багатство, бідність і совість, екзегезу Господньої настанови «Блаженні вбогі духом», а також роздуми про те, чому багатому важко, але не неможливо увійти до Царства Божого. Про світову місію Церкви та її завдання пише Петрос Васіліадіс, а Олександр Саган аналізує сучасний український контекст соціальної політики Церков.

Окрім головної теми, цей номер пропонує широкий спектр матеріалів. У розділі «Актуальне богослов’я» Рован Вільямс ділиться роздумами про безумовну любов і кризу довіри в Церк­ві. У блоці «Вселенське і помісне» митрополит Іларіон розповідає про капеланське служіння ПЦУ, яке підтримує українців у вигнанні, а дия­кон Дмит­ро Самойленко досліджує регіональні особ­ливості української сакральної архітектури Київщини. Іконописець Кость Маркович розмірковує над співвідношенням слова й образу в церковному мистецтві.

У розділі «Духовність і пастирство» о. Харалампос Пападопулос пропонує глибокі роздуми про молитву як зустріч двох таїн – Бога й людини.

Сподіваємося, що прочитання цього журналу спонукатиме вас до роздумів про те, як наші особисті й суспільні вибори можуть наближати нас до Божої правди та справедливості. Як завжди, чекаємо на ваші відгуки, коментарі та пропозиції за адресою: info@churchandsociety.org.ua.

Тема номера: БАГАТСТВО, БІДНІСТЬ І СОЦІАЛЬНА СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Підготував протоієрей Георгій КОВАЛЕНКО

ПОМ’ЯНИ, ГОСПОДИ, ТИХ, ХТО ПАМ’ЯТАЄ БІДНИХ…
Вибрані цитати з розділу «Бідність, багатство і соціальна справедливість» документу «За життя світу. На шляху до соціального етосу Православної Церкви».

Пропонуємо до уваги наших читачів обрані редакцією цитати з розділу «Бідність, багатство і соціальна справедливість» документу «За життя світу. На шляху до соціального етосу Православної Церкви», який підготувала група провідних православних богословів світу та затвердив Синод Конс­тантинопольського Патріархату у 2020 році на замовлення Патріарха Варфоломія. Документ вийшов одночасно 12 мовами, включно з українсь­кою. Виділення в тексті та вибірка цитат зроблені редакцією для акцентування уваги на тезах документа, які важливі для розкриття провідної теми поточного номеру журналу «Церква і суспільство».

З повним текстом документа можна ознайомитися на сайті Грецької православної архієпископії в Америці або на порталі «Релігійно-інформаційної служби України»…

Тамара БАККА

Багатство, бідність і совість: християнський погляд на соціальне розшарування

Сучасна Україна живе в дивний час. З одного боку – новітні технології, розкішні авто, елітні будинки, а з іншого – пенсіонери, які рахують копійки на хліб, матері, що моляться, аби зібрати дитині на лікування, сім’ї, які втратили все через війну. Соціальне розшарування стало настільки очевидним, що ми вже навіть перестали його помічати….

Дмитро ЦОЛІН

Блаженство вбогих духом

Хто такі «вбогі духом»? У чому полягає сила і глибина їхньої чесноти, що вона проголошується першою серед Блаженств? Здається, це словосполучення говорить про щось цілком зрозуміле і водночас загадкове. Певно, перша асоціація, що виринає у свідомості, коли ми чуємо «Блаженні вбогі духом», пов’язана зі смиренням та покорою перед Богом, зі здат­ніс­тю легко й природно приймати Його реальність, погоджуватися з Його волею. Але чому тоді не сказано просто: «Блаженні смиренні»? У чому сенс підкреслення саме вбогості, бідності? Може тому, що вбогий дух не бунтує, не домагається свого, й цілковито відкритий для Духа Божого, для Його волі та Слова? Можливо «вбогість духа» відкриває якісь особливі обрії та глибини смирення?..

протоієрей Андрій ДУДЧЕНКО

Як багатому ввійти до Царства Божого?

Євангельська історія про те, що «легше верблюду пройти крізь вушко голки, ніж багатому увійти в Царство Боже» (Лк. 18: 18–27 і паралельні місця) часто сприймається як така, що не стосується нас безпосередньо. Багато хто з читачів Євангелія вважає, що ці слова Ісуса Хрис­та звернені виключно до заможних. Однак цей уривок містить універсальний урок, який закликає кожного з нас переосмислити своє ставлення до багатства, вічного життя та Царства Божого…

Хуан МАТЕОС

«Блаженні ті, хто обирає бути вбогими»

Переклад першого з євангельських Блаженств, винесений у заголовок, привертає увагу, адже в українській мові традиційно цю фразу перекладають як «блаженні вбогі духом». Чому ж цей традиційний переклад нас не задовольнив?

Слово «вбогий» у Старому Завіті має дуже давню традицію, ідеться про соціально вбогих – тих, хто не має нічого. Це зрозуміло. Проте складнішим є додаток, що тут ужитий і зазвичай перекладається як «духом». У грецькому тексті вжито слово «дух» – причому з артиклем, що підкреслює конкретний, особливий дух: «блаженні вбогі τῷ πνεύματι» (τῷ – артикль, πνεύματι – «духом» у давальному відмінку). Уся справа в тому, що давальний відмінок у грецькій мові може передавати або стан людини, яка є «убога духом», або причину, через яку вона вбога («вбогі через дух»)…

Петрос ВАСИЛІАДІС

Світова місія та наше православне завдання

Православ’я зазвичай визначають як конфесію чи деномінацію, тобто як східну гілку християнства, яка розділилась із західною приблизно на початку другого тисячоліття нашої ери. Таке визначення більше не вважається вірним. Згідно з найсерйознішими тлумаченнями, православ’я означає цілісність народу Божого, який поділяє правильне переконання (ορθή δόξα = правильна думка) щодо події Божого спасіння у Христі та Його Церкві, а також правильне вираження (orthopraxia) цієї віри. Orthodoxia спонукає до максимально можливого застосування в Orthopraxia харизматичного життя у свободі Святого Духа, в усіх аспектах життя. Православ’я запрошує всіх вийти за межі конфесій та негнучких інституцій, не обов’язково відкидаючи їх. Православ’я не треба ототожнювати лише з нами, православними в історичному сенсі, з усіма нашими обмеженнями і недоліками. Ми ніколи не повинні забувати, що цим терміном називають Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву в цілому на противагу єретикам, які за власним вибором відкололися від основного тіла Церкви. Таким чином, термін «православ’я» має більш-менш еклезіальне, а не конфесійне значення…

священник Димитрій КРАСНОБАЄВ

Десятина: старозавітний пережиток чи завдання для нас?

Коли людина вперше приходить до церкви з надією отри­мати відповідь від Бога на свої прохання, вона зазвичай ще не знає жодних форм жертовних стосунків, окрім тих, що пропонує їй церковна традиція. Згодом приходить розуміння: жертовність – це не просто звичай, а глибокий духовний зв’язок між людиною і Богом.

Я бачу три форми жертовних взаємин між віруючим християнином і Богом. Не між християнином і церквою – адже ми, віряни, самі є Церква: тіло Христове, стовп і підвалина істини, повнота Того, Хто наповнює все у всьому…

Олександр САГАН

Соціальна політика Церков: нинішній український контекст

Проблематика участі Церков (релігійних організацій) у вирішенні соціальних проблем тієї чи іншої країни широко висвітлена у науковій та богословській істо­ріографії – як вітчизняній, так і закордонній. Проте певною проблемою цього питання є недостатня увага до досліджень такої соціальної діяльності на теренах України. Тому в цьому огляді ми акцентуємо увагу на методологічних аспектах та розглянемо українську специфіку нинішньої соціальної роботи Церков…

АКТУАЛЬНЕ БОГОСЛОВ’Я

Бесіда з читачами клубу Philokalia

Рован Вільямс: про богослов’я, безумовну любов і кризу довіри в Церкві

Читацький клуб Philokalia, назва якого походить від грецького слова φιλοκαλία – «любов до прекрасного» або «любов до добра», заснований в Україні восени 2023 року. Клуб об’єднує молодих дослідників, священників, викладачів і всіх, хто прагне духовного зростання. Діяльність клубу організована за циклами: два місяці спільного читання та обговорення обраного тексту, після чого, за можливості, відбувається зустріч із автором. Заснов­ники клубу: Юлія Найдич, Марі Тайх, Данило Лелеко та Анастасія Тарасова.

Читачам журналу «Церква і суспільство» пропонуємо зануритися в справжній богословський бенкет – бесіду з видатним сучасним англійським богословом Рованом Вільям­сом. Її приводом стало прочитання його книги Looking East in Winter («Дивлячись на схід узимку»), що побачила світ у 2021 році. Назва книги відсилає до образу, запропонованого святим Діадохом Фотикійським у V столітті: стоячи взимку обличчям до сходу, людина відчуває тепло сонця на обличчі, тоді як спину ще пронизує холод. Ця метафора у творі стає символом західного погляду на східнохристиянську духовну традицію – як джерело тепла й світла серед сучасних викликів…

ВСЕЛЕНСЬКЕ І ПОМІСНЕ

митрополит Іларіон ПРОЦИК

Богословське осмислення служіння капеланської місії Православної Церкви України серед переселенців

Вигнання у Священному Писанні, як і у всій церковній традиції, постає не лише як історичний факт чи трагедія вимушеного переселення, а як особливий духовний стан – стан втрати близькості, у якому людина вже не має дому, не має храму, не має навіть слів для молитви, але ще має надію, що Бог її не залишив. Вигнання – це надлом, що розкриває серце. Це простір, де мовчання стає глибшим за проповідь, а плач – чистішим за сповідь. Це – місце, де Бог говорить найніжніше, бо душа стала найуразливішою…

протодиякон Дмитро САМОЙЛЕНКО

Регіональні особливості дерев’яної сакральної архітектури: Київщина

Дерев’яна церква – унікальне явище в світовій архітектурі. На території України зафіксовано близько 3 тис. дерев’яних церков. Ця кількість вражає своїм різноманіттям форм і стилів. Це – козацьке бароко Наддніпрянщини, гуцульська й марамороська готика, приземисті, схожі на хати, буковинські церкви; схожі одна на одну, але зовсім різні за оздобленням «єпархіалки» – храми, збудовані за єдиним проєктом, затвердженим Синодом РПЦ, спрямованим на знищення української архітектурної ідентичності; шатрові галицькі, химерні лемківські, латинізовані баштові церкви. Найбільш архаїчні форми збереглися переважно в гірських місцевостях, тоді як на рівнинах традиція храмобудування впевнено еволюціонувала.

Кость МАРКОВИЧ

Тема для роздумів: ікони потрібно лише писати, чи можна таки малювати?

У колах іконописців та дотичних до них осіб: священни­ків, побожних християн, а також мистецтвознавців та цінителів іконопису часто вживаються вирази та терміни, які ніби окреслюють діяльність мистців-художників у процесі створення ікони, але разом із тим походять від слова писати. Вже у попередньому реченні вжито два слова від цього кореня слова, і нікого, начебто, й не турбує, що слово писати тут використовується не в основному своєму значенні, яке окреслює писання тексту чи віршів, а в другорядному – писати зображення фарбами. До групи подібних слів належать такі терміни як іконопис, живопис, стінопис, розпис, писанка та похідні від них іменники, дієслова, інші частини мови. Походять ці слова з давньоруської мови, але цілком органічно вкоренилися в сучасну українську, не викликаючи у більшос­ті випадків застережень. І це незважаючи на те, що в нашій мові є більш відповідне слово для окреслення дії за допомогою фарб – малювати, яке вживається часто, і в широкому діапазоні значень. Ним послуговуються, звичайно, і у сфері образо­творчого мистецтва, разом із похідними від нього словами: малярство, малюнок, маляр. Більшість із них є прямими відповідниками до групи давніх слів, що утворені поєднанням коренів -жив- та -пис- (тобто, живописати – творити фарбами). Так у нас паралельно і на рівних правах вживаються терміни живопис і малярство, майже синонімами є живописець і маляр (останнє використовується у двох значеннях). Однак якщо йдеться про такий жанр мистецтва як ікона, то слова, похідні від малювати, переважно не вживаються, а з певних причин ніби замовчуються. Деякі священники та й самі іконописці виступають категорично проти вживання словосполучення малювати ікону, так ніби це виходить поза межі обряду чи канону. Інші часом і кажуть малювати, але дуже часто поправляють себе – ні, вибачте, таки писати. Можна подумати, що слово малювати якесь не благословенне або принизливе. Мовляв, це тільки діти малюють, а серйозним мистцям слід писати…

ДУХОВНІСТЬ І ПАСТИРСТВО

протопресвітер Харалампос ПАПАДОПУЛОС

Молитва: зустріч двох таїн

Молитва – це зустріч. Вона не є священним обов’язком, не є тим, що «треба робити», релі­гійною повинністю, і ще меншою мірою – актом, який ми виконуємо, щоби відігнати зло чи привернути добро. Коли я був малим, мама казала: «Перехрестися, щоби Пресвята Богородиця тебе оберігала і ти повернувся цілим і неушкодженим!» Це гарно, це благословення, але це – ще не суть молитви. Молитва – це не згадування Бога у найневідповідніший момент дня. А коли він настає? Коли ми лягаємо спати. Саме тоді більшість із нас згадує про молитву – коли втома долає, очі злипаються, сили залишають нас. А Богові – до Якого ми маємо стільки нарікань: що Він нас не чує, що відвернув Своє обличчя, що Його бракує в нашому житті – ми присвячуємо 2–3 хвилини. Насправді ж молитві потрібен свій простір і свій час. Щоб вона стала живою зустріччю з Богом, людина справді має віддати їй себе...