КОЛОНКА РЕДАКТОРА

Світло, яке потребує олії

Папа Лев XIV у своїй нещодавній енцикліці Magnifica Humanitas нагадує: «Освіта є довгою дорогою, що вимагає терпеливості… Найглибші й найважливіші речі засвоюються лише після тривалого часу й зусилля, через участь у розмові з іншими, коли ідеї та досвіди разом “висікаються”, наче кремінь, аж доки іскра розуміння не запалиться в нас». Ці влучні слова описують, як влаштоване людське пізнання від початку.

Бог доручив Адаму нарікати імена тваринам – і це онтологічне завдання: щоб назвати, треба зрозуміти сутність. Пізнання сутності передує назві.

На Різдво Христове Церква співає: разом із народженням Спасителя світові засяяло «світло розуму». Не лише світло благодаті, але й світло розуму. Христос відновлює не тільки нашу волю і серце, а й наш інтелект, затьмарений гріхом. Саме тому будь-яка справжня освіта – духовна чи світська – покликана бути причетною до цього відновлення.

Чому ж тоді священниче служіння – чи не єдина професійна сфера, де системне навчання впродовж життя досі не стало нормою? Лікарі, педагоги, юристи зобов’язані підвищувати кваліфікацію. Пастирі – чомусь ні. Далеко не кожен клірик має сьогодні системну богословську освіту. А з тих, хто має, – далеко не кожен розуміє, що диплом є лише початком шляху, а не його завершенням. Між тим, люди приходять до священника з питаннями про сенси життя, про війну і прощення, про Бога і мовчання, і очікують не лише доброти і емпатії, а й мудрості.

Цей номер журналу – про освіту і просвіту в їхній повноті: від недільної школи до богослов’я в світському університеті, від капеланства до шведського досвіду. Автори свідчать, що справжня освіта не так передає інформацію, як формує особистість, здатну стояти у правді.

Іскра розуміння не запалюється лише від одного удару кременя. Вона вимагає наполегливості, спільноти і часу. Цим вогнем і живе Церква, коли не зраджує свого покликання бути світлом розуму для світу.

Тема номера: ОСВІТА І ПРОСВІТА

Віталій ХРОМЕЦЬ

Заклади вищої духовної освіти: між державним визнанням та церковною ідентичністю

Богословська освіта в Україні перебуває на етапі самовизначення та самостановлення – самоусвідомлення тих трансформацій, які відбулися в українському освітньому просторі після 2014 року. Однак передусім важливо осмислити одну з центральних дихотомій, з якою зустрічаються заклади вищої духовної освіти в Україні: напруження між державним визнанням та церковною ідентичністю. У цьому зв’язку важливо осмислити цю дихотомію через три виміри: тисячолітню історичну ретроспективу взаємин освіти та Церкви; законодавчий прорив 2014 року; порівняльний аналіз моделей, які вже знайшли своє втілення…

протоієрей Олександр ТРОФИМЛЮК

Вища духовна освіта в Православній Церкві України

Проблематика вищої духовної освіти в сучасній Україні набуває особливого значення у зв’язку з процесами церковного відродження, суспільної трансформації та утвердження української релігійної ідентичності. Після утворення у 2018 році єдиної помісної Православної Церкви України питання розвитку системи богословської освіти стало одним із ключових чинників формування інтелектуального та духовного потенціалу нової автокефальної Церкви…

cвященник Петро МАЙБА

Співпраця Церкви й держави в освіті: чому християнські цінності – це те, що нам потрібно саме зараз

Переживаючи кризи, турбулентні часи, завжди шукаємо опори. Що тримає українців у важкій боротьбі за волю вже стільки років? Розуміння того, що для нас цінне, і віра у майбутнє. У цьому контексті дбаємо не лише про захист кордонів, відновлення визволених територій, але й про формування ціннісних орієнтирів у дітей і молоді…

протоієрей Андрій ГРИГОРАШ

Дух освіти: від першоджерел до відкритого неба

Сучасна школа часто нагадує великий будівельний майданчик. За гуркотом інноваційних «вдосконалень», за риштуваннями цифрових технологій та нескінченними звітами про діджиталізацію дедалі важче розгледіти саму людину. Ми звикли вимірювати освітній прогрес ефективністю алгоритмів та швидкістю доступу до баз даних. Проте освіта у своїй першооснові – це не техніка обробки інформації і не сервіс із надання інтелектуальних послуг. Це передусім таїнство – таїнство народження особистості у світлі…

протоієрей Петро ЛОПАТИНСЬКИЙ

Недільна школа як інструмент заклику до онтологічного перетворення індивіда на особистість у спілкуванні

Двадцяте століття в богословських колах часто називають часом євхаристійного відродження. Цей період став епохою, коли, напевно, найінтенсивніше за всю історію питання про те, що саме найповніше характеризує природу Церкви, обговорювалося більшістю християнських конфесій світу. Ця дискусія не оминула і православне богослов’я…

єпископ Васильківський Єфрем ХОМ’ЯК

«Печера» – молодіжний християнський простір

Доки в церковному середовищі релігійні діячі сперечаються про те, якою мовою і як правильно читати богослужбові тексти, українською чи слов’янською, а, може, київським ізводом, молодь цілком вільно використовує нові слова і сленг, сміливо вживаючи їх і щодо Бога, і щодо церковного життя. Молоді люди без вагань говорять про те, що в Церкві щось може бути «крінжовим», «вайбовим» або ж «захейченим». Це все спонукає Церкву рухатись вперед, «омолоджуватися» у своїх місійних і місіонерських підходах, говорити «новими мовами» до молодого покоління, проповідуючи йому про «великі діла Божі» (Дії. 2: 11)…

протоієрей Микола ЩЕРБАНЬ

Богослов’я в університеті: від конфронтації до viribus unitis

«Viribus unitis» («спільними зусиллями») – саме таке гасло, що встановлене на фасаді Чернівецької Ратуші, а колись ці слова були на гербі династії Габсбургів, якнайкраще може cхарактеризувати дієвий спосіб і функціональний механізм успішної реалізації богословської освіти й науки у світському академічному середовищі…

Юлія НАЙДИЧ

Від аномії до спільноти: уроки шведської освіти для України

Україна сьогодні переживає стан аномії – стан суспільства без спільних правил, втомленого й дезорієнтованого, у якому люди не бачать чітких орієнтирів для майбутнього. Згідно з класичним визначенням французького соціолога Еміля Дюркгейма, аномія — це стан суспільства, за якого воно неспроможне регулювати поведінку індивідів, а чіткі соціальні норми та орієнтири фактично відсутні. Це призводить до розмивання моральних меж і відчуття розгубленості. Як писав Дюркгейм, «аномія виникає через брак регуляції людської діяльності та пов’язані з цим страждання». Іншими словами, аномія – це стан безсенсовності суспільства, нездатності культивувати смисли на колективному рівні, які стали б орієнтирами для майбутнього…

Тарас ДЯТЛИК

Блаженні миротворці, або чого нас навчає терор

Є слова, які у певних контекстах стають нестерпними. Одне з них – слово «мир». В Україні воно сьогодні нерідко змушує християн напружуватися, але не тому, що вони проти миру, а тому що це слово надто часто приходить разом із вимогами: закликом пробачити передчасно, порадою не ненавидіти, богословською конструкцією, яка обходить горе стороною і пропонує готову відповідь там, де ще не сформульовано справжнього питання. Тому слово «мир» потребує сьогодні певного очищення, чесного й болісного переосмислення через богословське просвітництво...

протоієрей Богдан ОГУЛЬЧАНСЬКИЙ

Чи може наша освіта бути світильником для духу?

Почну цей текст із констатації очевидного – українське суспільство перебуває і ще довго перебуватиме в екстремальному стані. Утім, так чи інакше, визнання цього факту не означає, що наш порядок денний – це лише надзусилля в захисті України та подоланні наслідків війни. Слід зважати й на молодше покоління українців та прагнути до того, щоб їхнє життя було не екстремальним, а «нормальним» і навіть благополучним. А якісна, а ще краще – доброякісна освіта – це один із найважливіших чинників такого майбутнього…

Олександр Саган

Релігійність українців під час війни: фактор освіти і виховання

Продовжуємо аналіз соціологічних даних за 2025 рік Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, який за підтримки фонду Конрада Аденауера упродовж 25 років здійснює системний соціологічний моніторинг процесів, які відбуваються в ХХІ ст. в українському суспільстві у царині свободи совісті…

Олександр Саган

Особливості розвитку освітнього капеланства в Україні

Невійськове капеланське служіння загалом ще переживає етап свого становлення в Україні. В силу об’єктивних та суб’єктивних причин, нині найбільш розвинутими напрямами невійськового капеланства є служіння в системі охорони здоров’я та у пенітенціарних закладах. Причини такого стану – висока затребуваність душпастирських послуг в установах, де люди перебувають у критичних та стресових ситуаціях, а також внесення цих послуг у чинне законодавство (захист прав капеланів та отримувачів послуг, обов’язки сторін, можливості діяльності тощо)…

ВСЕЛЕНСЬКЕ І ПОМІСНЕ

протоієрей Георгій КОВАЛЕНКО

Український православний екуменізм: досвід і перспективи

Мій особистий екуменічний досвід розпочався з книг. У 1988 році, в рік 1000-річчя Хрещення Русі, до моїх рук потрапила привезена з Фінляндії Біблія, а впродовж двох наступних років я вперше переступив поріг храму і почав навчатися на філософському факультеті Київського університету…

протодиякон Дмитро САМОЙЛЕНКО

Блаженні неправедні…
…бо від них ми цього не очікуємо

Ця постать дуже неоднозначна. Власне, як неоднозначними є багато постатей тридцятих-сорокових років ХХ століття. Але ми полюбляємо різного роду штампи і залюбки їх вішаємо на тих чи інших осіб. Постраждав від комуністичного режиму, а при нацистах був провладним? Все, це – точно нацист. Навпаки, постраждав від нацистів, а при комуністах знайшов спокій? Все, це – точно червоногузий посіпака. А якщо постраждав і від тих, і від тих? Або дурень, або праведник…

Ірина ПРЕЛОВСЬКА

Богословська діяльність благовісника УАПЦ Володимира Мусійовича Чехівського (1876–1937)
(до 150-ї річниці з дня народження)

У 2026 р. виповнюється 150 років від дня народження Володимира Мусійовича Чехівського – українського богослова, благовісника УАПЦ, дорадника митрополита УАПЦ Василя Липківського, керівника «Братства робітників Слова» при київському Софійському соборі, викладача Пастирських курсів, члена ЦК УСДРП, прем’єр-міністра і міністра закордонних справ Директорії УНР, автора Закону про автокефалію Української Церкви від 1 січня 1919 р., визначного українського церковного, політичного та освітнього діяча першої половини ХХ століття…

ДУХОВНІСТЬ І ПАСТИРСТВО

Артем ПЕРКОВ

Духовність на виснаження.
Про внутрішнє придушення себе, справжність та відносини

Перед початком важливої справи доречно спитати себе: навіщо? І братися за неї, якщо відповідь влаштовує. Міркувань, для чого потрібен піст, дуже багато. Хтось постує суто «для здоров’я», комусь цікаво «вжитися» в аскетичний досвід святих подвижників, для когось відповіддю є слухняність вимогам Церкви…

протопресвітер Харалампос ПАПАДОПУЛОС

Радість – мета християнського життя

Сьогодні поговоримо про радість. Ця тема завжди актуальна, адже що шукає людина у своєму житті, віруюча вона чи ні, крім радості? Людина – це істота, яка живиться радістю, адже вона народжена для радості в Царстві Божому. У всі епохи та в будь-якому суспільстві людина прагне знайти і відчути радість. Звісно, це не завжди вдається, більшість спроб зазнають невдачі, і результат – велика трагедія для нас і для всього суспільства. Радість – це мета суспільства, але також і мета життя християнина, тобто людини, яка живе духовним життям у Церкві. Бо радість, за словами апостола Павла, – це плід Святого Духа. Справжня радість – це не просто емоція, не просто успіх чи душевне піднесення, а плід Святого Духа. У Церкві радість – це присутність Самого Бога в нашому житті…