До читача

Про що ми замислюємось, коли чуємо слово «соборність»? Хтось скаже про Вселенські собори як головний авторитет після Священного Писання у питаннях християнського віровчення. Хтось акцентуватиме на церковних соборах як вищій формі церковного управління. Інші будуть розуміти під цим єднання у тих чи інших аспектах, які вважатимуть найважливішими, пам’ятаючи чудове висловлювання: «В головному – єдність, у другорядному – свобода, і в усьому – любов». Небагато буде тих, хто згадають, що «соборність» – це переклад грецького поняття «кафоличність», і тоді знову постане поняття перекладу і розуміння змісту цього терміну. Для одних він означатиме вселенський вимір християнства, тоді як початково означав внутрішню універсальність: християнська Церква має всю повноту благодатних дарів на всі часи та покликана об’єднати в собі всіх, безвідносно національності, мови, культури, соціального статусу тощо.

Для українців поняття «соборність» має не тільки церковне, а й суспільне навантаження, адже 22 січня відзначається День Соборності України – у день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося у 1919 році на Софійському майдані в Києві.

У цьому номері журналу ми запросили авторів розкрити різні аспекти поняття соборності – як у церковному, так і у світському вимірі. Крім того, оскільки для нас соборна Україна можлива тільки як результат досягнення справедливого миру, ми публікуємо деякі виступи українських учасників Консультації зі справедливого миру, яку було проведено в грудні у Варшаві з ініціативи Конференції Європейських Церков. До того ж, у цьому номері вперше українською мовою публікуються роздуми видатного англійського богослова і письменника К. С. Льюїса на тему «Чому я не пацифіст».

Крім того, читач знайде тут продовження лекцій о. Олександра Шмемана про шлюб, репортаж про контакти ПЦУ із Фінською Православною Церквою, а також осмислення широко впізнаваного візуального образу нашої Помісної Церкви у графічному дизайні, який створює Олексій Чекаль.

Як завжди, будемо раді отримати Ваші відгуки, коментарі і пропозиції, які запрошуємо надсилати на редакційну пошту: info@churchandsociety.org.ua.

Тема номера: СОБОРНА ЦЕРКВА – СОБОРНА УКРАЇНА

Ніколоз ҐУРҐЕНІДЗЕ

Євхаристійна єдність як вищий та справжній прояв єдності Церкви

Згідно з отцями Церкви, вчення про першість («протологія») переплітається з еклезіологією, це означає, що разом зі створенням світу існує також концепція створення Церкви. Безумовно, Церква у Христі, заснована насамперед через Таїнство Євхаристії під час Тайної вечері – це, мабуть, найхарактерніша складова структури Церкви. У подібний спосіб у П’ятдесятницю при сходженні Святого Духа Церква отримала для себе додаткову характеристику, оскільки П’ятдесятниця була продовженням Тайної вечері. Так, Господь надав Церкві євхаристійний характер і перед Вознесінням обіцяв апостолам: «Коли прийде Утішитель, якого Я пошлю вам від Отця, Дух істини, що від Отця ісходить, Він буде свідчити про Мене» (Ін. 15: 26), і «Ось Я з вами в усі дні аж до кінця віку» (Мф. 28: 20). Апостоли, прийнявши Христові заповіді та настанови щодо Тайної вечері («це творіть на спомин про Мене», Лк. 22: 19), передали своїм учням порядок здійснення Божественної Євхаристії: просити у молитві Бога Отця, щоби Він послав Святого Духа на вірних і на принесені дари («благаємо Тебе, зішли Твого Святого Духа на нас і на ці предложені дари»), які перемінюються в Тіло і Кров Христові. У Божественній Євхаристії ми вбачаємо дію Пресвятої Трійці, яка виражає «тріадологічну еклезіологію». Ця єдність у Євхаристії була найвищим і правдивим проявом єдності апостолів і вірян із самим Богом…

митрополит Львівський і Сокальський
Димитрій РУДЮК

Соборність Православної Церкви України – історична ретроспектива та сучасний стан

Церква та її ієрархічна структура значно змінилися за багато століть, і сьогодні малопомітний її первісний вигляд. Однак первісна Церква яскраво засвідчує свій соборноправний устрій, який насамперед полягає у формуванні її вчення. З давніх-давен у християнській громаді чітко виявлявся звичай регулярних зібрань, які стали суттєвим елементом стародавньої християнської громади. «Ми не можемо уявити собі давню християнську громаду без церковного зібрання, і насамперед молитовного», – каже нам протопресвітер Миколай Афанасьєв. Відтак, ми маємо розуміти, що перші християнські зібрання, хоч і відображали соборну суть, проте не могли відображати соборної повноти Церкви. Історичний зв’язок давніх Вселенських Соборів ми вбачаємо тільки з Апостольським Єрусалимським Собором…

протоієрей Андрій ДУДЧЕНКО

Літургія – сопричастя – соборність

Для православного учасника термін «синодальність» звучить як неологізм. Значення цього терміну ми зазвичай включаємо до поняття «кафоличність», який слов’янськими мовами історично перекладений як «соборність». Під кафоличністю Церкви ми часто розуміємо саме соборний устрій церковного життя – як літургійного життя, так і служінь управління та вчительства…

Олександр САГАН

Соборноправність як визначальна риса православ’я в Україні

Питання соборності (соборноправності) – одне із найбільш актуальних для православ’я на теренах України в усі часи його розвитку. Його важливість підкреслює той факт, що коли на початку ХХ ст., на хвилі революційних змін у політичному житті України, масово почали відбуватися православні єпархіальні з’їзди, на яких обговорювалися шляхи подальшого розвитку православ’я, то майже на всіх таких зібраннях одним із перших ставилося питання відновлення соборноправності як характерної риси православ’я в Україні. І не випадково на Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі у 1921 р., серед трьох основних засад УАПЦ, поряд із автокефалією та українізацією, була і соборноправність, яка розумілася як «участь усіх вірних у розв’язуванні справ Церкви через своїх представників на Соборах – парафіяльних, округових, єпархіяльних і Всеукраїнському»…

Володимир ВОЛКОВСЬКИЙ

Миряни в Церкві чи миряни як Церква?

У сучасній Церкві – будемо говорити не лише про Православну, але і про інші християнські традиційні церкви – це питання викликає здивування. Але що відповісти на це питання? Якщо ми не будемо обмежуватися водночас пафосними і порожніми висловлюваннями про важливість мирян для життя Церкви, а замислимося про реальну історію і реальне місце, ми відкриємо, що відповідь на це питання – далеко не очевидна і не проста. Але ми також побачимо, що саме від відповіді на це питання залежить відповідь на інше – чи переможе секуляризація, чи виживе Церква, і взагалі християнство?..

Денис ТАРГОНСЬКИЙ

Єдність Церкви в Україні у запитаннях і відповідях

Під час війни Росії проти України дедалі більше обговорюється питання єдності Православної Церкви в державі. У церковному середовищі немає єдності щодо цього питання. Не дивно, що в суспільстві також відчувається хаос у поглядах на цю проблему…

СПРАВЕДЛИВИЙ МИР

Підготував протоієрей Георгій КОВАЛЕНКО

ЗА МИР В УСЬОМУ СВІТІ…
Вибрані цитати з розділу «Війна, мир і насильство»
документу «За життя світу. На шляху до соціального етосу Православної Церкви».

Пропонуємо до уваги наших читачів обрані редакцією цитати з розділу «Війна, мир і насильство» документу «За життя світу. На шляху до соціального етосу Православної Церкви», який підготувала група провідних православних богословів світу та затвердив Синод Конс­тантинопольського Патріархату у 2020 році на замовлення Патріарха Варфоломія. Документ вийшов одночасно 12 мовами, включно з українсь­кою. Виділення в тексті та вибірка цитат зроблені редакцією для акцентування уваги на тезах документа, які важливі для розкриття провідної теми поточного номеру журналу «Церква і суспільство».

З повним текстом документа можна ознайомитися на сайті Грецької православної архієпископії в Америці або на порталі «Релігійно-інформаційної служби України»…

Справедливий мир: християнський погляд

З 9 по 11 грудня 2024 року у Варшаві проходила Європейська консультація про справедливий мир, організована Конференцією Європейських Церков (КЄЦ) спільно з Польською екуменічною радою. Захід зібрав понад 80 представників християнських церков із різних країн Європи, включно з делегацією з України. Однією з центральних тем стала інструменталізація релігії у війні, особливо в контексті російської гібридної агресії проти України. Українська делегація, серед якої був Митрополит Київський і всієї України Епіфаній, а також члени редколегії журналу «Церква і суспільство»: прот. Андрій Дудченко, проф. Андрій Смирнов і д-р Сергій Шумило, продемонструвала єдність у прагненні відстоювати істину, мир та гідність кожної людини. Вони нагадали про справжнє покликання церкви – служіння правді, любові та єднанню, а не підтримку воєнних конфліктів…

протоієрей Андрій ДУДЧЕНКО

Релігія як інструмент і зброя у гібридній війні Росії проти України

Впродовж історії незалежності України Росія постійно використовувала релігійний чинник для поширення різних ідеологій та схем, що мали на меті розділити українське суспільство та утримати хоча б частину його у сфері впливу Росії. Останніми роками ці ідеології стали базою для повномасштабної кровопролитної війни…

Сергій ШУМИЛО

Справедливий мир як втілення правди та правосуддя

Останнім часом на різних міжнародних майданчиках дуже багато говориться про справедливий мир в Україні. Це дуже важливо. Але у цьому контексті хотілося б звернутися до Священного Писання, зокрема, до Книги пророка Єремії, де сказано: «Рану народу мого лікують легковажно, кажучи: Мир! Мир! – але миру немає» (Єр. 6: 14). Ці слова, як ніколи, найбільше підходять до ситуації навколо війни Росії проти України…

Анатолій РАЙЧИНЕЦЬ

Чому ми боремося?

Понад тисячу діб наш народ мужньо захищає свою Батьківщину, свій дім, право на життя. Кожен день – це диво! Те, що сьогодні ми тут з вами, – це диво! Кожен день боротьби дається дуже дорого. Ціна надто висока. Щодня біль і страждання примножуються…

Ігор БАНДУРА

Про право на захист і самооборону

Як баптистський пастор і людина, яка живе в реаліях війни в Україні, я підходжу до цих тем не як до абстрактних принципів, а як до нагальних питань, що формуються стражданнями, стійкістю та вірою нашого народу. Війна в Україні виявила глибоку напругу та непослідовність між теологічними позиціями щодо миру і самооборони, які утримують багато церков, і суворою реальністю зла, яке ми, українці, переживаємо останні три роки…

Клайв Стейплз ЛЬЮЇС

Чому я не пацифіст

Питання полягає в тому, як ставитися до служби в армії свого громадянського суспільства під час війни: як до божевілля, як до чогось морально нейтрального чи як до обов’язку? Зазвичай відповідь звертається до совісті…

ЖИТТЄВІ ШЛЯХИ ЛЮДИНИ

протопресвітер Олександр ШМЕМАН

Шлюб. Лекція 3. Реальність

У цьому номері журналу «Церква і суспільство», пропонуємо третю з чотирьох раніше не опублікованих лекцій протопресвітера Олександра Шмемана про шлюб. Машинописні листи з розшифровками лекцій зберігаються в архіві бібліотеки Свято-Володимирської семінарії в штаті Нью-Йорк, США. Український переклад та пуб­лікація виконані з люб’язного дозволу Сергія Шмемана – сина о. Олександра.

Мета цих лекцій – сформулювати і прояснити контекст, у якому ми будемо обговорювати проблеми, що стоять перед Православною Церквою сьогодні. Цьогоріч це – шлюб….

ВСЕЛЕНСЬКЕ І ПОМІСНЕ

архієпископ Вишгородський Агапіт ГУМЕНЮК

Про офіційне – неофіційно

Цими словами я можу описати радість від знайомства, зустрічей і спілкування зі співбратами-архієреями з інших країн. Мати можливість бачитися, ділитися здобутками й турботами, свідчити про нашу Православну Церкву України як рівноправну Церкву-Сестру, яка, попри всі складнощі воєнного часу, продовжує рухатися вперед, підтримувати інших, а головне – разом молитися і звершувати Євхаристію, – це неймовірно надихає. Дух Святий діє, де хоче, говорить нам Писання, і під час довгої подорожі потягами і літаком, залишається багато часу для роздумів і спостереження за цими діями Бога у нашому житті...

Олексій ЧЕКАЛЬ

Український сакральний дизайн: пошук візуальної ідентичності ПЦУ через теоестетику, шрифти та мультикультурні впливи

Православний богослов Девід Бентлі Гарт починає свою класичну книгу «Краса нескінченного: естетика християнської істини» [14] з того, що говорить про красу як про щось більше, ніж просто «істину». Або, радше, краса для нього невіддільна від істини як міра того, що богослов’я може назвати істинним. Доторкнувшись до естетики Церкви, ми входимо на територію Божої краси та повинні знати мову сакральних символів й розуміти, як вони діють в релігійному просторі. Християнство завжди мало «естетичне богослов’я», яке осягало віру через рефлексію та втілювало духовний досвід у художньому мисленні та образах. Як зазначав психолог та теоретик образотворчого мистецтва Рудольф Арнгейм у книзі «Візуальне мислення», у сприйнятті форми зароджуються формування понять та ідей [8]. Графічну сакральну мову знаків можна порівняти з вершиною айсберга, яка ховає під спудом більшу частину теологічної та літургійної ідентичності тієї чи іншої релігійної спільноти. Зустрічаючи пташку на гербі Сиро-Малабарської церкви, лева з книгою на логотипі Грецького православного патріархату Александрії й усієї Африки чи дивного білого дракона на геральдиці Кардинала Джона Коді з Чикаго [11], через естетику та символіку ми одразу можемо зрозуміти, до якої частини світу та християнської традиції належать ці образи...