У цьому номері читайте:
протоієрей Андрій ДУДЧЕНКО
головний редактор «ЦіС»
Богдана ДРОФЯК
відповідальний редактор «ЦіС»
КОЛОНКА РЕДАКТОРА
До читача
Щовечора православне богослужіння починається зі 103-го псалма – гімна творінню, у якому все живе прославляє Творця самим фактом свого існування. У такий спосіб Церква нагадує нам, що ми стоїмо на молитві як частина Всесвіту, величної космічної симфонії творіння, яка існує задовго до нас.
Книга Буття зображує людину, поселену в Едемі для «порання й доглядання», щоби перетворювати дику природу на сад. Людині доручено бути водночас царем і священником творіння: царем, бо покликана мудро господарювати ввіреним світом (а не виснажувати його ресурси), і священником, бо покликана приносити творіння Богові із вдячністю у жертві хвали: «Твоє від Твоїх…» Про покликання до відповідального служіння наполегливо нагадує біблійне свідчення від перших сторінок.
Прп. Максим Сповідник дає нам ключ до глибшого богословського розуміння цього обов’язку: кожна частина творіння – не випадковість, а носій Божого «логосу», тобто задуму, який людина покликана «прочитати» і привести до сповнення через власне духовне зростання. Дбайливе ставлення до природи виявляється, отже, формою духовного подвигу, невіддільного від нашого власного спасіння.
Прп. Ісаак Сирін дав нам, мабуть, найбільш цитований у сучасному екологічному богослов’ї патристичний образ – «милосердне серце», яке палає любов’ю до всього творіння: до людей, птахів, тварин, до всієї тварі. Милосердя, до якого покликана людина, поширюється на весь видимий світ.
Православні богослови кінця ХХ і початку ХХІ століття, такі як митрополит Іоан Зізулас, Патріарх Варфоломій тощо, лише продовжили цю давню патристичну інтуїцію, наважившись назвати речі своїми іменами: скоїти злочин проти природного світу – це гріх. Любов до Божого світу – це вірність нашому первісному, ще едемському покликанню.
Саме цій темі присвячений черговий номер «Церкви і суспільства». Однією з ключових публікацій номера є стаття д-ра Ніколаоса Аспруліса про екодогматику – спробу осмислити екологічну кризу як питання християнського бачення світу і місця людини в ньому. Її доповнюють статті українських авторів, які розкривають тему з різних богословських і практичних перспектив.
Окрім теми номера, читачів чекають й інші важливі матеріали: стаття ігумена Іова Ольшанського про концепцію моральної травми у світлі сучасного українського богослов’я, глибокий есей Тараса Дятлика про Якова, Йосифа та зниклих безвісти, а також дослідження Надії Нікітенко, яке руйнує усталені стереотипи: про семантику й духовний сенс двоглавого орла в ліпнині дзвіниці та на царських вратах Софії Київської.
Запрошуємо до уважного й молитовного читання. Як завжди, раді відгукам і пропозиціям, які просимо надсилати на пошту: info@churchandsociety.org.ua.
Тема номера: ТУРБОТА ПРО ДОВКІЛЛЯ
Ірина ГОРОХОЛІНСЬКА
«Усе творіння разом стогне»: екологічна криза як антропологічний і духовний виклик
Екологічна криза належить до тих викликів сучасності, які дедалі важче залишати винятково у сфері природничих наук, технологій чи державної політики. Вона неминуче породжує питання про ціннісні засади людського ставлення до світу, а отже – входить і в простір богословської рефлексії. Сам термін «екотеологія» є порівняно новим і тому може справляти враження ще однієї спеціалізованої дисципліни, сформованої під впливом актуального суспільного порядку денного. Однак новизна поняття не означає новизни самої проблеми. Якщо існує екологічна криза, якщо Церква осмислює людину, світ і їхнє відношення до Бога, а християнське богослов’я містить учення про творіння, гріх, свободу та відповідальність, то питання про ставлення людини до створеного світу не може залишатися зовнішнім щодо богослов’я. Радше сучасна екологічна ситуація змушує по-новому актуалізувати ті питання, які вже закладені у внутрішню логіку християнського віровчення…
Олександр САГАН
Церкви та релігійні організації в Україні в їх ставленні до екологічних проблем
Термін «екологія» з’явився порівняно недавно – у другій половині ХІХ ст. – і дуже швидко пережив еволюцію від «науки про універсальні зв’язки живих організмів із їх середовищем» до «екологізму». Останнє поняття нинішні філософи та екологи вже витрактовують як «різновид сучасної ідеології та сучасного світогляду». Фактично йдеться про світоглядні зрушення, спрямовані на пошук шляхів подолання «кризового стану довкілля та глобальної екосистеми, а також гуманітарної кризи, що є наслідком дисгармонії між людиною та світом, що її оточує». Екологізм стрімко входить в усі сфери суспільно-політичної діяльності, економіки, культури, етики та релігії, створює різноманітні течії, має «щонайширший спектр практичних проявів і форм взаємозв’язків з іншими ідеологіями та суспільно-політичною практикою»…
Юрій ГУЛАЄВИЧ
Побачити Бога у всьому: шлях до екологічної свідомості
Кожна людина заслуговує на повагу та рівні можливості для життя і діяльності, і з цим погодиться більшість суспільства. Саме тому демократичні держави прагнуть утілювати принципи рівності та гідності. Постає питання: чому це настільки важливо? У християнському вченні відповідь полягає в тому, що людина покликана ставитися до себе та до інших з особливою повагою, визнаючи в кожному – незалежно від національності, віри чи особистих рис – божественну гідність…
Анастасія ТАРАСОВА
Природа як граматика сакрального
Дозвольте почати із запитання: Що трапляється з людиною, коли ретельне вивчення природи раптом обертається на неї ж – і вона бачить не відображення Бога, а безодню? Саме це сталося з вікторіанцями. З 1840-х по 1890-ті Британію охопила «птеридоманія» – масове колекціонування папоротей. Папороті з’явились на шпалерах, посуді, ювелірних прикрасах, меблях і навіть на надгробках. У 1880-х британські суди судили «ботанічних злочинців» – громадян, спійманих на крадіжці папоротей із приватних маєтків…
Ніколаос АСПРУЛІС
Екодогматика. Практика православного богослов’я сьогодні
Загальновизнано, що кліматична криза є найневідкладнішою загрозою нашого часу для сталого розвитку та самого майбутнього планети. Попри важливі політичні кроки, здійснені організаціями, урядовими органами, а також релігійними спільнотами та окремими споживачами задля запобігання кліматичній катастрофі, потрібно зробити ще значно більше для скорочення викидів CO2 та досягнення глобального нульового рівня викидів до 2050 року, водночас обмеживши підвищення глобальної температури до 1,5°C. З огляду на це Церкви та богослов’я не можуть залишатися осторонь…
священник Петро БАЛОГ
Про екологію і Церкву
Щосезону священники у храмах наголошують: то листя не палити, то штучні вінки на цвинтар не носити, то не зрубувати ялинки чи зелене гілля на Зелені свята, то не купувати первоцвітів. Поняття екологічного гріха ввів ще Папа Іван Павло ІІ. А що таке екологічні гріхи? Які саме заповіді порушуються у такий спосіб – коли бездумно вирубують дерева, сміття викидають абиде? Чому саме зараз про це так багато говорять? Наскільки дієвими є заклики священників? Чи є в Біблії згадки про необхідність збереження природи та природних ресурсів?..
Ольга ЛАТИШ
«Нехай володарюють над усією землею…»
Два з половиною століття екстенсивної індустріалізації та нераціональної експлуатації природних ресурсів, на перший погляд, лише підкріплюють хибне сприйняття природоохоронних заходів як новітнього тренду, який поширився наприкінці минулого століття, не маючи глибшого фундаменту. Однак, ідея владарювання radah (івр. הדָרָ), тобто здійснення відповідального управління з авторитетом, над творінням простежується ще з перших сторінок Писання. У цій статті зроблено спробу дослідити візію відповідального володарювання людини над творінням, спираючись на біблійне поняття radah, у межах якого екологічна етика постає як невід’ємна частина духовного життя, вияв любові до Бога та ближнього. Для її втілення пропонуються практичні кроки…
протоієрей Сергій БЕРЕЖНОЙ
Екобогослов’я в контексті подолання наслідків російської агресії в Україні
Від часу створення людини за образом і подобою Божою й донині екологія, діалог людини з Богом та Його творінням є невід’ємною частиною нашого життя, про що свідчать Книга Буття та інші джерела Святого Письма і Передання. Загальновідомо, що богослов’я впливало й донині впливає на формування людського світогляду, уявлень про Бога, світ та місце людини в ньому, а також на якість комунікації та діалогу між людьми, конфесіями, релігіями й державами. Таким чином, залежно від того, як людина використовує богослов’я та його складові, воно може бути інструментом миру й розв’язання багатьох проблемних питань задля покращення якості нашого буття або, навпаки, джерелом непорозумінь і протистоянь у багатьох сферах нашого життя…
Анатолій РОМАНІВ
Аскетика і турбота про творіння
Божий світ є нерозривним живим цілим, у якому все пов’язане між собою. Людина, будучи вінцем Божого творіння та маючи здатність осягати розумом певні істини, усе своє земне життя перебуває у взаємодії з іншими Божими творіннями. Сам світ є Божим творінням, тому людина не може розглядати себе відокремлено від нього, адже її життя нерозривно пов’язане з усім створеним Богом світом (Бут. 1 : 26–28) …
«РУССКІЙ МІР» ПРОТИ ХРИСТИЯНСТВА
протоієрей Костянтин ХОЛОДОВ
«Русскій мір» до Криму й до війни: погляд з 2009 року
Від редакції: Стаття, яку ми пропонуємо читачам «Церкви і суспільства», була написана 2009 року – задовго до анексії Криму (2014) та повномасштабного вторгнення (2022), і саме тому читається сьогодні як текст-застереження, автор якого побачив контури катастрофи ще на стадії її ідеологічного визрівання. Тоді порівняння путінської Росії з нацистською Німеччиною багатьом видавалося риторичним перебільшенням. Сімнадцять років по тому воно виглядає як точний діагноз.
Автор аналізує механізми, які сьогодні прийнято називати ідеологією «русского міра»: культ вождя-визволителя, використання церкви як інструменту зовнішньої політики та ідеологічної експансії, мілітаризацію масової свідомості через телебачення й кіно, діяльність «п’ятої колони» під прикриттям захисту «православних братів».
Публікуючи цей текст сьогодні, редакція не прагне провести пряму історичну аналогію між Гітлером і Путіним у всіх деталях – сам автор вказує на суттєві відмінності. Мета інша: показати, що інструментарій імперської ідеології, підпорядкування церкви державним інтересам, підготовка суспільства до війни через культурний та інформаційний простір були помітні задовго до того, як світ почав говорити про це на повний голос. Церква, яка бажає залишатися вірною Євангелію, покликана вміти розпізнавати ці механізми вчасно, а не заднім числом…
ДУХОВНІСТЬ І ПАСТИРСТВО
ігумен Іов ОЛЬШАНСЬКИЙ
Гріх, вина та відновлення: концепція моральної травми у світлі сучасного українського богослов’я
Війна спонукає богослов’я до опрацювання питань, які мирний час дозволяв тримати на відстані. Що відбувається з людиною, яка вбивала, бачила смерть побратимів, не змогла врятувати інших або вистояла там, де, здавалося, вистояти неможливо? Класична психіатрія відповідає діагнозом ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Але дедалі більше дослідників і особливо військових капеланів, які безпосередньо працюють з військовослужбовцями помічають, що ця відповідь не вичерпує проблеми. Поряд зі страхом, гіперзбудливістю, депресією і безсонням людина приносить із фронту «розлам у самому сумлінні». Саме цей розлам сьогодні називають моральною травмою (англ. – moral injury), і тут богословські поняття виявляються не застарілими, а напрочуд актуальними…
Тарас ДЯТЛИК
«Одяг є, тіла немає». Зниклим безвісти та їхнім родинам, зокрема Анатолію Турчику, працівникові нашої родинної друкарні «Формат А» в Рівному
Брати не сказали батькові, що Йосип помер. Вони принесли вбрання, вмочене в кров козеняти, і поставили перед ним питання: «Оце ми знайшли. Пізнай но, чи це вбрання – твого сина воно, чи ні?» (Бут. 37: 32). Батько дивиться на тканину і сам її впізнає: «Вбрання мого сина… Дикий звір його з’їв… Справді розшарпаний Йосип!» (37: 33). Ніхто з братів не збрехав уголос: вони принесли закривавлений одяг і дали батькові самому зробити висновок у своєму горі, бо тіла не було…
ВСЕЛЕНСЬКЕ І ПОМІСНЕ
Надія НІКІТЕНКО
Двоглавий орел у ліпнині дзвіниці та на Царських вратах Софії Київської: семантика, духовний сенс та історичний контекст
У багатій ліпнині, що прикрашає знакову для Києва архітектурно-історичну пам’ятку – дзвіницю Святої Софії Київської (1697–1706), яку називають Мазепиною, є зображення двоглавого орла, голови якого увінчані царськими коронами, а в лапах птах тримає символи вищої влади –скіпетр та державу. Двоглавих орлів бачимо на першому ярусі дзвіниці, який зберігся з часів гетьмана Івана Мазепи, за якого її було зведено й прикрашено ліпниною 1706 р. У середині ХVIII ст. два верхні яруси через пошкодження були перебудовані й також декоровані ліпниною, стилізованою під декор нижнього ярусу, яку вправно виконали майстри з Жовкви Іван та Степан Стобенські. Триярусну Софійську дзвіницю з боку Софійської площі зображено на невеликій і доволі нечіткій акварелі 1840-х р. М. Сажина, який, мабуть, через технічні чинники передав її ліпнину лише в загальних рисах, досить умовно…
протоієрей Андрій ДУДЧЕНКО
головний редактор «ЦіС»
Богдана ДРОФЯК
відповідальний редактор «ЦіС»
КОЛОНКА РЕДАКТОРА
До читача
Щовечора православне богослужіння починається зі 103-го псалма – гімна творінню, у якому все живе прославляє Творця самим фактом свого існування. У такий спосіб Церква нагадує нам, що ми стоїмо на молитві як частина Всесвіту, величної космічної симфонії творіння, яка існує задовго до нас.
Книга Буття зображує людину, поселену в Едемі для «порання й доглядання», щоби перетворювати дику природу на сад. Людині доручено бути водночас царем і священником творіння: царем, бо покликана мудро господарювати ввіреним світом (а не виснажувати його ресурси), і священником, бо покликана приносити творіння Богові із вдячністю у жертві хвали: «Твоє від Твоїх…» Про покликання до відповідального служіння наполегливо нагадує біблійне свідчення від перших сторінок.
Прп. Максим Сповідник дає нам ключ до глибшого богословського розуміння цього обов’язку: кожна частина творіння – не випадковість, а носій Божого «логосу», тобто задуму, який людина покликана «прочитати» і привести до сповнення через власне духовне зростання. Дбайливе ставлення до природи виявляється, отже, формою духовного подвигу, невіддільного від нашого власного спасіння.
Прп. Ісаак Сирін дав нам, мабуть, найбільш цитований у сучасному екологічному богослов’ї патристичний образ – «милосердне серце», яке палає любов’ю до всього творіння: до людей, птахів, тварин, до всієї тварі. Милосердя, до якого покликана людина, поширюється на весь видимий світ.
Православні богослови кінця ХХ і початку ХХІ століття, такі як митрополит Іоан Зізулас, Патріарх Варфоломій тощо, лише продовжили цю давню патристичну інтуїцію, наважившись назвати речі своїми іменами: скоїти злочин проти природного світу – це гріх. Любов до Божого світу – це вірність нашому первісному, ще едемському покликанню.
Саме цій темі присвячений черговий номер «Церкви і суспільства». Однією з ключових публікацій номера є стаття д-ра Ніколаоса Аспруліса про екодогматику – спробу осмислити екологічну кризу як питання християнського бачення світу і місця людини в ньому. Її доповнюють статті українських авторів, які розкривають тему з різних богословських і практичних перспектив.
Окрім теми номера, читачів чекають й інші важливі матеріали: стаття ігумена Іова Ольшанського про концепцію моральної травми у світлі сучасного українського богослов’я, глибокий есей Тараса Дятлика про Якова, Йосифа та зниклих безвісти, а також дослідження Надії Нікітенко, яке руйнує усталені стереотипи: про семантику й духовний сенс двоглавого орла в ліпнині дзвіниці та на царських вратах Софії Київської.
Запрошуємо до уважного й молитовного читання. Як завжди, раді відгукам і пропозиціям, які просимо надсилати на пошту: info@churchandsociety.org.ua.
Тема номера: ТУРБОТА ПРО ДОВКІЛЛЯ
Ірина ГОРОХОЛІНСЬКА
«Усе творіння разом стогне»: екологічна криза як антропологічний і духовний виклик
Екологічна криза належить до тих викликів сучасності, які дедалі важче залишати винятково у сфері природничих наук, технологій чи державної політики. Вона неминуче породжує питання про ціннісні засади людського ставлення до світу, а отже – входить і в простір богословської рефлексії. Сам термін «екотеологія» є порівняно новим і тому може справляти враження ще однієї спеціалізованої дисципліни, сформованої під впливом актуального суспільного порядку денного. Однак новизна поняття не означає новизни самої проблеми. Якщо існує екологічна криза, якщо Церква осмислює людину, світ і їхнє відношення до Бога, а християнське богослов’я містить учення про творіння, гріх, свободу та відповідальність, то питання про ставлення людини до створеного світу не може залишатися зовнішнім щодо богослов’я. Радше сучасна екологічна ситуація змушує по-новому актуалізувати ті питання, які вже закладені у внутрішню логіку християнського віровчення…
Олександр САГАН
Церкви та релігійні організації в Україні в їх ставленні до екологічних проблем
Термін «екологія» з’явився порівняно недавно – у другій половині ХІХ ст. – і дуже швидко пережив еволюцію від «науки про універсальні зв’язки живих організмів із їх середовищем» до «екологізму». Останнє поняття нинішні філософи та екологи вже витрактовують як «різновид сучасної ідеології та сучасного світогляду». Фактично йдеться про світоглядні зрушення, спрямовані на пошук шляхів подолання «кризового стану довкілля та глобальної екосистеми, а також гуманітарної кризи, що є наслідком дисгармонії між людиною та світом, що її оточує». Екологізм стрімко входить в усі сфери суспільно-політичної діяльності, економіки, культури, етики та релігії, створює різноманітні течії, має «щонайширший спектр практичних проявів і форм взаємозв’язків з іншими ідеологіями та суспільно-політичною практикою»…
Юрій ГУЛАЄВИЧ
Побачити Бога у всьому: шлях до екологічної свідомості
Кожна людина заслуговує на повагу та рівні можливості для життя і діяльності, і з цим погодиться більшість суспільства. Саме тому демократичні держави прагнуть утілювати принципи рівності та гідності. Постає питання: чому це настільки важливо? У християнському вченні відповідь полягає в тому, що людина покликана ставитися до себе та до інших з особливою повагою, визнаючи в кожному – незалежно від національності, віри чи особистих рис – божественну гідність…
Анастасія ТАРАСОВА
Природа як граматика сакрального
Дозвольте почати із запитання: Що трапляється з людиною, коли ретельне вивчення природи раптом обертається на неї ж – і вона бачить не відображення Бога, а безодню? Саме це сталося з вікторіанцями. З 1840-х по 1890-ті Британію охопила «птеридоманія» – масове колекціонування папоротей. Папороті з’явились на шпалерах, посуді, ювелірних прикрасах, меблях і навіть на надгробках. У 1880-х британські суди судили «ботанічних злочинців» – громадян, спійманих на крадіжці папоротей із приватних маєтків…
Ніколаос АСПРУЛІС
Екодогматика. Практика православного богослов’я сьогодні
Загальновизнано, що кліматична криза є найневідкладнішою загрозою нашого часу для сталого розвитку та самого майбутнього планети. Попри важливі політичні кроки, здійснені організаціями, урядовими органами, а також релігійними спільнотами та окремими споживачами задля запобігання кліматичній катастрофі, потрібно зробити ще значно більше для скорочення викидів CO2 та досягнення глобального нульового рівня викидів до 2050 року, водночас обмеживши підвищення глобальної температури до 1,5°C. З огляду на це Церкви та богослов’я не можуть залишатися осторонь…
священник Петро БАЛОГ
Про екологію і Церкву
Щосезону священники у храмах наголошують: то листя не палити, то штучні вінки на цвинтар не носити, то не зрубувати ялинки чи зелене гілля на Зелені свята, то не купувати первоцвітів. Поняття екологічного гріха ввів ще Папа Іван Павло ІІ. А що таке екологічні гріхи? Які саме заповіді порушуються у такий спосіб – коли бездумно вирубують дерева, сміття викидають абиде? Чому саме зараз про це так багато говорять? Наскільки дієвими є заклики священників? Чи є в Біблії згадки про необхідність збереження природи та природних ресурсів?..
Ольга ЛАТИШ
«Нехай володарюють над усією землею…»
Два з половиною століття екстенсивної індустріалізації та нераціональної експлуатації природних ресурсів, на перший погляд, лише підкріплюють хибне сприйняття природоохоронних заходів як новітнього тренду, який поширився наприкінці минулого століття, не маючи глибшого фундаменту. Однак, ідея владарювання radah (івр. הדָרָ), тобто здійснення відповідального управління з авторитетом, над творінням простежується ще з перших сторінок Писання. У цій статті зроблено спробу дослідити візію відповідального володарювання людини над творінням, спираючись на біблійне поняття radah, у межах якого екологічна етика постає як невід’ємна частина духовного життя, вияв любові до Бога та ближнього. Для її втілення пропонуються практичні кроки…
протоієрей Сергій БЕРЕЖНОЙ
Екобогослов’я в контексті подолання наслідків російської агресії в Україні
Від часу створення людини за образом і подобою Божою й донині екологія, діалог людини з Богом та Його творінням є невід’ємною частиною нашого життя, про що свідчать Книга Буття та інші джерела Святого Письма і Передання. Загальновідомо, що богослов’я впливало й донині впливає на формування людського світогляду, уявлень про Бога, світ та місце людини в ньому, а також на якість комунікації та діалогу між людьми, конфесіями, релігіями й державами. Таким чином, залежно від того, як людина використовує богослов’я та його складові, воно може бути інструментом миру й розв’язання багатьох проблемних питань задля покращення якості нашого буття або, навпаки, джерелом непорозумінь і протистоянь у багатьох сферах нашого життя…
Анатолій РОМАНІВ
Аскетика і турбота про творіння
Божий світ є нерозривним живим цілим, у якому все пов’язане між собою. Людина, будучи вінцем Божого творіння та маючи здатність осягати розумом певні істини, усе своє земне життя перебуває у взаємодії з іншими Божими творіннями. Сам світ є Божим творінням, тому людина не може розглядати себе відокремлено від нього, адже її життя нерозривно пов’язане з усім створеним Богом світом (Бут. 1 : 26–28) …
«РУССКІЙ МІР» ПРОТИ ХРИСТИЯНСТВА
протоієрей Костянтин ХОЛОДОВ
«Русскій мір» до Криму й до війни: погляд з 2009 року
Від редакції: Стаття, яку ми пропонуємо читачам «Церкви і суспільства», була написана 2009 року – задовго до анексії Криму (2014) та повномасштабного вторгнення (2022), і саме тому читається сьогодні як текст-застереження, автор якого побачив контури катастрофи ще на стадії її ідеологічного визрівання. Тоді порівняння путінської Росії з нацистською Німеччиною багатьом видавалося риторичним перебільшенням. Сімнадцять років по тому воно виглядає як точний діагноз.
Автор аналізує механізми, які сьогодні прийнято називати ідеологією «русского міра»: культ вождя-визволителя, використання церкви як інструменту зовнішньої політики та ідеологічної експансії, мілітаризацію масової свідомості через телебачення й кіно, діяльність «п’ятої колони» під прикриттям захисту «православних братів».
Публікуючи цей текст сьогодні, редакція не прагне провести пряму історичну аналогію між Гітлером і Путіним у всіх деталях – сам автор вказує на суттєві відмінності. Мета інша: показати, що інструментарій імперської ідеології, підпорядкування церкви державним інтересам, підготовка суспільства до війни через культурний та інформаційний простір були помітні задовго до того, як світ почав говорити про це на повний голос. Церква, яка бажає залишатися вірною Євангелію, покликана вміти розпізнавати ці механізми вчасно, а не заднім числом…
ДУХОВНІСТЬ І ПАСТИРСТВО
ігумен Іов ОЛЬШАНСЬКИЙ
Гріх, вина та відновлення: концепція моральної травми у світлі сучасного українського богослов’я
Війна спонукає богослов’я до опрацювання питань, які мирний час дозволяв тримати на відстані. Що відбувається з людиною, яка вбивала, бачила смерть побратимів, не змогла врятувати інших або вистояла там, де, здавалося, вистояти неможливо? Класична психіатрія відповідає діагнозом ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Але дедалі більше дослідників і особливо військових капеланів, які безпосередньо працюють з військовослужбовцями помічають, що ця відповідь не вичерпує проблеми. Поряд зі страхом, гіперзбудливістю, депресією і безсонням людина приносить із фронту «розлам у самому сумлінні». Саме цей розлам сьогодні називають моральною травмою (англ. – moral injury), і тут богословські поняття виявляються не застарілими, а напрочуд актуальними…
Тарас ДЯТЛИК
«Одяг є, тіла немає». Зниклим безвісти та їхнім родинам, зокрема Анатолію Турчику, працівникові нашої родинної друкарні «Формат А» в Рівному
Брати не сказали батькові, що Йосип помер. Вони принесли вбрання, вмочене в кров козеняти, і поставили перед ним питання: «Оце ми знайшли. Пізнай но, чи це вбрання – твого сина воно, чи ні?» (Бут. 37: 32). Батько дивиться на тканину і сам її впізнає: «Вбрання мого сина… Дикий звір його з’їв… Справді розшарпаний Йосип!» (37: 33). Ніхто з братів не збрехав уголос: вони принесли закривавлений одяг і дали батькові самому зробити висновок у своєму горі, бо тіла не було…
ВСЕЛЕНСЬКЕ І ПОМІСНЕ
Надія НІКІТЕНКО
Двоглавий орел у ліпнині дзвіниці та на Царських вратах Софії Київської: семантика, духовний сенс та історичний контекст
У багатій ліпнині, що прикрашає знакову для Києва архітектурно-історичну пам’ятку – дзвіницю Святої Софії Київської (1697–1706), яку називають Мазепиною, є зображення двоглавого орла, голови якого увінчані царськими коронами, а в лапах птах тримає символи вищої влади –скіпетр та державу. Двоглавих орлів бачимо на першому ярусі дзвіниці, який зберігся з часів гетьмана Івана Мазепи, за якого її було зведено й прикрашено ліпниною 1706 р. У середині ХVIII ст. два верхні яруси через пошкодження були перебудовані й також декоровані ліпниною, стилізованою під декор нижнього ярусу, яку вправно виконали майстри з Жовкви Іван та Степан Стобенські. Триярусну Софійську дзвіницю з боку Софійської площі зображено на невеликій і доволі нечіткій акварелі 1840-х р. М. Сажина, який, мабуть, через технічні чинники передав її ліпнину лише в загальних рисах, досить умовно…