Чернече послідування Вечірні візантійського обряду

Повернутися до змісту

---

Від перекладача: Хуана Матеоса вважають основоположником Римської школи літургіології. Його праці про історію розвитку богослужінь досі актуальні і неперевершені. Серед наукових публікацій, число яких перевершує сотню – статей, рецензій та ін. – найвідомішими є монографії про розвиток візантійської літургії, про служіння Слова у візантійській літургії, про типікон Великої церкви, а також статті про різні види Полуночниці та Утрені. Український переклад маловідомих статей Матеоса про Вечірню, запропонований тут, публікується вперше. Перекладач, якому пощастило працювати з цими чудовими науковими доробками, сподівається, що вони допоможуть студентам богословських шкіл, священникам, ченцям і всім зацікавленим цією темою краще ознайомитись з історичними нюансами розвитку Вечірні, дізнатися нові цікаві факти про цю прекрасну відправу, а це своєю чергою спонукатиме до переосмислення Вечірні як богослужіння та до більш благоговійного ставлення до неї і заглиблення у богослов’я літургійних текстів та розвиток приписів і рубрик.

ЧАСТИНА ПЕРША

Якщо поглянути на візантійську Вечірню, як вона представлена в сучасних літургійних книгах, то побачимо, що вона поділена на дві частини:

перша складається в основному з 103 псалма та рецитації кафізми Псалтиря;

друга – урочистіша, на якій священник одягає фелон^[1], і яка починається обрядом кадіння храму зі співом 140 псалма.

Біжуча рецитація^[2] Псалтиря перед 140 псалмом також існує у традиціях сирійців і маронітів^[3]. Копти розпочинають Вечірню рецитацією дванадцяти звичайних псалмів^[4]. Римляни співають п’ять псалмів у порядку їх зростання перед гімном, який можна розглядати як елемент церковного «світильничного». Амврозіанська псалмодія наслідує Римський бревіарій.

Натомість вірмени біжучу псалмодію залишають на Полуношниці^[5]. Дві марміти (асиро-халдейський літургійний Псалтир поділений на 60 марміт, кожна з яких має щонайбільше три псалми. – Ред.), які халдейці співають на початку Рамша (Рамша – Вечірня в асиро-халдейській традиції. – Ред.), правдоподібно є залишком Дев’ятого часу, а не елементом самої Вечірні^[6]. В основній ефіопській традиції на святковій Вечірні немає біжучої псалмодії, тут бачимо лише псалми у порядку їх зростання у повсякденні дні^[7].

Початкова псалмодія візантійської Вечірні – це не якийсь унікальний випадок, але радше – традиція, яка представлена як на Сході, так і на Заході.

Іншими словами: богослужіння, на яких читають Псалтир за порядком псалмів, – це молитовні роздуми спільнот, які призначені для монахів.

Кожне давнє церковне богослужіння представляє собою біжучу рецитацію; псалми вибирають відповідно до певної пори дня або певної урочистості^[8]. Можна дійти висновку, що візантійська Вечірня, як і римська, сирійська і маронітська вечірні – це скомпоновані відправи, які поєднують у собі як чернече послідування, так і храмове богослужіння – «світильничне» (lucernarium), що властиво після IV століття принаймні на Сході, через співання 140 псалма^[9].

Таке «накладання» з’явилося через поєднання двох незалежних традицій вечірньої молитви:

першої, яку започаткували ченці пустелі, і яка складається з рецитації Псалтиря з подальшими читаннями Старого Завіту;

другої, яка походить із міських церков, і основні джерела якої ми проаналізували в окремій статті^[10].

Утреня ченців-пустельників, яка насправді є нічно-раннім чуванням, інтегрувалась у молитву Полуношниці міських монахів^[11], і саме через це в римських і візантійських книгах на ранкових богослужіннях бачимо біжучу псалмодію^[12].

На Вечірні повинен бути вибір: або відмовитися від чернечого вечірнього молитовного роздумування, як це здійснили, наприклад, вірмени, або ж створити компоноване богослужіння з поєднанням елементів двох традицій, більш-менш пристосоване, як це є у випадку римлян та візантійців.

У цій статті ми хочемо дослідити першу частину візантійської Вечірні, так би мовити, чернече послідування.

* * *

Чернече послідування Вечірні – це головним чином, як вже було сказано, рецитація кафізми, яку випереджує 103 псалом, тобто незмінний вступний псалом (ο Προοιµιακός Ψαλµός). До цих основних елементів додаються також і наступні: початкові незмінні молитви як початок усіх відправ, сім вечірніх молитов (Ευχές του Εσπερινού), які священник тихо мовить під час рецитації вступного псалма, Велика ектенія після рецитації цього псалма, врешті – малі ектенії, які іноді переплетені зі статіями кафізми («статія» від грецьк. στάσις – стояння: одна з трьох або двох частин, на які розподіляють кафізми Псалтирі. – Ред.). Проаналізуємо кожен із цих елементів, окрім, хіба що, семи вечірніх молитов; ці молитви насправді не належать до чернечого послідування, і про визначення їхнього числа, їхнє походження та їхнє первісне розташування у богослужінні мова йде в окремій статті.

У літургійних книгах є приписи для великих свят візантійської традиції про богослужіння, яке має назву Мала вечірня (ο Μικρός Εσπερινός), і яке нині більше не відправляється, за винятком хіба що великих монастирів. Існування такого богослужіння пояснюється тим, що колись монахи у ті дні, коли вони відправляли Всенічне або Агрипнію (грецьк. ἀγρυπνία, ἀγρύπνια – бдіння. – Ред.), проказували перед вечерею коротку відправу – власне «малу» вечірню, залишаючи «повну» Вечірню, тобто Вечірню урочисту (ο Μέγας Εσπερινός) на Всенічне, початком якого була саме вона. Тут достатньо зауважити, що Мала вечірня відрізняється від звичайної: вона не має урочистостей, на ній співають лише чотири стихири на вечірніх псалмах, і пропускають біблійні читання. У цій статті натомість мова йтиме про звичайну Вечірню.

Вечірня зазвичай відправляється увечері, в годину, коли засвічуються лампади, звідси і назва: «світильничне» (лат. lucernarium, або гр. λυχνικόν), яку має ця відправа. Колись у Єрусалимі, відповідно до опису Етерії^[13] (Етерія, або Егерія – паломниця, яка у 381–384 рр. здійснила паломництво до Св. землі та докладно описала свою подорож. – Ред.), ця відправа починалася вже між четвертою і п’ятою годинами пополудні; це відбувалося безсумнівно через довгу тривалість відправи та й через тодішні умови давніх міст, де часто було відсутнім вуличне освітлення, що спричиняло труднощі та небезпеку пересування вулицями після заходу сонця.

1. Початкові молитви і їхні «запрошувальні» вірші

На початку перед вівтарем^[14] священник проголошує початкове благословення:

Благословенний Бог наш: завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Опісля настоятель або читець рецитує тропар призивання Святого Духа, спочатку проголосивши славослов’я:

Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!

Царю небесний, утішителю, Духу істини…

І читець продовжує:

Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас! (тричі)

Слава Отцю… І нині…

Пресвята Трійце, помилуй нас!

Господи, очисти гріхи наші,

Владико, прости беззаконня наші,

Святий, зглянься і зціли немочі наші імені Твого ради!

Господи, помилуй! (тричі);

Слава Отцю… І нині…

Отче наш…

Священник завершує:

Бо Твоє є Царство і сила, і слава: Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Хор: Амінь.

Читець: Господи, помилуй (12 разів);

Слава Отцю…, І нині…

І читається 103 псалом, який випереджують «запрошувальні» вірші:

Прийдіть, поклонімось Цареві нашому Богу.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа, Царя нашого Бога.

Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого.

Псалом 103: Благослови, душе моя, Господа…

Ці молитви, які слідують після тропаря до Святого Духа і аж до славослов’я після Отче наш, мають місце на початку майже всіх богослужінь.

Якщо ми тепер перейдемо до історичності цих початкових молитов, то спочатку мусимо самі себе поспитати: чи справді всі вони є початковими? Якщо звіримо це з давніми джерелами, то відповідь буде лише негативною. Також і Типікон Еверґетитського монастиря (з ХІІ ст.) пропускає їх у багато днів упродовж року:

Належить знати, що коли священник не чинить Входу, щоб правити Літургію, або «світильничного» (Вечірні) впродовж цілого року, то усі інші відправи Церкви починаються Трисвятим і мовиться: «Прийдіть, поклонімося…». Але, якщо священник здійснює Вхід, як він приходить в усі суботи (ввечері), та у всі святкові дні, а також упродовж цілої Чотиридесятниці, то вони не починаються Трисвятим, але відразу від «Прийдіть, поклонімося», яке повторяється тричі, та від псалма…^[15].

Грецький кодекс 216 з Бібліотеки Туринського Університету (1174 р.), який походить з монастиря св. Миколи Казулянського, розташованого на Півдні Італії, подає одне більш загальне правило:

Коли на Утрені співають «Бог Господь», то не мовиться Трисвяте на початку Вечірні, але після благословення священника відразу говориться: «Прийдіть, поклонімось»^[16].

Знаємо, що Бог Господь (Θεός Κύριος) не співалося у всі дні року, але лише у суботи, у неділі, у Господські свята та у дні пам’ятей більш важливих святих^[17]. Тому власне в усі дні, які мали яку-небудь урочистість, а також згідно Типікону Еверґетіс – під час усієї Чотиридесятниці, пропускалися початкові молитви, і відправи починалися від запрошувальних віршів: «Прийдіть, поклонімось…».

Такою була, безсумнівно, древня традиція, позаяк цей звичай зберігся саме у Чотиридесятницю – у літургійний період, в який, як відомо, у богослужіннях точніше дотримана їхня традиційна структура. Зауважимо також, що у давніх джерелах немає жодної згадки про тропар до Святого Духа «Царю небесний». Це означає, що цей тропар був вставлений на цьому місці у пізнішу епоху.

Італо-грецька традиція, яку представляє Ґротаферратський Часослов^[18], також ігнорує початкові молитви. Там після благословення священника безпосередньо бачимо перехід до «запрошувальних» віршів.

Група молитов, яка починається від Трисвятого і завершується молитвою «Отче наш», насправді появилася наприкінці богослужінь^[19]. Перенесення її на початок відправ відбувалося поступово. Також у Синайському Часослові, Cod. Sin. gr.863 (ІХ ст.), який дотримується правила св. Сави, молитву Отче наш вже приписано проказувати на початку відправ, але Трисвяте, яке слідує за ним, ще рецитується наприкінці^[20]. Початкове дублювання прикінцевих молитов богослужінь зустрічається також у традиціях сирійців та маронітів. Порівняння обрядів цих трьох традицій показує між іншим, що спільними найдавнішими частинами цієї групи молитов є Трисвяте, потрійне Господи, помилуй та Отче наш…^[21].

Проте, як додаток до прикінцевих молитов цієї групи, вставленої на початок богослужіння, є:

Господи помилуй 12 разів,

Слава Отцю та

«запрошувальні» вірші.

«Слава Отцю…» перед початковими віршами

Слава Отцю було початковим славослов’ям богослужінь у Палестині. В оповіданні про візит Іоана Мосха і святого Софронія до авви Ніла, пустельника Синайської гори, йдеться про коментар двох паломників, присутніх на богослужінні, яке відправляв цей самітник та його два учні увечері в суботу напередодні неділі. Ось опис цієї відправи Вечірні:

Ми пішли до авви Ніла, в надвечір’я неділі, на гору Синай, а старець той провадив споглядальне життя наверху, на святій вершині гори, і мав ще двох учнів.

Коли настав час Вечірні, розпочав старець Слава Отцю та ін., і, проказавши Блажен муж (Пс. 1) і Господи, взиваю (Пс. 140) без тропарів і, відмовивши Світло тихе і Сподоби Господи, почав Нині відпускаєш та ін. (пісню Симеона). І, завершивши Вечірню, запропонував нам трапезу…^[22]

Вищезгаданий синайський Часослов ІХ століття підтверджує цю традицію. Тут, як бачимо, на початку Першого часу з’являється у ролі початкової фрази славослов’я Слава Отцю.

Якщо обмежитися вивченням візантійського богослужіння, то не можна з певністю стверджувати, що Слава Отцю, перед яким є запрошувальний вірш, було колись початковим славослов’ям Вечірні. Однак, порівняння з богослужіннями інших обрядових відгалужень: палестинського, сирійського, маронітського, показує очевидність того, що Слава Отцю відповідає початковому славослов’ю в інших богослужіннях, і тому це Слава Отцю – початкове, як і знаходимо про це в описі Іоана і Софронія та у синайському Часослові ІХ століття^[23].

Дванадцять Господи, помилуй, яке читають між славослов’ям Отче наш і Слава Отцю, потрібно розглядати, на нашу думку, як елемент відправи, через вставку якого виникає зв’язок між завершальними молитвами та початком богослужіння.

Початкові вірші

Початкові вірші Прийдіть, поклонімося – це розвиток шостого вірша дев’яносто четвертого псалма: «Прийдіть, поклонімося, і припадімо перед Ним» (Пс. 94:6). Оскільки цей вірш поєднаний із своїм псалмовим контекстом, то займенник «Він» («Ним») тут потрібно замінити звертанням до Бога. Мабуть, на це навіює і мотив третього вірша цього самого псалма: «Бо Бог – великий Господь, і Цар великий над всіма богами» (Пс. 94:3), щоб вибрати імена «Цар» і «Бог» на місце займенника.

Друге повторення надає христологічного змісту першій фразі: «…Христу, Цареві нашому Богу». Третє – містить цілий текст вірша псалма, включно із займенником та христологічним додатком. Чіткість стилю, який в результаті підказує оригінальну простішу редакцію:

Прийдіть, поклонімось і припадімо перед нашим Царем, Богом (тричі);

Прийдіть, поклонімось і припадімо перед Ним (Пс. 94:6).

Текст початкового запрошувального вірша насправді існує у кількох рукописних варіантах. Грецький Евхологіон ХІІ століття Sinnait.gr 1095^[24] подає текст, майже ідентичний до сучасного, крім додатку одного «і», другого повторення «перед Христом, нашим Царем і Богом» та кінцевого додатку після потрійного повторення слів «Прийдіть, поклонімося».

У синайському грецькому кодексі Sinait. gr. 1094 (XII–XIII ст.) христологічний зміст міститься вже у першому реченні:

Прийдіть… поклонімося Христові нашому Цареві і Богу (тричі);

Прийдіть, поклонімося.^[25]

Це саме бачимо і в іншому синайському грецькому кодексі Sinait. gr. 1096 (XII–XIII ст.), хоча його редакція трішки відрізняється від попередньої:

Прийдіть, … перед Христом нашим Царем (двічі);

Прийдіть, … перед ним, Христом нашим Богом.

Прийдіть, поклонімось.^[26]

Кодекс Patriarc. Jerus. 1311 (XVI ст.) знову «проштовхує» дублювання фраз:

Прийдіть, … перед нашим царем Богом.

Прийдіть, … перед Христом нашим Царем, Богом.

Прийдіть, … перед Ним, Христом нашим Царем,

Прийдіть, … перед Ним, Христом нашим Богом.

Прийдіть, поклонімося…^[27]

Усі ці джерела приписують повторювати слова «Прийдіть, поклонімось» наприкінці запрошувальних віршів. Ці два слова являють собою інципіт псалма 94:6 (лат. incipit – початкові одне або кілька слів будь-якого тексту. – Ред.), який співається до кінця без жодних додатків; щонайменше росіяни так чинять сьогодні, коли вони починають Всенічне або чернечу агрипнію^[28].

Запрошувальна форма співалася, і досі співається, принаймні у дні великих свят. Деякі джерела приписують співати її голосно з мелодією. Інші – вказують співати кожну з трьох частин щораз то вищим і вищим голосом.

Взаємозв’язок між початковим благословенням та запрошувальними віршами

Досі залишається невирішеною проблема: ми видалили з початку сучасної відправи початкові молитви та дійшли висновку, що місце Слава Отцю перед запрошувальними віршами колись було тим славослов’ям, яким власне і розпочиналися богослужіння. Тепер ми повинні пояснити наявність початкового благословення «Благословенний Бог наш: завжди, нині і повсякчас і на віки віків…» перед Слава Отцю.

У давніх джерелах, процитованих вище, а саме «Оповіддю Іоана і Софронія» та синайським Часословом ІХ ст., – цього благословення не було на початку богослужінь. Це власне та точка, на яку слід би зважити перед наступними роздумами. З іншого боку, це благословення має виразний єврейський стиль, і належить до певних відправ з дуже давніх часів.

Оскільки у палестинській традиції відправи розпочинаються славослов’ям Слава Отцю…, то у ролі гіпотетичної альтернативи залишається припущення, що це благословення було власне Константинопольським. Проте, співвплив цих двох традицій мав подвійний ефект: з одного боку, це була вставка славослов’я Слава і віршів псалма у відправу, починаючи із псалма, як імітації палестинської відправи, а з іншого – це поширення початкового благословення на всі види богослужінь.

Щоб віднайти якісь аргументи на користь цієї гіпотези, потрібно дослідити відправи, які містяться у Великому Евхології. Вони завжди починаються з благословення, але можна розрізнити три різні початкові структури:

а)   на відправах, першим властивим елементом яких є ектенія, не читають ані постійні молитви, ані Слава… з додатком запрошувальних віршів;

б)   на відправах, першим елементом яких є тропар, читають постійні молитви, але без додатку Слава… з віршами;

в)   на відправах, які починаються псалмом, між благословенням і псалмами вставляються постійні молитви, Слава… та вірші.

До групи «А» належать наступні чини:

Хрещення^[29];

Вінчання^[30] і

Свята Літургія.

До групи «Б»:

Найменування на восьмий день^[31];

Очищення породіллі на 40-й день^[32];

Молитва при викидні («якщо жінка поронила дитину»)^[33];

Поставлення читця або співця поза Літургією^[34];

Чин вдруге вінчаних^[35];

Похорон мирян^[36];

Похорон священників^[37] та ін.

До групи «В»:

Помазання єлеєм хворих^[38];

Мале освячення води^[39] і

Сповідь^[40].

Також сюди звичайно належать різні слов’янські молебні, що нагадують структуру Утрені.

Той факт, що славослов’я Слава…з додатком запрошувальних віршів з’являється лише в богослужіннях, які розпочинаються псалмом, цілком може бути впливом палестинської традиції на ці богослужіння. Як виняток, у Константинопольських відправах святих таїнств та сакраменталій міститься благословення, яке не містить початкових молитов.

2. Вступний псалом

Згідно з традицією св. Сави, вступним псалмом на початку Вечірні (ο προοιμιακός) є псалом 103: «Благослови, душе моя, Господа, Господи Боже мій, Ти дивно великий!». Між іншим, його рецитація зарезервована настоятелеві зібрання, як це бачимо у мелхітів, а також і у слов’ян у ті дні, коли не правиться Всенічне, і Вечірня з Утренею не поєднуються. В інших випадках його читає читець, а спосіб його читання – завжди речитативом^[41].

На дуже врочистій Вечірні, коли читають вірш 28б: «Ти відкриваєш свою руку і все наповнюєш…» (Ἀνοίξαντός σου τὴν χεῖρα), греки співають наприкінці псалма інтерпольовані приспіви – тринітарні заклики «аніксантарії» (Ἀνοιξαντάρια – у візантійському співі: розспівана частина вступного псалма на Вечірні із завершальним малим славослов’ям «Слава: І нині». – Ред.). Про таку практику свідчить Симеон Солунський у XV столітті^[42]. Ми пояснимо трохи згодом про ці приспіви.

Під час читання псалма священник з непокритою головою, вийшовши зі святилища, читає сім вечірніх молитов, стоячи перед царськими дверима. Завершивши читання, він повертається знову до святилища.

Псалом закінчується, а перед завершальним Слава… І нині… та потрійним Алилуя: «Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже!» ще раз повторюються вірші 19б–20а: «Сонце знає свій захід; Ти насуваєш темряву, і ніч настає», та 24: «Які величні діла Твої, Господи, все в премудрості створив Ти!».

Ці повторення не свідчать про буцімто древню практику цих віршів у ролі приспівів до псалма, позаяк ніщо не свідчить про таке їх використання. Невідомо, де і коли почалося таке повторення; у Ґротаферратському часослові 1677 року його немає^[43]. Воно більше не з’являється у кодексі Vat. syr.77, у Мелхітському часослові XV ст. fol. 69v; там псалми завершуються славослов’ям Слава…, і потрійним Алилуя без повторення віршів.

Повторення не означає, що псалом 103 колись рецитувався лише звідси, починаючи від вірша 19б. Випадки, де початки псалмів повторюються наприкінці, нечисленні у візантійців, і якщо псалми закінчуються на Слава Отцю…, як у цьому випадку, то повторення переноситься на місце після славослов’я, а не перед ним. Наприклад, це п’ятдесятий псалом на Утрені. Така практика існує у маронітів та у халдейців^[44].

Оскільки 103 псалом насправді є вступним до чернечої псалмодії, то його вибір частково відповідає духові «світильничного» (вечірньої відправи). Спомин заходу сонця, темряви ночі (вірші 19б–20а), і кінець робочої днини (вірш 23), але також і світла, в яке Бог зодягнувся (вірш 2); водночас псалом перейнятий захопленням Божими сотворіннями, які існують для користі людини і всього творіння, яке прославляє Бога (вірш 31) та проявляє радість співця псалмів (вірш 33). Про таку дію благодаті мова йде у Апостольських Постановах:

Увечері дякуйте тому, що Він (Господь) дав вам ніч відпочинку від трудів денних…^[45]

І схоже бачимо у святого Василія:

Наприкінці дня віддайте подяку за дари, які нам Він учинив, а також за ті добрі справи, які ми здійснили…^[46]

Доречно відзначити тут різницю з Константинополем. У Великій церкві початковим (вступним) псалмом у чернечій псалмодії був 85-й: «Прихили, Господи, вухо Твоє і почуй мене, бо я бідний та вбогий…» (Пс. 85:1). Це псалом страждальця, який просить про милість та прощення (вірш 5.13). Опісля, друга мета вечірньої молитви – це отримати прощення гріхів. Святий Василій продовжує у тексті, який був процитований вище:

… і визнання занедбань, якщо є якісь гріхи… віддайте Богові надолуження за все за допомогою молитви…^[47]

Мета покаяння – єдина, визначена св. Іоаном Золотоустим пропозиція 140 псалма:

…певні спасительні ліки та засіб для очищення гріхів, щоби все, чим би ми не були осквернилися впродовж дня, (…) ми очистили при настанні вечора через цю духовну пісню^[48].

І про те саме йдеться у «Містагогічних катехизах»:

Кожен, хто чинить свої справи зі страхом і трепетом, і хто провів день таким чином, має прийти сюди знову увечері віддати (хвалу) за цілий день Господеві і просити прощення за свої падіння^[49].

Між іншим, Константинопольське богослужіння не знає «світильничного», за винятком хіба що Літургії Ранішосвячених дарів, яка починається Вечірнею.

З якої епохи псалом 103 розміщується перед чернечою єрусалимською псалмодією? У богослужінні, описаному Іоаном та Софронієм (VII століття), про нього не згадується. Першу згадку про нього, яку ми знайшли, здійснив святий Феодор Студит у своїй «Великій Катехизі» (VIII століття)^[50]. Опісля вона з’являється у синайському Часослові з IX століття.

Правдоподібно причиною такої вставки стало бажання імітування структури Полуношниці, де чернечу псалмодію випереджує псалом або запрошувальна пісня, у візантійців – це псалом 117: «Бог Господь», або ж пісня пророка Ісаї 26:9: «З ночі лине дух мій до Тебе, Боже…» відповідно до дня^[51]. Богослужіння сирійців, маронітів та римлян більш архаїчні у цьому місці, у них немає початкового (вступного) псалма перед чернечою псалмодією Вечірні^[52].

Аніксантарії

Ми вже згадали про тринітарні приспіви, які вставляють греки у деяких випадках, під час співу псалма 103, починаючи від вірша 28б «Ти відкриваєш свою руку, і наситяться…»; тексти цих аніксантаріїв не вставлялись у літургійні книги. Їх можна віднайти хіба що лише у нотно-музичних книгах, і вони не є однаковими у всіх виданнях. Разом із професором І. Е. Фундулісом, який нас люб’язно проінформував про ці особливості грецьких богослужінь, ми визначили три основних типи аніксантарій.

Перший тип представлений через «Великі Аніксантарії згідно кількох древніх вчителів»^[53], тексти яких мають наступний вигляд:

Вірш

28б Ἀνοίξαντός… Δόξα σοι, ο Θεός.

29а Ἀποστρέψαντος… Το αυτό.

29б Ἀντανελεῖς… Δόξα σοι, Πάτερ˙ δόξα σοι, Υιέ˙ δόξα σοι, το Πνεύµα το άγιον. Δόξα σοι, ο Θεός.

29в Καὶ εἰς τὸν χοῦν… Το αυτό,

30а Ἐξαποστελεῖς… Δόξα σοι, ο Θεός.

30б Καὶ ἀνακαινιεῖς… Το αυτό.

31а Ἤτω ἡ δόξα Κυρίου… Δόξα σοι, άγιε˙ δόξα σοι, Κύριε˙ δόξα σοι, βασιλεύ ουράνιε. Δόξα σοι, ο Θεός.

31в Ευφρανθήσεται… Το αυτό…

32а Ο επιβλέπων… δόξα σοι, Κύριε˙δόξα σοι, βασιλεύ ουράνιε˙ δόξα σοι, το Πνεύµα το άγιον. Δόξα σοι, ο Θεός.

32б Ο απτόµενος… Το αυτό.

33а Άσω τω Κυρίω… Δόξα σοι, τρισυπόστατε Θεότης, Πάτερ, Υιέ και Πνεύµα, σε προσκυνούµεν και δοξάζοµεν. Δόξα σοι, ο Θεός,

33б Ψαλώ… Το αυτό…

34а Ηδυνθείη… Δόξα σοι, Πάτερ άναρχε˙ δόξα σοι, Υιέ συνάναρχε˙ δόξα σοι, το Πνεύµα το άγιον, το οµοούσιον και οµόθρονον˙ Τριάς αγία, δόξα σοι. Δόξα σοι, ο Θεός.

34б Εγώ δε ευφεανθήσοµαι… Το αυτό.

35а Εκλείποιεν… Δόξα σοι, Πάτερ˙ δόξα σοι, Υιέ˙ δόξα σοι,το Πνεύµα το άγιον˙ Τριάς αγία, δόξα σοι. Δόξα σοι, ο Θεός…

35б Και άνοµοι… Το αυτό.

35гΕυλόγει… Δόξα σοι, βασιλεύ επουράνιε˙ δόξα σοι, παντοκράτωρ, σύν Υιώ και Πνεύµατι. Δόξα σοι, ο Θεός…

19б Ο ήλιος έγνω… Το αυτό.

20а Έθου σκότος… Δόξα σοι, Πάτερ αγέννητε˙ δόξα σοι, Υιέ γεννητέ˙ δόξα σοι, το Πνεύµα το άγιον, το εκ του Πατρός εκπορευόµενον και εν Υιώ αναπαυόµενον˙ Τριάς αγία, δόξα σοι. Δόξα σοι, ο Θεός.

24а Ως εµεγαλύνθη… Το αυτό…

24б Πάντα ἐν σοφία… Δόξα Πατρὶ καὶ Υἱῷ… Καὶ νῦν…

Другий тип аніксантарій співається на простішу мелодію; вірші псалмів тут фактично вдвічі довші, ніж вірші першого типу, а приспіви закінчуються завжди співом «Алилуя»^[54]:

Вірш

28б Ἀνοίξαντός… Δόξα σοι, ο Θεός, Αλληλούϊα.

29б Ἀντανελεῖς… Το αυτό.

30 Ἐξαποστελεῖς… Δόξα σοι, Πάτερ˙ δόξα σοι, Υιέ˙ δόξα σοι, το Πνεύµα το άγιον. Δόξα σοι, ο Θεός, Αλληλούϊα.

31 Ἤτω ἡ δόξα Κυρίου…, Δόξα σοι, άγιε˙ δόξα σοι, Κύριε˙ δόξα σοι, βασιλεύ ουράνιε. Δόξα σοι, ο Θεός, Αλληλούϊα.

32 Ο επιβλέπων… Δόξα σοι, άγιε˙ δόξα σοι, Κύριε˙δόξα σοι, βασιλεύ ουράνιε˙ δόξα σοι, το Πνεύµα το άγιον. Δόξα σοι, ο Θεός, Αλληλούϊα.

33 Άσω… Δόξα σοι, τρισυπόστατε Θεότης, Πάτερ… Αλληλούϊα.

34 Ηδυνθείη… Δόξα σοι, Πάτερ άναρχε… Αλληλούϊα.

35 Εκλείποιεν… Δόξα σοι, Πάτερ… Αλληλούϊα.

35е Ευλόγει… Δόξα σοι, βασιλεύ επουράνιε… Αλληλούϊα.

24 Ως εµεγαλύνθη… Δόξα σοι, Πάτερ αγέννητε… Αλληλούϊα. Δόξα… Καὶ νῦν…

Третій тип також простіший, він має обмежене число приспівів, а також у ньому пропускають «Алилуя»^[55].

Вірш

28б Ἀνοίξαντός… Δόξα σοι, ο Θεός.

29б Ἀντανελεῖς… Το αυτό.

30 Ἐξαποστελεῖς… Δόξα σοι, άγιε˙ δόξα σοι, Κύριε˙ δόξα σοι, βασιλεύ ουράνιε. Δόξα σοι, ο Θεός.

31 Ἤτω… Το αυτό.

32 Ο επιβλέπων… Δόξα σοι, Πάτερ˙ δόξα σοι, Υιέ˙ δόξα σοι, το Πνεύµα το άγιον. Τριάς αγία, δόξα σοι. Δόξα σοι, ο Θεός.

33 Άσω τω Κυρίω… Το αυτό.

34 Ηδυνθείη… Δόξα σοι, βασιλεύ επουράνιε…

35 Εκλείποιεν… Δόξα σοι, τρισυπόστατε Θεότης…

35е Δόξα σοι, Πάτερ άναρχε…

24 Ως εµεγαλύνθη… Δόξα σοι, Πάτερ αγέννητε… Δόξα… Καὶ νῦν…

Перший тип аніксантарії найскладніший. Він містить десять приспівів, кожен з яких повторюється один раз. Перший і третій приспіви однакові: «Слава Тобі, Боже»; такий самий виголос у будь-якому разі обмежує кожен із інших довших приспівів.

Насправді, ми дійшли висновку, що довгі приспіви розвинулися із цих початкових виголосів.

Можна навіть не знати про існування багатьох стадій розвитку. Таким чином, четвертий приспів: «Слава Тобі, Святий; слава Тобі, Господи; слава Тобі, Царю небесний; слава Тобі, Боже» приймає вставку: «Слава Тобі, Святий Духу» і формує п’ятий приспів.

Так само другий приспів: «Слава Тобі, Отче; слава Тобі, Сину; слава Тобі, Святий Духу; слава Тобі, Боже» продовжується для того, щоб сформувати восьмий через вставку: «Трійце Свята, слава Тобі».

Важко не погодитися, що сьомий «Слава Тобі, безначальний Отче… і т. д.» і десятий: «Слава Тобі, Отче ненароджений…, і т.д.» – це нові етапи розвитку другого.

З іншого боку, такі твердження припускають також, що на початковій стадії вони були простішими.

Ми ще повернемося до цього питання тоді, коли коментуватимемо тексти Симеона Солунського.

Повторення кожного приспіву показує, що співання виконувалося двома хорами; це, отже, лежало в основі антифонного співу^[56].

Другий тип аніксантарій у ролі основної відмінності, у порівнянні з першим, має додаток «Алилуя» наприкінці кожного приспіву. Приспіви, які вживаються тут, є такими самими як і (приспіви) першого типу, але на відміну від першого, пропускається повторення дублювань довготи віршів. Мова йде про скорочення першого типу через виключення антифонів.

Третій тип містить у собі сім приспівів замість десяти (приспіви 1, 4, 8, 9, 6, 7, 10 першого типу). Три перші з них повторяються в антифонах. Можливо, що саме ці простіші приспіви, які тут повторюються, були первісними етапами початкового приспіву: «Слава Тобі, Боже».

Свідчення Симеона Солунського

Що є джерелом цих приспівів? Симеон Солунський говорить про двоякі повторення, а саме: у вечірні чернечій, тобто у сучасній вечірні, – та у співаній Константинопольській вечірні. Розглянемо спочатку другий уривок:

Тепер говоритимемо про Вечірню. Коли ієрей благословить (на початку) і промовить усі мирні прошення і «заступи, спаси, помилуй», тоді співці відразу співають: «вислухай мене» і «слава Тобі, Боже». Остання пісня дуже важлива, бо містить у собі водночас і моління, і славослов’я Бога. Потім із псалма 85: «Прихили, Господи, вухо Твоє і вислухай мене» (Пс. 85:1), а також із славослов’я Ангелів «Слава в вишніх Богу», «повне небо і земля слави Твоєї» і «благословенна слава Господня». (Єз. 3:12). Потім ієрей промовляє «Пресвяту, Пречисту…» і голосно вихваляє Бога в Тройці, кажучи: «Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння»…

Далі читають увесь псалом, з приспівами «Слава Тобі, Боже» і «вислухай мене». Тому що цей псалом «Прихили, Господи, вухо Твоє» читають вірш за віршем (поперемінно) двома хорами. І приспів «Слава Тобі, Боже» додається до кожного вірша… Наприкінці співається «Слава…», а іншим хором «І нині…» з приспівами «Слава Тобі, Боже…»^[57].

Цей уривок звертає увагу, що «Слава Тобі, Боже» було приспівом до 85 псалма у Константинополі^[58]. Урочисте співання цього псалма перед початком Мирної ектенії було богослужбовою практикою святої Софії^[59], це правдоподібно було обумовлено бажанням дати священникові час, необхідний для читання молитви відповідно тихим голосом. Видно також і те, що спів виконували два хори, що свідчить про спосіб давнього антифонального співу.

Інший уривок Симеона стосується чернечої вечірні, тобто сучасного богослужіння:

Якщо є звичайний день, то читають псалом, який благословить Господа (103), який розповідає про всю діяльність Його творіння, і який Йому віддає подяку за все; наприкінці дня складається подяка за все. Якщо ж є свято, то псалом читають до вірша 28б «Відкриваєш Ти руку Твою», а потім співається урочисто всіма; кожен вірш прославляє Пресвяту Трійцю, яка створила світ^[60].

Цей текст – свідчення про існування у ХV ст. практики, подібної до сучасної аніксантарії. Починається вона з тих самих віршів псалма, однак невідомо, чи тоді вживалися ті самі приспіви, які використовуються сьогодні. У будь-якому разі, виникає питання: чи ця практика, яку знаходимо лише у сфері константинопольського впливу, не мала свого походження у перенесенні з чернечої вечірні приспівів «Слава Тобі, Боже» до пісенної вечірні? Сучасний текст «аніксантарій» – це безсумнівно розвинутий давній приспів «Слава Тобі, Боже!».

Чому співання приспіву починається від вірша «Відкриваєш руку»? Якщо прийняти гіпотезу про пристосування способу виконання співу псалма 85 до псалма 103, то різниця у тривалості цих двох псалмів показує, що приспівами потрібно би супроводити лише одну частину 103 псалма, саме ту, яка за довжиною еквівалентна до 85 псалма. Вісім віршів псалма 103 (28б–35, десять приспівів повторюються), і вони правдоподібно відповідають сімнадцяти віршам псалма 85.

Російська практика

Згідно з деякими нотними російськими виданнями, спів 103 псалма полягає у тому, що народ відповідає монахові трьома різними приспівами:

У початковій частині псалма «Благослови, душе моя, Господа» віршом: «Благословенний Ти, Господи», який навіяний першим віршом псалма;

Починаючи від четвертого вірша «Ти твориш ангелами своїми духи», співається приспів: «Дивні діла Твої, Господи», навіяним 24-м віршом;

Від вірша 24-го: «Все премудрістю створив Ти» починається приспів «Слава Тобі, Господи, що створив усе», натхнений віршом 31-м, який продовжують співати аж до кінця псалма.

Одне з цих видань подає три можливості для цього виду співу відповідно до трьох гласів^[61], а саме:

Знаменний глас: вірші 1а, 1б, 1в, 6в, 10в, 24в, Слава Отцю…;

Київський глас: вірші 1а, 1б, 4, 28б, 24б, Слава Отцю…;

Грецький глас: вірші 1а, 1а-б, 1в, 6б, 10б, 24б, Слава Отцю…

Присутність грецького гласу може означати, що мова йде про слов’янське застосування древньої візантійської практики, нині затраченої. Можливо, що саме про це говорив Симеон, що насправді вони не починають співати від вірша «Ти відкриваєш руку…»; згодом, хоча й поминають Бога Сотворителя, та це не має тринітарного характеру, який Симеон вбачав у константинопольських приспівах.

3. Велика ектенія

Рецитація вступного псалма завершене, диякон виголошує велику або мирну ектенію (τα Ειρηνικά), яку називають так також тому, що починається словами «у мирі» (Ἐν εἰρήνῃ), і три її перші прошення – це благання про мир. Усіх прошень – дванадцять.

Колись священник завершував цю ектенію молитвою, яка нині знаходиться поміж сімома вечірніми молитвами, і яку нині він читає тихо під час рецитації початкового 103 псалма. У теперішні часи священник лише співає завершальне славослов’я однієї з молитов у формі виголосу.

Завдяки знанням про давню структуру вечерень в Антіохії і в Єрусалимі стає зрозумілим, що прохання ектеній переносяться на кінець «світильничного»^[62]. У будь-якому разі, вони становлять елемент не чернечої молитви, але типово кафедральної, яка завжди припускає присутність архієрея у відправі. Сучасної Великої ектенії тут немає. Насправді вона повинна би випереджувати прохальну (αἰτήσεις) ектенію, яка є її природним доповненням.

Розміщення Великої ектенії власне у цьому місці має взаємозв’язок із читанням першої вечірньої молитви, яка колись була на цьому місці. Коли молитви почали читати тихо, тоді давнє запрошення «Господеві помолімся» розвинулося до ектенії, звичайно малої, для того щоб дати священникові необхідний час для відмовлення молитви.

У давньому Ґротаферратському Часослові^[63] з’являється практика, яка, можливо, є чимось посереднім між сучасним та давнішим вжитком: велика ектенія приписана після 103 псалма лише у святкові дні; в інші дні – читають малу ектенію.

4. Кафізма псалтиря

Після читання ектенії надходить стихослов’я (псалмодія) одного більшого уривка із Псалтиря (кафізми). Статії, або менші уривки, три з яких складають одну кафізму, розділені одна від одної рецитуванням:

Слава Отцю… І нині і повсякчас…

Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже (тричі),

Господи, помилуй (тричі), і знову Слава Отцю… І нині…

Третя статія завершується останнім:

Алилуя, алилуя, алилуя, слава Тобі, Боже!

Повторення Слава Отцю…, яке вставлене у ці формули, становить невелику проблему. Можливо, що перше «Слава» завершує одну статію, а друге – розпочинає наступну, тому що бачимо, як третя статія завершується: Слава Тобі, Боже! І знову, якщо в тексті літургії Ранішосвячених Дарів бачимо вставлені малі ектенії між статіями, то видно, що вони розміщені між Слава Тобі, Боже та Господи, помилуй. Це означає, що наступні Господи, помилуй та Слава Отцю… об’єднуються з наступною статією. Тут бачимо схожий випадок на той, який ми проаналізували вище, розглядаючи початкові молитви, тобто Господи, помилуй 12 разів і Слава Отцю…, які випереджують Прийдіть, поклонімось…, яке ми розглядали як древній початок богослужіння. Таким чином, Слава Отцю… було вступною формулою не лише для початку богослужбових відправ, але також для їхніх внутрішніх відрізків. Такий самий феномен зустрічаємо в сирійців та у маронітів; наприклад, богослужіння кадила, яке знаходиться всередині їхніх вечерень, приймає новий початок зі Слава Отцю…, яке нині часто замасковане під форму «проіміон»^[64].

Розподіл кафізм – сучасна практика

Розподіл кафізм біжучої псалмодії у візантійських богослужіннях було вивчене в іншому місці^[65]. Тут ми лише здійснимо підсумок того, що стосується вечірні.

Згідно з сучасними літургійними книгами, існують три періоди в році, кожен з яких містить різний розподіл псалмів у богослужіннях:

літній період триває від неділі Фоминої аж до віддання восьмиденного празника Воздвиження Чесного Хреста (21 вересня);

зимовий період триває від 22 вересня аж до М’ясопусної неділі^[66];

свята Чотиридесятниця.

Влітку щодня протягом тижня, крім неділі, Вечірня має одну кафізму Псалтиря:

У понеділок – 6;

У вівторок – 9;

У середу – 12;

У четвер – 15;

У п’ятницю – 18;

У суботу – 1.

Ці кафізми призначені для нічної відправи, і таким чином цілий Псалтир прочитується протягом одного тижня.

Взимку кафізми вечірні переносяться на нічне богослужіння, а ввечері щоденно читають кафізму 18 (псалми 119–133) за винятком хіба що суботи, коли за звичаєм починається Псалтир знову з першої кафізми. Як і влітку, в неділю ввечері немає псалмодії на вечірні.

У Великий піст Псалтир прочитується двічі впродовж тижня; розподіл кафізм на богослужіннях добового кола значно відрізняється від того, який прийнятий упродовж року; водночас, на вечірні діє та сама норма, що й протягом зимового періоду.

Біжуче читання Псалтиря завершується у Великий четвер та відновлюється у суботу після Пасхи, коли ввечері знову розпочинається літній цикл читанням першої кафізми.

Давня практика

Сучасний перебіг, заснований на принципі читання цілого Псалтиря щотижня протягом року, не був таким ані у Студіоні, ані в Еверґетику, тобто в монастирях, які дотримувалися практик св. Сави^[67].

У цих монастирях літній період тривав від Фоминої неділі і до Воздвиження Чесного Хреста (14 вересня). Під час нього в суботу ввечері читалася перша кафізма, зате в інші шість днів тижня не було біжучої псалмодії на вечірні. Псалтир прочитувався протягом трьох тижнів.

Взимку, починаючи з вечора 16 вересня і до М’ясопусної неділі, зберігався літній перебіг Псалтиря за винятком хіба що несвяткових днів Різдвяного посту, коли пропускали кафізми на вечірні через те, що їх читали на Третьому, на Шостому та на Дев’ятому часах.

Перебіг Чотиридесятниці був таким самим як сьогодні, хіба що з відсутністю вечірньої кафізми (крім першого понеділка) через відправу літургії Ранішосвячених Дарів.

Типікон монастиря св. Сави у Мессіні (1131)^[68] приписує щодня як влітку, так і взимку, а також і у Великий піст – першу кафізму в суботу ввечері. У неділю ввечері немає кафізми протягом цілого року. Під час св. Чотиридесятниці читають вісімнадцяту кафізму. З понеділка до п’ятниці протягом року читають вісімнадцяту кафізму двічі на тиждень включно з пасхальним періодом, а в інші дні – немає нічого. У Великий піст, за винятком першого понеділка (18 кафізма), відсутня псалмодія на вечірні, безсумнівно через відправу літургії Ранішосвячених Дарів.

У монастирі Мессіни майже половина днів року не мають псалмодії на вечірні.

Занепад вечірньої псалмодії

Як бачимо з наведених фактів, чернеча вечірня псалмодія навіть у монастирях не розглядалася у ролі основної частини вечірнього богослужіння. Не було проблем, коли влітку ніч була короткою, або коли більш популярна відправа, а саме літургія Ранішосвячених Дарів приєднувалася до вечірні.

Коли мова йде про ці відправи у парафіяльних церквах, то ось скарга Симеона Солунського щодо псалмодії Пісенного послідування, скасованої окрім Великого посту, та обмеженої лише одним псалмом в суботу ввечері:

Отже, і на Вечірні колись читали Псалтир, як нині на Утрені. У монастирях, імітуючи це, читають на вечірнях одну кафізму Псалтиря, а на утренях – обов’язково дві. Але нині на пісенній вечірні через неміч та через недбальство не читають антифонів Псалтиря, хіба що тільки у святу Чотиридесятницю та на кожній вечірні у суботу в одній лише св. Софії, де через нарікання ледачих ми постановили читати лише «Блажен муж» (Пс. 1) – один псалом із мелодіями відповідно до гласу. У святу Чотиридесятницю знову за звичаєм читають шість антифонів, або одну цілу кафізму^[69].

Що стосується чернечої вечірні, то автор стверджує наступне:

Якщо є святковий день, то після троїчних приспівів (103 псалма) та ектенії співаються три псалми з Псалтиря^[70].

Така зміна, мабуть, підтверджує той факт, що псалмодія вживалася лише у святкові дні. Між іншим, давня кафізма (псалми 1-8) суботи вечора була обмежена до трьох псалмів; її почали співати, а не читати. Можна припустити, що це – вплив кафедральної практики на чернечу. Такого звичаю частково дотримуються слов’яни і румуни, коли у суботу ввечері вони співають лише кілька віршів із трьох перших псалмів Псалтиря. Наприклад, нотно-музичне видання «Rândniala Veccerniei»^[71], яке було опубліковане у 1883 році, обмежує вірші псалмів до наступних: Пс. 1, 1а.6; Пс. 3, 12 д; Пс. 3, 8а.9; Слава Отцю…

Малі ектенії

Якщо пропустити біжуче читання псалмів, то після Великої ектенії відразу переходимо до вечірніх псалмів. У протилежному випадку, після завершення псалмодії диякон читає Малу ектенію, яку священник завершує славослов’ям. Згідно з приписами російського типікона, Мала ектенія читається після кожної статії Псалтиря лише на більш урочистих вечірнях, як наприклад в неділю, або на тих, після яких слідує Літургія^[72].

Малі ектенії, які розподілені впродовж цілої відправи, це дуже відомий феномен. В основному, можна сказати, що вони займають місце молитов священника, як це було показано в іншому місці^[73].

У наступній статті сподіваємося дати пояснення про другу частину візантійської Вечірні – церковне «світильничне».

ЧАСТИНА ДРУГА

5. Вечірня («Світильничне»)

Початок «світильничного»

Перша частина сучасної вечірні візантійського обряду, яка належить до «світильничного» – це 140-й псалом: Господи, взиваю до Тебе… Натомість, згідно з описом Етерії^[74], вечірнє богослужіння розпочиналося із засвічення світильників. Отже, та частина, яка відповідає нині «світильничному» Етерії – це без жодного сумніву гімн Світло Тихе…, який ми розглянемо дещо детальніше.

Позаяк візантійське «світильничне» походить із Єрусалиму, то варто поставити питання: чому саме засвічення світильників перенесли з початку відправи, і чому нині воно знаходиться на місці після групи вечірніх псалмів?

На наш погляд, раціонально було б поєднати відправу «світильничного» з вечірньою чернечою псалмодією. Коли вона поєдналася з відправою «світильничного», то вечірні псалми стали розглядати як остаточну усталеність читаної псалмодії^[75]. У Константинопольському богослужінні також знаходимо псалом 140-й як останній у псалмодії; «світильничне» повністю щезає.

Існує також інша частина зі зміненим місцем. Це молитва «Ввечері, вранці і опівдні…», яка йменується «Молитва входу». Ця молитва є колектою (збірнею)^[76] 140-го псалма, або радше молитвою приготування до співання цього псалма. У рукописах вона розташована перед псалмом і має назву «Молитва перед 140-м псалмом». Колись вона фактично була молитвою, яка відкривала кафедральну вечірню. Її зміст, окрім початкового речення, запозичений із псалма 54: 18, а також із багатьох віршів 140-го псалма.

Ось переклад молитви з посиланнями на псалми:

Увечері, вранці і опівдні (Псалом 54:18) хвалимо, благословимо, складаємо подяку і молимось Тобі, Владико всіх, людинолюбний. Вчини нашу молитву, немов кадіння перед Тобою (Псалом 140:2), і не нахили сердець наших до слів або до думок лукавства (там само, вірш 4), але визволь нас від усього, що вловлює душі наші (пор. вірш 9), бо до Тебе звернені очі наші, і на Тебе надію покладаємо (там само, вірш 8), щоб Ти не осоромив нас, Боже наш. Бо Тобі належить усяка слава, честь і поклоніння, Отцю і Сину і Св. Духові, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

Первісний характер цієї молитви підкреслює те, що колись її розташовували безпосередньо після 103-го псалма перед іншими вечірніми молитвами^[77], особливо тоді, коли пропускалися кафізми Псалтиря^[78]. Таке розташування висловів вказує щонайменше на те, що цю молитву розміщували на початку, хоча в дійсності вона не належала до чернечого послідування, а до кафедральної вечірні.

Вечірні псалми

У візантійському обряді є чотири вечірніх псалми: Пс. 140, в минулому – єдиний вечірній псалом у Антіохії, а також Пс. 141, 129 і 116. Псалми 141 і 129 були вибрані для вечірнього богослужіння через те, що їхні початкові вірші містять слова «Господи, взиваю», так само як і Пс. 140 – аналогічно. Цей самий заклик вже повторюється у Пс. 141:6.

Псалом 129 також пристосований до відправи через слова: «Від ранньої сторожі до ночі, від ранньої сторожі нехай уповає Ізраїль на Гос­пода» (вірш 6б). Цей вірш пов’язує ранкове богослужіння із вечірнім. Тобто, він єднає дві відправи одну з другою, які відправляються у церквах для християнського люду^[79].

Псалом 116, запрошення до славослів’я, знаходиться досить часто у обрядах сирійського відгалуження, як такий що завершує групу псалмів^[80].

Приспіви вечірніх псалмів

Принаймні 140-й псалом співали з приспівами, які збереглися нині як завершення двох перших віршів: «Вислухай мене, Господи!». Вони з’являються у давніх грецьких виданнях, а також і у слов’янських, румунських та мельхітських часословах аж до сьогодення.

Перед тим як розпочати перший повний вірш 140-го псалма, із того самого часослова вставлена частина вірша з таким приспівом: «Гос­поди, взиваю до Тебе, вислухай мене; вислухай мене, Господи!». Ця початкова фраза, яку співає соліст, призначена для того, щоб подати мелодію того приспіву, який народ повинен повторювати. Потім соліст знову співає псалом від початку: «Господи, взиваю до Тебе, вислухай мене, почуй голос моління мого, коли взиваю до Тебе». А народ відповідає: «Вислухай мене, Господи!».

Приспів з’являється знову після другого вірша: «Нехай піднесеться молитва моя, наче кадіння перед Тобою; підношення рук моїх як жертва вечірня». Народ: «Вислухай мене, Господи!».

Цей приспів повинен би супроводжувати усі вірші псалма, але насправді в дійсності його пропускають. Це відбувається, оскільки часто перескакують з другого аж до першого вірша зі стихирою. В будь-якому разі, навіть у випадку з двома першими віршами, народ більше не співає приспів, проте його співає або соліст, або ж сам співець.

Згідно з Мерсеньє^[81], Пс. 141 колись мав приспів: «Взиваю до Тебе, спаси мене», навіяний віршами 6а і 7б, а Пс. 129 – приспів: «Господи, мій Спасе, помилуй мене», який нагадує вірш 7 цього псалма. Псалом 116 був очевидно занадто коротким, щоб мати власні приспіви^[82]. Наявність цих приспівів показує, що принаймні у деякі дні ці псалми співалися без жодної «перешарованої» строфи.

Стихири

Напередодні неділь, починаючи від 10-го вірша псалма, якщо рахувати від кінця псалма 116, з віршами починають переплітатися стихири, тобто поетичні строфи. Отже, спів стихир переноситься на псалми, які пропускаються (окрім приспівів) після третього вірша Пс. 140 і аж до восьмого вірша Пс. 141.

Що є джерелом цих строф або стихир? Насамперед було би помилкою вважати, що вони належать до того самого жанру, що й віршований канон Утрені. Істотна різниця між ними полягає у тому, що всі строфи, які належать до однієї пісні канону, мають той самий метр, тоді як стихири Вечірні не мають однакової довжини та не пристосовані до єдиної мелодії. Тому їхнє походження відрізняється від походження канонів. З іншого боку, вставлення стихир поміж останні вірші вечірніх псалмів показує вплив на спосіб виконання канонів [id. αινοι]. Саме цей вплив і спричинив те, що стихири втратили свою попередню роль, яку ми намагатимемось визначити.

Погляньмо на ті недільні стихири, які є в Октоїху. У цій книзі кожна неділя має сім стихир, а також богородичний або строфу на честь Пресвятої Діви, Матері Божої. Сім стихир розділені на дві групи: три перші називаються «стихирами Воскресіння», а чотири останні (з четвертої по сьому) носять назву «анатолієві».

У давніх нотно-музичних рукописах стихири Воскресіння звичайно не мають музикальної нотації і часто мають назву «античні», древні^[83]. Те саме стосується і т. зв. богородичних, тобто строф на честь Пресвятої Діви Марії. Мелодії цих строф вважаються настільки традиційними і відомими, що їх розписування (тобто нотне розшифрування) вважається зайвим^[84]. Натомість, для т. зв. «анатолієвих» стихир, які більш сучасні або ж запозичені зовні, характерна наявність нотної музики.

Давні стихири часто приписували св. Іоанові Дамаскіну, однак часто у рукописах вони анонімні. Це власне дуже древні уривки, принаймні деякі з-поміж них, зібрані попередньо для впорядкування цієї книги^[85]. У рукописах вони становлять збірку наступних 24 стихир – по три відповідно до кожного з восьми гласів. Однак, такий розподіл на гласи дуже час­то може бути неприроднім.

Мова цих стихир проста і багата на парафрази псалмів^[86].

Стихири у кожному гласі з четвертої по сьому називаються «анатолієві». Їхнє авторство зазвичай приписують Анатолієві Молодому – особі, роки життя якої невідомі. Існують припущення, що він проживав у Константинополі не пізніше, ніж у VIII столітті. Анатолієвих стихир, які нині містяться у Октоїху, є по чотири для кожного гласу, але у повній серії, яку представляють нотні рукописи, їх міститься по одинадцять для кожного гласу.

Стихири Анатолія пояснюють подію Воскресіння Христового та, переважно, містять розповіді про ті події, які його стосуються. Деякі з них, однак, містять лише хваління без відсилання на якусь конкретну подію, як, наприклад, стихири першого гласу. Тут поетичний обрій поета, якщо йдеться про лише одного автора, не був особливо широким. Він не надто оригінальний, але уникає неяснос­ті та є поміркованим у риториці. Тут бачимо дуже мало пов’язувань із Старим Завітом за винятком хіба що падіння Адама. Іноді стихири, як от наприклад третя (шоста) стихира п’ятого гласу дуже полемічні проти іудеїв, захищаючи перед ними Воскресіння Христове (пор. Мф. 28:11–15).

Роль стихир у вечірній псалмодії

А тепер відкладімо набік «анатолієві» стихири і візьмімося за вивчення інших давніх стихир, щоби спробувати визначити, як вони пристосовані до вечірніх псалмів. Стверджуємо ще раз, що поділ на групи «по три» стихири відповідно до вісьмох гласів – це необов’язково первісний поділ. Йдеться про те, що треба завжди вживати три стихири для супроводу вечірніх псалмів.

Почнімо з прикладу, в якому дуже чітко видно особливості. Це – стихири 3-го гласу. Ось їхній переклад:

І.    Твоїм хрестом, Христе Спасе, смерті владу зруйновано і диявольські підступи знищено. А рід людський, вірою спасаючись, пісню завжди Тобі приносить.

ІІ.  Усе наповнилося світлом Твого Воскресіння, Господи, і рай знову відчинився, а усе створіння, вихваляючи Тебе, пісню завжди Тобі приносить.

ІІІ. Славлю Отця і Сина силу, і владу Святого Духа прославляю, неподільне Божество, Тройцю єдиносущну, яка царює повіки.

Дві перші строфи мають однаковий метр (згідно з сучасним поділом: 8+8+10+5+6+3+7 складів з невеликими варіаціями; можливо, що колись тут було 8+8+10+10+10 складів). З точки зору змісту вони додаткові, і в обох розповідається про два аспекти таїнства нашого спасіння: про хрест і про Воскресіння Спасителя. Вони призначені для того, щоб співати їх разом із самим псалмом; однаковість закінчень двох строф вказує на спосіб їхнього виконання – антифональний спів, тобто: два хори відповідають двом солістам^[87]. Можливо, народ брав участь лише у співі останнього речення. Третя строфа очевидно належить до «Слава Отцю…», позаяк вона очевидно є парафразою. Тут ми бачимо приклад антифонного співу псалмів Вечірні, у якому два хори поперемінно відповідають співанням двох різних антифонів, закінчуючи разом спеціальну строфу співом «Слава Отцю…».

Проте, цей приклад не дозволяє встановити якесь основне правило, яке можна було би застосовувати до всіх інших випадків. Зрештою, у кожному з інших гласів бачимо строфу, яка пов’язана із «Слава Отцю…».

У шостому гласі ми також знаходимо дві строфи (другу і третю), які мають однакове закінчення. Речення, яке випереджує це закінчення, створене у тому самому метрі та пропонує ті самі думки:

Ти, що випромінюєш Життя з Твого Світла, всесильний Спасе, помилуй нас!

Джерело Життя, неприступне Світло, всесильний Спасе, помилуй нас!

Отже, ці дві строфи правдоподібно представляють два приспіви, які поперемінно співалися з тим самим псалмом, так само як у випадку двох перших строф третього гласу. Восьмий глас показує аналогічний приклад.

Що стосується першого, другого, четвертого, п’ятого і сьомого гласів, то тут неможливо дійти жодного висновку. Правдоподібним є те, що від певного періоду кожна строфа була призначена для того, щоби виконувати роль недільного приспіву вечірнього псалма. У будь-якому разі, різноманітність у виконанні співу псалмів: іноді антифональних, а іноді – респонсоріальних, лише урізноманітнює богослужіння.

Кадіння

Під час співу 140-го псалма відбувається кадіння. Його можна би пояснити як аналогію тих кадінь, які здійснюються на початку кожного богослужіння, або ж як вечірнє кадило чи вечірню кадильну жертву.

Ми надаємо перевагу другій версії. Кадильна жертва насправді повинна би відбутися у певний момент вечірнього богослужіння, і якраз окрім цього місця, не видно інших моментів, де б вона могла здійснюватися. Більше того: урочисте кадіння повинно супроводжуватися співом «кадила»; тобто, жоден інший псалом чи пісня, окрім 140-го псалма, не пристосовані у Вечірні до «жертви кадила». З іншого боку, початкове кадіння на інших богослужіннях відбувається в тиші перед початком псалмодії на початку чернечого послідування. Якщо колись воно і відбувалося перед «світильничним», то його усунули найбільш правдоподібно тоді, коли вечірню приєднали до чернечого послідування, а кадіння перенесли на момент співання 140-го псалма.

Настійливість приспіву «Вислухай мене, Гос­поди!» і кількох стихир з молитовними думками, текст 140-го псалма (особливо другий його вірш: «Нехай піднесеться молитва моя, немов кадіння перед Тобою»), паралелізм із урочистим кадінням, яке відбувається у схожий спосіб під час 140-го псалма на літургії Ранішосвячених Дарів, на нашу думку, підтверджують той факт, що сучасний обряд кадіння під час співу цього псалма колись не був кадінням цілого храму, але жертвою кадила, яка здійснювалася перед вівтарем, «жертвою вечірньою», де кадило було символом цієї молитви, що проявляється у вірші: «Господи, взиваю до Тебе, вислухай мене!».

Вхід

Вхід, який здійснюють священник з дияконом під час вечірнього богослужіння візантійського обряду, відповідає входові єпископа в описі Етерії. Він відбувається у той самий момент відправи, а саме – після співання вечірніх псалмів.

Проте, згідно з Етерією, цей вхід відбувався дуже просто під час співу антифонів. Сучасний обряд містить молитву Входу, благословення Входу, виголос диякона «Премудрість, станьмо побожно!» та співання гімну «Світло тихе».

Насправді, сучасна церемонія входу Вечірні зазнала впливу малого входу святої літургії ще перед тим, як відбулося його переосмислення.

Існують чотири елементи, які постійно супроводжували вхід Вечірні:

молитва,

благословіння,

виголос,

спів.

Вони є імітуванням елементів саме малого входу. Штучний характер такого копіювання з’явився передусім через те, що молитва «Увечері, вранці і опівдні…» була вступом до 140-го псалма, жодним чином не стосуючись входу; гімн «Світло тихе» – це давній спів для засвічення світильників, і він також не залежить від церемонії входу. Натомість, у неурочисті дні, коли входу немає, читається та сама молитва і співається гімн.

Сучасний вхід колись був входом єпископа, який виходив зі свого дому, щоб взяти участь у кінцевій частині богослужіння. На знак пошани прислуга несла перед ним кадильницю; саме цим можна пояснити, чому тепер диякон несе кадильницю на вході. Благословення входу запозичене так само з літургії як певного взірця.

Водночас, виголос диякона «Премудрість, станьмо побожно!», який на літургії використовується як вказівка для хору, щоби співати вхідний вірш, на Вечірні жодного значення не має.

Світло тихе. Φῶς ἱλαρὸν^[88]

Давні греки вшановували сонячне світло або богиню сонця, а згодом вечірнє світло словами «Радуйся, улюблене світло» (Χαίρε, φίλων φῶς). Для греків-поган засвічення світильника мало вагомий релігійний сенс. У момент, коли у священній церемонії вноситься світло, тоді промовляють: «Світло добре» (Φῶς αγαθόν), або більш правдоподібним могло бути: «Радуйся, добре світло!» (Χαίρε, φῶς αγαθόν).

Оскільки Бог дарує радість духовного світла тим людям, які сидять у темряві, Климент Олександрійський^[89] пропонує вітати істинного Бога словами: «Радуйся, Світло!». Ми не знаємо, чи ці привітання були початком гімну вже на практиці у приватному чи у публічному культі. Климент часто називає Христа «Сонцем правди» і «Світлом», а в гімні наприкінці «Протрептику»^[90] він дає Йому ім’я «Вічне Світло».

Святий Мефодій Олімпійський (†311) наприкінці свого «Симпозіуму»^[91], звертається до Христа так: «О, Христе Начальнику життя, радуйся, о незахíдне Світло!». Цей останній епітет також з’являється в латинському l’Exultet: «Ille inquam, Lucifier, qui nescit occasum» («Він бо є Носієм світла, яке не знає заходу»). У цьому привітанні як противага Христа матеріальному сонцю виявляється близькою та сама думка, що й у фразі «Вічне Світло».

Порівняння Христа-Світла з даром життя, яке з’являється у святого Мефодія, віднаходимо також у «світильничному» гімні візантійської вечірні. Цей гімн складають три строфи: перша і третя – христологічні, а друга – тринітарна. Ось переклад цього гімну згідно з древнім текстом:

1.    Світло радісне святої слави
Безсмертного Отця небесного
Святого, Блаженного,
Ісусе Христе!

2.    Прийшовши на захід сонця,
побачивши світло вечірнє,
оспівуємо Отця і Сина,
і Святого Духа Бога^[92].

3. Достойний Ти у всі часи^[93]
Бути оспіваним голосами святих,^[94]
Сину Божий, що даєш життя світові,
Тому світ славить Тебе^[95].

Святий Василій свідчить про існування цього гімну, який мав назву «подяка при світильнику», як дуже давнього вже у його епоху. Він цитує вірші: «Ми славимо Отця і Сина і Святого Духа Бога», які належать до піснеспіву «Світло тихе». Принаймні ця тринітарна частина гімну співалася народом:

Отцям нашим здалося пристойним приймати благодать вечірнього світла не в тиші, але при його появі усилено віддавати подяку. І ми не можемо сказати: хто був автором цих слів подяки за світло, принаймні народ проголошує давню пісню, і ніхто не признавав нечестивими тих, які мовлять: Отця і Сина і Святого Духа Божого. З іншого боку, якщо комусь відома також пісня Афіногена, яку він залишив своїм учням на знак прощання, коли сам вже поспішав на спалення у вогні…^[96]

Отже, святому Василієві був відомий гімн «Світло тихе» як такий, який призначений для подяки при вечірньому світлі; він також відрізняє його від іншого гімну, нині невідомого, автором якого був св. мученик Афіноген, у якому він також згадує Святого Духа.

Святий Григорій Ниський вживає назву «подяка при лампі», щоб окреслити домашню молитву, яку проказують тоді, коли вносять світло. Рецитація цієї подяки була у практиці, яка походила з родини святого Василія, оскільки Мокрина, сестра Василія та Григорія, хотіла її повторити знову на своєму смертному ложі, однак безуспішно. Цією подякою міг бути гімн «Світло тихе». Ось опис, який подає святий Григорій з життя Мокрини:

Як настав вечір, і внесли світильник, вона (Мокрина) розплющила очі і перевела свій погляд на джерело світла, даючи зрозуміти, що таким чином вона хоче прочитати вечірні молитви («подяку при лампі»). Голосу у неї не було, але вона сповнила своє бажання у серці, супроводжуючи молитву жестом рук; її уста також порушувались в такт з внутрішнім голосом. Коли вона завершила подяку, то піднесла руку до чола, щоб перехреститися, позначивши таким чином кінець молитви; і сильно та глибоко зітхнувши, водночас із молитвою, завершила своє життя…^[97]

У цьому самому життєписі йдеться про те, що вечірня подяка («при лампі») відбувається так само і у церкві:

Голос псалмоспівців закликав до чину подяки світла (вечірньої відправи) і мені дозволили увійти до церкви…^[98]

Гімн «Світло тихе» був власне формулою подяки за світло у ролі родинної практики, а згодом став також публічною відправою.

Початкова фраза «Світло радісне святої слави Отця…» навіяна Посланням до Євреїв: «Він (Христос) – Сяяння слави Отця» (Євр. 1: 3). Слава Бога проявляє себе блискуче у Старому Завіті, як пише книга Виходу: «Слава Гос­подня спочивала на горі Синай… цю славу Господь об’явив очам дітей Ізраїлевих у вигляді вогню, який пожирає верхів’я гори» (Вих. 24: 16–17). Та ж сама думка, сформульована словами: «Світло від Світла», була вставлена у Нікейський Символ віри, хоча використовувалася ще задовго до цієї епохи. «Світло тихе (радісне)» – це паралель до «доброго світла», «улюбленого світла» і «гарного світла», які знаходимо у поганському грецькому світі.

Тринітарний зміст другої строфи перериває наступна, яка має христологічну сутність, що міститься як у першій, так і у третій строфах. Дольґер вважає, що друга строфа була приспівом, який народ співав після першої строфи, і знову – після третьої^[99].

«Світло тихе» у літургійних відправах займало місце із запаленням лампад перед Пс. 140. Чи випереджувало воно виголос «Світло Хрис­тове просвічує всіх», яке повинно би випереджувати засвічення лампад і яке досі є в практиці літургії Ранішосвячених Дарів? Дуже правдоподібно що так тому, що цей виголос з’явився на християнських лампадах, знайдених у Палестині^[100]. Цей виголос є точною паралеллю до Lumen Christi Пасхальної віґілії Заходу. Спів Lumen Christi повторюється тричі, і щоразу попереджається запаленням однієї з трьох частин пасхальної свічі.

Тема світла, яка з’являється у чернечому послідуванні, у перших віршах Пс. 103 і яка продовжується у гімні «світильничного», відновлюється знову наприкінці богослужіння у пісні Симеона, де Христа названо «Світлом на одкровення народам і славу людей Твоїх Ізраїля» (Лк. 2:32).

Прокимен^[101]

Диякон, звертаючись до хору, подає порядок співу прокимена: «Прокимен вечірній» (церковнослов’янською Воньмім! – Будьмо уважні!)

Прокимен з точністю відповідає західному респонсорію (responsorium).

Початково слово «прокимен» (місце перед) означало тільки вірш псалма, який вибраний для співу у ролі відповіді, і який саме через це перенесений на початок псалма. Згодом його почали вживати як вказівку на псалом, який співають з відповіддю, виділеною з того ж самого псалма, подібно як і на Заході слово «респонсорій».

Сучасний прокимен обмежений до відповіді одного вірша у будні та двох віршів у неділі. Це – обмеження співу цілого псалма, або великої його частини. Прокимен відповідає тим гімнам, які, згідно з Етерією, співалися після вечірніх псалмів.

Можливе пояснення слова «прокимен» – псалом перед читаннями, дало розуміння, що начебто наявність прокимена передбачає обов’язкову присутність читань. Але це не зовсім так. Прокимен – це респосоріальний псалом, який може або супроводжувати читання, або співатися незалежно від них. Якщо його супроводжують читання, то у такому разі він є радше вставленим поміж двома читаннями псалмом, аніж псалмом перед читаннями.

Якщо на Божественній Літургії справляється протилежне враження, то це лише з причини випадіння з ужитку старозавітного пророчого читання. Прокимен власне вставлявся між старозавітним читанням і апостолом.

З іншого боку, у стародавніх джерелах немає згадки про читання на кафедральній Вечірні. Під час святої Чотиридесятниці були читання перед «світильничним»^[102] для настанови оглашенних та у ролі приготування вірних до празника Пасхи. Також у надвечір’я великих свят, таких як Різдво Христове, Богоявлення або Пасха і, як їхня імітація – «подарунок» по три читання на чуваннях інших, менш значущих, свят; однак, таке вставлення відбулося не раніше, ніж у VIII столітті, коли пророчі читання на Літургії зникли, а ціла система читань у візантійському обряді зазнала перегрупування.

Недільний прокимен, який співається у суботу ввечері, природно є прокименом Воскресіння. Він вибраний із псалма 92, а у ролі відповіді звучить його перший вірш: «Господь воцарився, у красу зодягнувся».

У будні дні співаємо такі прокимени:

В неділю ввечері: Псалом 133 (1в, 1б);

У понеділок: Псалом 4 (4б, 2);

У вівторок: Псалом 22 (6а, 1–2а);

У середу: Псалом 53 (3–4);

У четвер: Псалом 120 (2, 1);

У п’ятницю: Псалом 58 (10б, в, 2).

Колись, у будні дні протягом року замість прокимена співалося Алилуя^[103]. Це вечірнє «Алилуя» знаходить свій відповідник у нічному співі «Алилуя» на утрені, який співається із піснею пророка Ісаї «З ночі лине дух мій до Тебе, Бо­же», а також у співі протагогікону (світильного), або гімні світла на ранковому богослужінні.

Згідно з Синайським грецьким кодексом 863, часословом ІХ століття, «Алилуя» співається з такими віршами:

В неділю ввечері: Пс 92 (1а–в–д, 2)

У понеділок: Пс. 54 (2, 17)

У вівторок: Псалом 4 (2, 7б)

У середу: Лука 1 (46–47, 48)

У четвер: Пс. 85 (1, 17)

У п’ятницю: Пс. 88 (2, 8)

Це Алилуя, якщо воно було на місці прокимена, завжди закінчувалось співом «Слава Отцю…». Це означає, що тут йдеться не про респонсоріальний спів, а про антифональний.

Від понеділка і до четверга, які випадають у часі поза постом Чотиридесятниці, часослов приписує також Алилуя. Це «Алилуя» настільки скорочене, що залишено тільки один-єдиний вірш і слова, які завершують Слава Отцю: «І на віки віків». Це либонь і є наявним свідченням більш розвинутої практики.

Ектенія

Ектенія – це літанія, яка отримала таку назву (з грецької εκτενώς – з латинської instante, insistante – блискавичне, наполегливе) через співання потрійного Господи, помилуй! Рукопис Patmos 266, Типікон ІХ–Х ст., який віддзеркалює обряд Константинополя, щоразу там, де інші рукописи приписують рецитацію Великої ектенії, подає рубрику: «Мовиться велике Господи, помилуй!»^[104].

Ектенія у цілості, відповідно до своєї сучасної форми, знаходиться на Божественній літургії безпосередньо після Євангелія. Оскільки вона читається не тільки на Вечірні, то ми собі дозволимо дослідити її трохи ширше.

Візьмемо повну її форму, включно з молитвою, так як вона знаходиться на літургії. Передовсім чудово, що молитва ектенії переставлена на місце після третього прохання і дос­конало компонується з цим:

Прошення: Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї, молимось Тобі вислухай і помилуй!

Священник: Господи Боже наш, прийми це усильне моління Твоїх рабів, і помилуй нас з великої милості Твоєї, і милосердя Твоє пошли на нас і на всіх людей Твоїх, які чекають від Тебе великої милості.

Виголос, або заключне славослов’я, досконало поєднується з молитвою:

Бо Ти милостивий і людинолюбний Бог єси, і Тобі славу возсилаємо, Отцю і Сину і Святому Духові…

Зауважимо також, що у всіх давніх виданнях потрійне «Господи, помилуй» починало співатися щойно після третього прохання. Два перших, натомість, мали «Господи, помилуй» одинарне.

Стиль прохань, які передують молитві – цілком відмінний від стилю прохань, які слідують після неї. Останні – усі починаються з тієї самої формули: «Ще молимось…». Їхній зміст є стисло чернечим, хоча у новіших виданнях вкладено деякі додатки, більш пристосовані до вжитку у парафіяльних храмах. Зрештою, конкретна форма цих прохань дуже різноманітна у кожній із гілок візантійського обряду, що власне і свідчить про їхнє відносно недавнє походження.

Усі спостереження сходяться на тому, що ці прохання мають недавнє походження і показують те, що вони є пізнішим додатком.

Якщо ми звернемося до давніх рукописів, то це припущення повністю підтвердиться. Перегляньмо рукопис Coislin gr. 214 Національної Бібліотеки Парижа, Євхологіон ХІІ століття.

На аркуші 31 зв., на Літургії Ранішосвячених Дарів, бачимо таку форму ектенії:

Промовмо всі:

З усієї нашої душі:

Господи, Вседержителю:

За святий храм цей:

За місто це:

За добре поліття:

За подорожуючих:

Щоб визволитися нам:

Помилуй нас, Боже, з великої Твоєї:

Виголос: Бо Ти милостивий і людинолюбний Бог єси…

Ця форма багато чого нас навчає. Спочатку те, що сучасне вступне запрошення складається насправді з двох частин: перша – це настанова диякона народові про відповідь, яку той повинен давати на прохання: «Промовмо всі: Господи помилуй!».

Потім починається літанія: «Від усієї нашої душі, і від усього серця нашого промовмо». Це запрошення розвинулося до титулу «ектенія» (наполегливого) власне від цієї літанії^[105].

Другою відомістю, надзвичайно важливою, є той факт, що прохання «Господи Вседержителю» і «Помилуй нас, Боже», які нині є другим і третім проханнями форми, фактично є першим і останнім сталими проханнями ектенії, а форма ектенії, яка може бути різноманітною, вставляється між цими двома проханнями.

У рукописах, які ми розглянули, вставленою формою є Мирна ектенія. Видно, що назва «ектенія» не позначає форми, а тільки спосіб виконання. Якщо форма вставлена між проханнями «В мирі Господу помолімося» та «Заступи, спаси…», то це συναπτή – літанія. Натомість, якщо вона вставлена між проханнями «Господи, вседержителю, Боже отців наших» і «Помилуй нас Боже», то це – ектенія.

Потрійне «Господи, помилуй» співалося лише один раз, вкінці літанії, щоб підсилити її останнє прохання: «Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї, молимось Тобі: вислухай і помилуй!»

Виявляється також, що ті прохання, які знаходяться після цієї молитви, є нічим іншим як пізнішим додатком, а молитва знаходиться на своєму місці після третього прохання і вона пов’язана з виголосом.

Дещо іншу форму з деякими додатками знаходимо у рукописі Sinait. gr. 1040, Служебнику з ІІ половини ХІІ ст.

Ось як у ньому вона представлена на Літургії св. Іоана Золотоустого.

Промовмо усі наполегливо (εκτενώς):

З нашої душі і з нашого серця:

Господи вседержителю, Боже отців наших, молимось Тобі, вислухай і помилуй!

Багатомилостивий і милосердний, молимось Тобі:

Ти, що не хочеш смерті грішників, але чекаєш їхнього навернення до Тебе, Тобі молимось:

Щоб визволитися нам від усякої скорботи:

Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї^[106].

Усі додатки насправді розпочинаються формулою: «Ще молимось…». Наміри, які запропоновані у молитвах, звернені до таких осіб: імператора, архієпископа, духовенства, рабів Божих (імена), батьків і ближніх, присутніх людей, померлих. Літанія закінчується звичайним виголосом. Розвиток цієї ектенії не є чернечим, як ця відправа що її ми тут розглядаємо, а кафедральним.

Формули, які схожі на цю, з’являються у грецькому рукописному євхологіоні з 1153 року^[107] Sinait. gr. 973 та у грузинському перекладі візантійської Літургії св. Іоана Золотоустого, опублікованому М. Тарчнішвілі^[108].

В інших, більш зрозумілих, джерелах авторитетність цієї ектенії ще більш очевидна. Також, давня версія вірменської літургії Золотоустого та арабська версія цієї ж самої літургії, яку опублікував Костянтин Бача^[109], приписують повторення «Господи, помилуй» 9 разів після прохання: «Помилуй нас, Боже…». Вір­менська версія знову уточнює, що народ під час співу «Господи, помилуй» повинен тримати руки піднесеними догори^[110]. Це цілковито узгоджується із назвою «велике Господи, помилуй», яку отримала ця ектенія у рукописі Patmos 266.

Сподоби, Господи (Καταξίωσον)

«Сподоби, Господи» – це літургійний твір, який утворений за допомогою зібрання віршів із різних джерел і який закінчується славослів’ям:

Сподоби, Господи, цього вечора без гріха зберегтися нам^[111].

Благословен єси, Господи, Боже отців наших, і хвальне і прославлене ім’я Твоє навіки. Амінь. (Дан. 3: 26).

Нехай буде, Господи, милість Твоя на нас, бо ми уповаємо на Тебе (Пс. 32: 22).

Благословен єси, Господи, навчи мене Твоїх уставів (Пс. 118: 12).

[Благословен єси, Владико, врозуми мене Твоїми уставами.

Благословен єси, Святий, просвіти мене Твоїми уставами]

Господи, милість Твоя повіки, не погорди твором рук Твоїх (Пс. 137: 8).

Славослов’я: Тобі належить хвала, Тобі належить оспівування, Тобі слава належить, Отцю і Сину, і Святому Духові нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Вірші «Сподоби, Господи» з’являються як вставка після «Слава в вишніх Богу» вже у V столітті, в Олександрійському Кодексі Сімдесятьох. Перший та третій вірші були додані до західного гімну «Тебе, Бога, хвалимо». В Апостольських Постановах це славослів’я завершує вечірній гімн, який нині більше не вживається^[112]. У бенедиктинському богослужінні воно співається після читання Євангелії на недільній Північній.

«Сподоби, Господи» з’являється і на утрені, поєднуючи дві різні структури зі віршів, які слідують після «Слава в вишніх Богу».

Згідно з першою структурою, яка подана в Олександрійському кодексі, воно становить те, що нині називають Великим славослів’ям, і яке притаманне для неділь і свят. У ньому «Сподоби, Господи» вставлене поміж іншими віршами псалмів, які слідують після славослов’я.

Згідно з другою структурою, «Сподоби, Господи» залишається незалежним від «Слава в вишніх Богу» та віршів, які далі слідують; у слов’янських часословах воно навіть відділене рубрикою «опісля». Ця друга композиція іноді має назву «Мале славослів’я». Таке найменування відсутнє у грецьких часословах, і можливо, оскільки це славослів’я скомпоноване за допомогою тих самих елементів, що й перше, хоча розміщене у дещо іншому порядку.

Тут йдеться насправді про дві різні редакції того самого Великого славослів’я. Перше – зі вставленим «Сподоби, Господи», з’являється в Константинополі^[113], а друге – із незалежним «Сподоби, Господи» – у Палестині. У Синайських Часословах друге – єдине, яке там присутнє. Можливість відділення «Сподоби, Господи» у славослів’ї характерне для палестинського обряду, з якого походить сучасний візантійський обряд. Як ми вже сказали, «Сподоби, Господи» співається разом із «Слава в вишніх Богу» на Утрені; по-друге, також на Повечер’ї. Відділене від «Слава в вишніх Богу» воно є і на Вечірні. Треба з’ясувати: де саме було його первісне місцезнаходження?

Правдоподібно, що на Утрені «Сподоби, Гос­поди» читали повністю лише після «Слава в вишніх» у ті дні, коли немає Великого славослів’я, тобто саме у ті дні, коли не правилася євхаристійна літургія. Симеон Солунський у своєму описі ранкового богослужіння стверджує, що у прості дні пропускається «Слава в вишніх». З іншого боку, у сирійців «Сподоби, Господи» читається тільки на Утрені у будні святої Чотиридесятниці. Це ранкове богослужіння, яке повинно би бути на цьому первісному місці, оскільки в оригінальній редакції у першому вірші проказуємо, як засвідчує також і західна практика, «в день цей» замість «у вечір цей». Отже, пристосування його до вечірнього богослужіння либонь пізніше, хоча воно було введене досить рано, оскільки «Сподоби, Господи» на вечірні рецитував самітник Ніл уже на початку VII століття. Також воно з’являється у вечірній відправі у коптському обряді.

Четвертий вірш «Благословен єси, Господи, навчи мене Твоїх уставів» (Пс. 118: 12) був підсилений до тринітарного сенсу, як багато інших частин літургійних відправ, за допомогою впровадження незначних модифікацій. Такий розвиток дещо пізніший. Його ще немає в Синайському часослові ІХ століття^[114], він також відсутній ще й нині у редакції першої форми «Слава в вишніх Богу».

Якою є роль молитви «Сподоби, Господи»? На це запитання важко відповісти. Можна би зрадіти, що тут начебто бачимо сталу кінцівку псалмодії після вечірніх псалмів і прокимена. У такому разі можна би дійти висновку, що ектенія розміщена не на своєму місці; дуже правдоподібно, що «Сподоби, Господи» вживалося тільки у повсякденних богослужіннях тоді, коли ця ектенія не читалася. Цей пункт пояснимо дещо згодом.

Рубрики часом приписують, що «Сподоби, Гос­поди» повинен читати настоятель. В інших випадках його повинен би читати монах. Однак тоді, коли на утрені воно призначене для спільного виконання хору, соліст його не виконує.

Прохальна ектенія (Παράσχου Κύριε – Подай, Господи).

Ця давня ектенія, форма якої відома, пристосована до вечірні, перш за все через введення до її першого прошення слова «вечірню» (молитву), а також через зміну формулювання «Дня всього досконалого», як це є на Утрені, на «Вечора усього досконалого».

Прохальна ектенія є доповненням до попередньої ектенії, як це й означено у першому благанні: «Доповнімо вечірню молитву нашу Господеві». Котра літанія повинна би її випереджувати? Згідно з Апостольськими Постановами це власне велика συναπτή або Мирна ектенія. Велика ектенія та прохальна літанія – це насправді фактично дві частини однієї і тієї ж самої літанії. У першій частині, тобто у Мирній (чи у «Вселенській») ектенії, благаємо Господа про загальні блага, тоді як у прохальній ектенії завершується моління за присутніх вірних. Через спадкоємство цих двох ектеній Церква спонукує нас вийти з-поза вузького кола своїх особистих інтересів; вона навчає нас піклуватися перш за все про Царство Боже у цілому світі, і лише згодом повернутися до самих себе, щоби просити Бога про духовні блага, яких власне ми потребуємо.

Ці дві частини стали об’єднаними в одній точці тоді, коли прошення «Заступи, спаси…» (Αντιλαβού, σώσον) встановило між ними зв’язок. Велика ектенія не мала ані молитви, ані власного виголосу. Вона безпосередньо була прив’язана проханнями, і наприкінці їх єпис­коп читає молитву літанії.

Ось причина, через яку сучасне читання ектенії перед «Сподоби, Господи» видається додатком, який так чи інакше не мав би появлятися на повсякденній вечірні. Цей додаток повинен мати місце тоді, коли Велика літанія («Мирна ектенія») була перенесена на своє сучасне місце, після Пс. 103.

Отже, «Сподоби, Господи» має відігравати ту роль, яку воно відіграє у будні, щоб бути усталеним закінченням пісенної псалмодії. Вечірня молитва про заступництво (мирна ектенія + прохальна ектенія) завершувалася молитвою єпископа, в нашому випадку – сьомою молитвою із збірних молитов, яку ми проаналізували у попередній главі.

Молитва благословення

Згодом на запрошення диякона вірні схиляють свої голови, і єпископ читає над ними заключне благословення, або молитву на прихилення голів. Ця молитва – благословення на ніч, яка надходить – щоб Бог нас визволив від усіх диявольських діянь.

Процесія

У наші дні процесія після вечірні відбувається лише у певні святкові дні, коли є припис правити Всенічне або Агрипнію. Отже, вона стала церемонією, пов’язаною з чернечим календарем. Однак, згідно з Етерією процесії відбувалися щоденно від Голгофи до Воскресіння, а псалом, розташований у сучасному богослужінні після кінцевого благословення, – це псалом процесії.

У суботу ввечері – це 92-й псалом, той самий, який ми співаємо як прокимен. Це псалом, який пристосований до Воскресіння Христового. В Октоїху містяться чотири строфи (стихири стиховні), які призначені для того, щоб їх вставили поміж віршами псалма у додатку з богородичним, строфою до Матері Божої, яка співається після «Слава Отцю…»

Три останні строфи з чотирьох, які вставлені поміж вірші псалма, у кожному гласі називаються алфавітними, позаяк перші літери їхніх початкових слів, які слідують протягом усіх восьми гласів, складають число 24 – рівне числові літер грецької абетки. Перша стихира кожного гласу часто написана в іншому стилі, що відрізняється від інших. Вона звичайно коротша від так званих «алфавітних» стихир, і пов’язана з темою Воскресіння Христового, а радше із темою Його смерті та Воскресіння, що відповідає духові неділь, – тобто тих днів, у які ми споминаємо Таїнство Відкуплення.

Ось деякі з цих стихир, які створені у простішому стилі:

Глас 1.   Страстю Твоєю, Христе, ми звільнили ся від страстей, і Воскресінням Твоїм ми визволилися від тління, Господи,  слава Тобі!

Глас 2. Воскресіння Твоє, Господи, просвітило цілу Вселену, і покликав Ти своє створіння, Господи всесильний, слава Тобі!

Глас 3. Страстю Твоєю, Христе, Ти затьмарив сонце, і світлом Воскресіння Твого Ти просвітив усе, прийми нашу вечірню пісню, Людинолюбче!

Глас 6. Воскресіння Твоє, Христе Спасе, ангели оспівують на небесах, і нас на землі сподоби чистим серцем Тебе славити.

Глас 7. Воскрес Ти із гробу, Спасе світу, і підніс людей з плоттю Твоєю, Господи, слава Тобі!

Ці стихири, подібно як і ті перші три, що призначені для співу разом із віршами Пс. 140, також носять назву «давні», а їхньої мелодії, яка повністю традиційна, немає у рукописах.

Це свідчить про те, що Пс. 92, який був призначений для процесії, виконувався легким і популярним способом: або антифонально, або респонсоріально. У ролі його приспіву служила коротка стихира, яка була головною серед інших. Впровадження трьох інших стихир (алфавітних) унеможливило участь народу у співі псалма, оскільки його виконання зрештою вимагало участі хору. Тому ця відправа залишилася привілеєм духовенства чи монахів.

Богородичні, або строфи на честь Божої Матері, слідують після Слава Отцю.

Вони мають свій власний акростих, який поширений від 1-го до 7-го гласу, утворюючи слово Ιωαννου (Іоанові, можливо Дамаскінові). Богородичний восьмого гласу починається з літери А, тобто він залишається поза акростихом.

У будні дні під час процесії співався Пс. 122, покаянний. Правдоподібно його співали без приспівів.

Процесія завершується співанням гімну Симеона «Нині відпускаєш», після якого читаються завершальні молитви богослужіння: Трисвяте і по Отче наш. Тропар, який тут є додатком, запозичений із входу євхаристійної Літургії. Закінчується молитвою відпусту (ἀπόλυσις) , який відповідає кінцевому благословенню Етерії.

У святкові дні після тропарів читається потрійна ектенія, починаючи від третього прохання^[115], і мовиться молитва відпусту.

У великі празники, коли відбувається благальна процесія або Литія, співаються протягом ходи спеціальні строфи (ιδιόµελα – самогласні), які здебільшого створені недавно. У притворі відбувається головне моління, і знову заходять до церкви, співаючи стихири стиховні. У цій процесії поєднані дві різні церемонії, а саме:

1) вечірня одинарна процесія, яка не повертає до церкви, і відпуст якої відбувався на Голгофі;

2) усильне благання, яке в Константинополі відбувалося на Форумі Костянтина, і яке звичайно відбувалося вранці, либонь дуже рідко ввечері, перед відправою євхаристійної літургії. Процесія знову поверталася до церкви, де й відправлялася Свята літургія.

З французької переклав Ігор Василишин.

---

^[1]  За винятком днів, які не мають жодної урочистості, і коли також немає процесії Входу після вечірніх псалмів.

^[2]  Тут і далі «біжучою рецитацією» або «біжучою псалмодією» автор називає такий спосіб виконання псалмів, коли вірші псалма проспівують підряд, без приспівів. – Ред.

^[3]  Дві марміти або великі секції Псалтиря: псалми 82 (83) – 90 (91) і псалми 91 (92) – 102 (103): див. J. Mateos, Une collection syrienne des “prières entre les marmyata” OCP XXXI (1965), с. 59–60.

^[4]  Від псалма 116 до псалма 128, перескочивши псалом 118. Див. Kitab-al-Agbiya, Alexandrie 1930, pp. 235-59.

^[5]  Див. Breviarium Armenorum, Venise 1908, с. 210–15. Трійця псалмів: 139, 140 і 141 не є чернечого походження, псалом 139 просто випереджує два «світильничні» псалми кафедральної вечірні, правдоподібно вони належать до відправи, яку описала Етерія, див. Quelques ancienne documents sur l’office du soir, OCP XXXV (1969), с. 360–62.

^[6]  Див., S. H. Jammo, L’office du soir chaldéen au temps de Gabriel Quatraya, “Orient Syrien” 12 (1967), с. 209. А також J. Mateos, L’office paroissial du matin et du soir dans le rite chaldéen “La Maison-Dieu” n 64 (1960), с. 77.

^[7]  B. Velat, Études sur le Me’raf, Commun de l’Office Divine Ethiopien, Patr. Or. XXXIII, Paris 1966, с. 128–129, 316–320, і записи роботи в OCP XXXV (1969), с. 524.

^[8]  Богослужіння чернечого характеру розвивалися як спільні контемпляції (споглядання – примітка перекладача, І. В.), їхній ритуал та рухи досить незрозумілі. Натомість, церковне богослужіння створювалося в атмосфері молитви відповідно до співу, ритуалу і рухів. У першому випадку природно припустити, що спільнота вправлялася у «внутрішній» молитві.

^[9]  Зарезервоване у ефіопів для святкових вечерень; на повсякденних їх замінює псалом 50. Копти відділили службу кадіння Вечірні від решти Вечірні, і 140-й псалом у них більше не вживається. Він рецитується в серії дванадцяти псалмів, які розпочинають Повечер’я. (Повечер’я – служба чернечого походження, яка отримала свою назву через те, що звершується після вечірньої трапези, вечері. – Ред.).

^[10]  J. Mateos, Quelques anciens documents sur l’office du soir, OCP XXXV (1968), с. 347–74.

^[11]  J, Mateos, L’office monastique à la fin IV siècle: Antioche, Palestine, Cappadoce, dans Oriens Christianus 47 (1963), с. 53–88.

^[12]  Візантійський канон із дев’яти пісень – це залишок давньої псалмодії нічної служби. Див. J. Mateos, La psalmodie variable dans l’office byzantin, див. Societas Academica Dacoromana, Acta Philosophica et Theologica, tomus II, Rome 1964, с. 337–38. Халдейці і вірмени більше не мають біжучої псалмодії на утрені. Натомість, сирійці та мароніти, які прийняли щоденну рецитацію повного Псалтиря, мають на ранковому богослужінні дві марміти, див. статтю процитовану вище ОСА ХХХІ (1965), с. 59–60.

^[13]  Itinerarium, глава 24.4: «Hora autem decima, quod appellant hic licinicon», éd. Corpus Christianorum, Series Latina CLXXV, Turuhout 1955, с. 68.

^[14]  У росіян це промовляється перед вівтарем лише тоді, коли Вечірня розпочинає Всенічне або Агрипнію; у іншому разі священник його мовить перед царськими дверима, а також коли відбувається відправа з дияконом, див. К. Никольский, Пособие к изучению устава богослужения Православной Церкви, Санкт-Петербург 1907, с. 174, з.1.

^[15]  А. Дмитриевский, Описание литургических рукописей, т. 1, Киев, с. 515.

^[16]  Там само, с. 796.

^[17]  Див. J. Mateos, Quelques problèmes de l’orthros byzantin, dans Proche-Orient Chrétien XI (1961), c. 28, зноска 32.

^[18]  Див. Римське видання Часослова (М. Ерколь), Рим 1677, с.137.

^[19]  У халдейському більш древньому богослужінні, Трисвяте – це «печать», завершення відправи, воно ніколи не з’являється на її початку.

^[20]  Видання рукопису див. Un Horologion inédite de Saint-Sabas, Studi e Testi 233, Città del Vaticano 1964, с. 47–76.

^[21]  J. Mateos, Prières initiales fixes des offices Syrien, Maronite et Byzantine, див. OS 11 (1966) c. 489–498.

^[22]  Критичний текст, виданий А. Лонго: A. Longo, Il testo integrale della Narrazione degli abati Giovanni e Sofronio attraverso le Hermineiai di Nicone, Rivista degli Studi Bizantini e Neoellenici, vol. 12–13, 1965–1966, с. 233–67. Наш т???? ? ?? ?. 251.екст – на с. 251.

^[23]  Див. статтю, наведену вище, а саме: J. Mateos, Prières initiales fixes des offices Syrien, Maronite et Byzantine, in: OS 11 (1966) c. 489–498.Також для сирійців, «седре» і поєднані з нею молитви в кількох давніх збірках, ОСР ХХVIII (1962), а також Qualquers anciene documents sur l’office du soir, OCP XXXV (1969), с. 360-62. Можна цитувати також La Liturgia Praesanctificatorum syrienne des Jean Chrysostome, яку опублікував Н.W. Codrington у виданні Chrysostomica (Rome 1908), c. 721 та 725. Це дуже давнє богослужіння, як це видно зі славослов’я молитов, починається простим Слава Отцю…

^[24]  А. Дмитриевский, Описание литургических рукописей, т. ІІІ, Київ, с. 66.

^[25]  Там само, с. 2.

^[26]  Там само, с. 21.

^[27]  Там само, с. 347.

^[28]  Згідно з A. Maltzev, Die Nachtwache oder Abend- und Morgengottesdienst der Orthodox-Katholischen Kirche des Morgenlandes. Deutsch und slavisch, Berlin 1892, c. 2–3. Те ж саме – К. Никольский, Пособие…, с. 177.

^[29]  Евхологіон, Рим 1873 (абревіатура Р), с. 152; вид. Атени 1927 завдяки М. Пападопулосу (абр. А) с. 98; Молитовник, Бухарест 1937 (абр. Б), с. 25; Требник, Москва 1900 (абр. М) арк. 19 зв.

^[30]  Р 162; А 176; Б 69; М 42в.

^[31]  Р 141–142; А 87; Б 7; М 6 зв.

^[32]  Р 143; А 88; Б 42; М 7 в.

^[33]  Р 146; А 90-91; Б 9; М 14 зв.

^[34]  Р 129; А 118; у румунів та у росіян чини свячень містяться у Архиєратиконі, а не в Евхологіоні.

^[35]  Р 175; А 189; Б 91; М 56 зв.

^[36]  Р 251; А 293; Б 187; М 98.

^[37]  Р 288; А 327; Б 257; М 120 зв.

^[38]  Р 181; А 194; Б 102; М 61 в.

^[39]  Також Б 139 та М 157 зв.; Р 208 переходить до благословення від псалма; А 252 так само, але в нотатці (рубриці) є помітка, що інші читають усталені (постійні) молитви і переходять до тропарів Полуношниці і пропускають псалом 142. Видно, що формулювання зазнали змін.

^[40]  Також Б 52 і М 32, Р 205–206 та А 163–64, які приписують ектенію перед пс. 50, не містять початкових молитов; їх читають разом із Слава… та з запрошувальними віршами, після ектенії і перед псалмом.

^[41]  Два мелхітські сирійські рукописи, які ми переглянули, а саме: Vat. Syr. 41 (XIV ст.) fol. 357 зв., та Borgia Syr. 13 (приблизно з тієї самої епохи) fol. 146 зв., приписують, що читати псалом повинен народ.

^[42]  De Sacra Precatione, глава 331 (PG 155, 597 B).

^[43]  Вид. 1677, с. 140.

^[44]  Для халдейців, див. Х. Матеос, (OCA 156), J. Mateos, Lelya-Sapra, Rome 1959, с. 67–69, де стоїть питання про псалми утрені. У маронітів перший вірш 148-го псалма повторюється після «Слава Отцю…» у читанні псалмів Утрені від четвертої статії (Qawma) на утрені (Lelya).

^[45]  VIII, 34. 6 (Funk 540).

^[46]  Grande Règle. Interrog. 37.4 (PG 31, 1016).

^[47]  Там само.

^[48]  Пс. 140, 1 (PG 55, 427).

^[49]  Катехеза 8, 17-18, вид. Sources Chrètiennes 50, Paris с. 257.

^[50]  Sermo 73 A. Mai, Nova Patrum Bibliotheca IX, Rome 1888, с. 206.

^[51]  Візантійська Полуношниця, так само як і чернеча Полуношниця західного обряду, містить у собі два псалми перед біжучою псалмодією: псалом 3, безпосередньо у західних монахів – запрошувальний. Таким був псалом 117 «Бог Господь» для неділь та свят, а пісня Ісаї – для буднів без урочистостей. Див. статтю, наведену вище: J. Mateos, Quelques problèmes de l’orthros byzantin, dans Proche-Orient Chrétien XI (1961).

^[52]  Про маронітів див. P.-E. Gemavel, La structure de vêpres maronites, dans «L’Orient Syrien» IX (1964), с. 109–112.

^[53]  Опубліковано І. Кукузелом та іншими у Феодора Фокеса. Див. Théodore Phokaès, Ταµείον Ανθολογίας περιέχον άπασαν την εκκλησιαστικήν ενιαύσιον ακολουθίαν Εσπερινού, Όρθρου, Λειτουργίας, Μεγάλης Τεσσαρακοστής και της λαµπροφόρου Αναστάσεως… 6-e édition, Constantinople 1869, с. 1–35.

^[54]  Згідно з Συντοµα µελοποιητεντα παρα Θεοδορου Φωκαεως, див. твір Феодора Фоки Ταµειον, c. 36–43, так само у Μουσικος Πανδεκτης, видання Αδελφοτητος θεολογων Перший том 2-ге вид. Атени 1956, с. 2–9.

^[55]  Згідно з Георгієм Редестіносом, див. Μουσικος Πανδεκτης, с. 10–18.

^[56]  Про антифональний спів у візантійців див. La psalmodie dans le rite byzantin, «Proche-Orient Chrétien» XV (1965), с. 113–122.

^[57]  De Sacra Precatione, глава 347 (PG 155, 625 CD-628A).

^[58]  Кілька прикладів форми співу див. O. Strunk, The Byzantine Office at Hagia Sophia див. Dumbarton Oaks Papers 9–10 (1955–56) с. 182, 184.

^[59]  Пор. описи богослужінь, які зробив Симеон, з твору цитованого, глави 347 і 349 (там само, 624–33; 636–41). У музично-нотних рукописах інтонацію позначено таким самим способом.

^[60]  Там само, глава 331 (PG 155, 597 B).

^[61]  «Обиход нотнаго пения употребительных церковных распевов», часть І, Москва 1902.

^[62]  Див. статтю цитовану вище: J. Mateos, Quelques anciens documents sur l’office du soir, OCP XXXV (1968).

^[63]  Видання 1677 року, с. 141.

^[64]  Див. «Sedre» et prières connexes, цитований на с. 255, н.1; також Trois recueils anciens de Prooemia syriens, OCP XXXIII (1967), с. 457–82.

^[65]  Див. статтю J. Mateos, La psalmodie variable dans l’office byzantin // Societas Academica Dacoromana, Acta philosophica et theologica 2 Rome 1964) 337–338.

^[66]  Насправді цей період триває до Неділі про Блудного сина, адже два тижні перед св. Чотиридесятницею мають структуру літнього періоду.

^[67]  Див. статтю, яка цитується раніше, перед двома посиланнями (вище).

^[68]  Видання M. Arranz, Orientalia Christiana Analecta 185, Roma 1969, с. XLIV, 329. Згідно з Julien Leroy, “La date du typicon de Messine et de ses manuscrits,” BBGG, n.s., 24 (1970), 39–55, Кодекс Messin. gr. 115 існує єдина копія ХІІІ століття.

^[69]  De Sacra Precatione, 347 (PG 155, 628D–629A).

^[70]  Там само, глава 332 (там само, 597 С).

^[71]  Rânduiala Vecerniei de sâmbătă sara pusă pe cele 8 glasuri întrebuinţate în Biserica Ortodoxă Română, éd. G. MUSICESCU, G. I. DIMA, et G. I.GHEORGHIU, Jasi 1883, с. 88–90.

^[72]  Див. Никольский, Пособие, с. 193.

^[73]  Див. Évolution historique de la liturgie de saint Jean Chrysostome, див. 00Proche-Orient Chrétien XV (1965) с. 337–39.

^[74]  Етерія, Егерія (лат. Egeria, Aetheria), також відома як Сильвія – християнська паломниця IV ст., яка у 381–384 рр. здійснила подорож з Іспанії до Святої Землі і докладно описала у щоденнику богослужбові звичаї Єрусалимської церкви. – Ред.

^[75]  Також і рукопис Coislin 213 (1027 р. Б.) арк. 55 (зворот): «молитва 8-го антифону, перед Господи, взиваю…». Те ж саме Sin gr. 958 (X ).

^[76]  Колектою (від лат. colligere, «збирати, з’єднувати») в латинській традиції, до якої належить автор статті, називають коротку молитву, в якій священник підносить прохання від усієї громади, та яка стисло передає смисл того, до чого ця молитва відноситься. – Ред.

^[77]  Sin.gr. 973 (a.D. 1153, Dmitr II, 88).

^[78]  Зауважмо, що виголос цієї молитви є виголосом Великої ектенії, як також і першої молитви сучасної Вечірні.

^[79]  Сирійці, мароніти і халдейці у групі вечірніх псалмів 129 псалом замінили на 118: «Світильник для ніг моїх закон Твій, і світло для стежок моїх» (Пс. 118:105–112), який очевидно стосується «світильничного».

^[80]  Після псалмів 148–150 на Утрені у халдейців, маронітів і сирійців. Паралельно вкінці вечірніх псалмів 140, 141, 118 (105–112); див. “Les matines chaldéennes, maronites et syriennes” OCP 26 (1960) 51–73.

^[81]  E. Mercenier, La prière des Eglises de rite Byzantin I, Chevetogne 1947, 16, зноска 1.

^[82]  Nilo Borgia, Ὡρολόγιον, «Diurno» delle Chiese di rito bizantino, Grottaferrata 1929, с. 42.

^[83]  Кодекс Періблету (приблизно 1280 р. Б.), який сьогодні знаходиться у Бібліотеці Університетського Колегіуму Кардіфу, це той єдиний рукопис, який відомий перед XV століттям, що містить мелодії древніх стихир. Пор. стосовно стихир H. J. W. Tillyard, The Hymns of the Octoechus. Part I. (MMS, Transcripta, III), Copenhague 1940, XIII–XIV, а також part II, Copenhague 1949 (MMS, Transcripta, V), XII–XIII.

^[84]  Те ж саме стосується і «хвалитних» стихир із псалмами (Αινειτε, Хваліте) на Утрені.

^[85]  Давні стихири випередили створення канонів і формування Октоїха, також як і Ірмоси Утрені.

^[86]  Глас І: «Вечірні наші молитви прийми, святий Господи, і подай нам прощення гріхів. Ти бо єдиний у світі явив Воскресіння».

^[87]  Щодо співу цього гімну див. Типікон св. Сави (1528 р.) у Дмитрієвського ІІІ, с. 318.

^[88]  Про цей гімн див. P.J. Dölger, “Lumen Christi”, “Antike und Christentum”, 5 (1935). 1–43, а також E.R. Smothers, Φως ιλαρων, Recherches des sciences religieuses, 19 (1929), с. 266–83. (В українську літургійну традицію через слов’янські переклади увійшов варіант «Світло тихе» замість буквального перекладу з грецької «Світло радісне» – Ред.).

^[89]  Protrepticus XI § 114,1 (Clemens Alexandrinus, Protepticus und Paedagogus, éd. O. Stählin, Leipzig 1905, 1, 80).

^[90]  Protrepticus XI §133, 2 (видання Stählin 1, 79).

^[91]  Symposium XI, (Methodius, éd. G.E. Bonwetsch, Leipzig 1917, 135).

^[92]  Згідно зі святим Василієм: Πατερα και Υιον και αγιον Πνευµα Θεου. Сучасний текст наступний: Πατερα, Υιον και αγιον Πνευµα Θεον.

^[93]  Αξιος ει замість Αξιος σε.

^[94]  Οσιαις замість αισιαις.

^[95]  Δι ον ο κοσµος εορταξει замість Διο ο κοσµος σε δοξαζει. Таке читання засвідчене у Кодексі Sin. gr. 863, арк. 99 зв., (див. J. Mateos, Un Horologion inédit de Saint-Sabas, Le Codex sinaїtique grec 863 (IXe siècle), Melanges E. Tisserant III [ST 233], Vatican 1964, 56), у Бодліанському Псалтирі (див. Dölger, “Lumen Christi” 13, посилання 43), а також у сирійських редакціях тексту.

^[96]  Basilius, De Spiritu Sancto 29, 73 (PG 32, 20).

^[97]  Gregorius Nyssenus, De vita Macrinae (PG 46, 985 D).

^[98]  Там само, 981 С.

^[99]  Dölger, “Lumen Christi”, 14.

^[100]  Див. M. Bauer, Inschriften und frühchristliche Tonlampen unter besonderer Berücksichtigung der Inschrift “Das Licht Christi scheint allen”, Byzantinisch-neugriechische jahrbücher 4 (1923), 300.

^[101]  J. Mateos, Quelques problèmes de l’orthros byzantin, dans Proche-Orient Chrétien XI (1961), c. 211–212.

^[102]  Гл. 27, 6–7 див. Egérie, Journal de voyage, éd. Pétré (SC 21), Paris 1948, 210–212. Читання з настановами відбувалися під час Великого посту у середи і в п’ятниці на Дев’ятому часі у церкві, яка називалася Сіон; згодом вони переходили до Воскресіння, щоб відправляти там Вечірню. Можливо, що те саме чинили в Єрусалимі у середи та у п’ятниці протягом року принаймні тоді, коли тривав піст; це було звичаєм, який існував у Олександрійців. Пор. Socrates, Historia Ecclesiastica (PG 67, 636).

^[103]  Пор. Типікон Еверґетик 2-ІХ (Дмитрієвський 1, 259) і в інших місцях; а також Типікон св. Сави від 1528 року (Дмитриевский ІІІ, 318).

^[104]  Див. J. Mateos, Le Typicon de la Grande Église, tome I (OCA 165), Rome 1962, 92, 9 і 144, 19; 212, 10; 222, 21, та ін.

^[105]  Так є виразно у давній вірменській версії Літургії св. Йоана Золотоустого, див. Aucher G., La versione armena della Liturgia di San Giovanni Crisostomo, Chrysostomika, Rome 1908, с. 359–398, і у старинній арабській її версії (C. Bacha, Version arabe inédite de la Liturgie de s. Jean Chrysostome, там само 453). У будь-якому разі у старих рукописах завжди знаходиться точка розділу між настановою «Промовмо всі» та закликом «Від усієї нашої душі…». У рукописі Sin. gr. 1040 починається: «Промовмо усі наполегливо (εκτενως)» (див. нижче у тексті).

^[106]  Дмитриевский ІІ, 133.

^[107]  Там само, 84.

^[108]  M. Tarchnišvili, Liturgiae ibericae antiquiores (CSCO 123, Series Iberica 1), Louvain 1950, 32.

^[109]  Bacha, Version arabe inédite, 353.

^[110]  Там само, 380.

^[111]  Буквально: «Будь згідним, Господи, щоб ми цього вечора були збережені від гріха».

^[112]  Апостольські Постанови, VII, 48 (Didascalia et Constitutiones Apostolorum, éd. F.X. Funk, Padeborn 1905, 456–48).

^[113]  Згідно із Симеоном Солунським, De sacra precatione (PG 155, 573).

^[114]  Див. Sin. gr. 863 арк. 101 (J. Mateos, “Horologion de Saint-Sabas”, 58), він також уже присутній у Синайському часослові ХІІ століття.

^[115]  Отже, практично вона містить лише додаткову частину, пізнішого походження.

---

* Перекладено за виданням: Оригінал статті: J. Mateos, „La synaxe monastique des vêpres byzantines” (II), Bollettino della Badia Greca di Grottaferrata (BBGG), III s.7 (2010), pp. 11–138..