протоієрей Олександр ТРОФИМЛЮК
доктор наук із богослов’я, професор, ректор КПБА,
член редколегії часопису

До читача

Ви тримаєте в руках п’ятий номер журналу «Церква і суспільство». Він – дуже особливий. Цього разу на перших шпальтах до Вас звертаються не головний чи відповідальний редактори, а ректор Київської православної богословської академії як засновник видання та керівник усіх структурних підрозділів академії, зокрема й Інституту Церкви і суспільства.

На жаль, причина цього сумна. Як ви вже знає­те, коли було здане до друку попереднє число науково-публіцистичного часопису, наш натхненник, ініціатор, директор Інституту Церкви і суспільства і головний редактор однойменного журналу професор Святослав Михайлович Чокалюк після важкої і тривалої хвороби 26 лютого 2024 року відійшов у вічність.

Це стало непоправною втратою не лише для цих проєктів. У Київській академії він був багаторічним завідувачем кафедр: з 2002 року – церковного права (в царині церковно-канонічного права він був відомим далеко за межі України фахівцем), а з 2014 року й дотепер – церковно-практичних дисциплін (ця кафедра була створена шляхом реорганізації з трьох на той час окремо діючих, тому порівняно з іншими мала найбільший кількісно-якісний склад науково-педагогічних працівників).

Потрібного згадати про Святослава Михайловича і як про гаранта освітньої програми «Богослів’я» першого (бакалаврського) рівня вищої освіти. Хоч академія вже мала успішний досвід акредитації спецільностей, С. Чокалюку випала місія вперше в Україні акредитувати освітню програму за вимогами Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

Не можу оминути увагою ставлення завжди згадуваного професора до викладання своїх дисциплін, вимогливість, особисту відповідальність за виховання майбутніх пастирів Церкви. Поміркуймо лишень: «світський» богослов пише книгу «Канонічні вимоги до священичого служіння»!

Втрата близької людини спонукає до роздумів про смерть, воскресіння і вічність. Саме тому редколегія і визначила тему номера як «Вос­кресіння і життя вічне», а зміст статей стосується питань ставлення християнина до смерті, загального воскресіння, хреста як зброї перемоги, Воскресіння Христового тощо.

Звісно, частиною числа часопису є спогади про спочилого професора. Серед них – Блаженнійшого Митрополита Епіфанія, колег, однодумців, численних науковців, громадських діячів, представників бізнесу та молоді.

Одними з основних останніх прохань Свято­слава Михайловича Чокалюка було те, щоб проєкти, які він започаткував для Церкви, продовжували розвиватися. Тож бажаю всьому колективові журналу і надалі так ревно трудитися для цього. Принагідно предсталяю нового головного редактора журналу – протоієрея Андрія Дудченка, та нового відповідального редактора – Богдану Дрофяк.

Як завжди, будемо раді отримати ваші відгуки про цей часопис, надсилати які запрошуємо на адресу редакції: info@churchandsociety.org.ua.

СПОГАДИ ПРО СВЯТОСЛАВА ЧОКАЛЮКА

Відійшов у вічність Святослав Чокалюк кандидат наук із богослів’я, професор, завідувач кафедри церковно-практичних дисциплін КПБА, директор Інституту Церкви і суспільства, головний редактор часопису «Церква і суспільство»

Тема номера:
ВОСКРЕСІННЯ І ЖИТТЯ ВІЧНЕ

протоієрей Ярослав РОМАНЧУК
кандидат наук із богослов’я, доцент,
перший проректор КПБА

Доторкнутися до Воскреслого

Подія воскресіння Христового має надзвичайне значення, оскільки дає людст­ву надію на успадкування вічного життя. Син Божий втілився, прийняв наше людське єство для того, щоб перетерпіти муки і померти на Хресті задля всіх людей різних часів і поколінь. Ісус Христос пролив власну кров за гріхи кожного з нас. Розп’яття само собою є перемогою, але в ту далеку і Велику п’ятницю перемога ще була прихованою, тоді як через день, у недільний ранок, вона вже очевидна. Христос своїм Воскресінням переміг саму смерть і відкрив людству шлях до вічного життя…

протоієрей Георгій КОВАЛЕНКО
кандидат філософських наук,
директор Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості,
член редколегії часопису

Хрест як зброя Воскресіння.
Великодні і воєнні роздуми щодо напису на фронтоні Софії Київської

У перші дні повномастшатбного вторгнення одним із найбільш потужних вражень було для мене перевідкриття сенсу напису на фронтоні центрального входу до тисячолітньої Софії Київської. «Божа сила і Божа премудрість – Софія». До початку війни ці слова, що з’явилися над входом до Софійського собору у XVIII столітті, сприймалися як вишуканий натяк на те, Хто є тією Софією, на честь якої зведено величний храм. Але сьогодні це звучить як формула успіху нашого спротиву російській агресії та гасло нашої перемоги. А, можливо, і як дороговказ, якою має бути софійна Україна майбутнього – сильною і мудрою, але не тільки в людському розумінні цих понять, але у поєднанні з Божою силою і Божою мудрістю, запропонованою в Декалозі і втіленою у Христі.
То ж спробуємо розгорнути сенси, які приховує цей напис…

архімандрит Серафим ПАНКРАТОВ
старший науковий співробітник
Національного заповідника «Києво-Печерська лавра»

Відповідь Бога на «прокляті» запитання людства

Чому Бог допустив існування зла в світі?! Чому зло буває безкарним і часто перемагає? Чому Бог вчасно не зупиняє зло?
Багато людей, немало з яких справді добрі, дієво-добрі, живуть у впевненості, що, якщо вони вірять у Бога та мають з Ним стосунки, то Він просто повинен їх зберегти від бід та страждань. А виявляється, що й справді, Він оберігає вірних від багатьох бід, але ніяк не від усіх. Чому ж можуть страждати і Його вірні? Ба більше, чому страждають безвинні? Чому Твої ж, Господи, посланці, ті, хто намагався проголошувати людям Твою правду, як правило, страждали? Ти навіть Своїх не можеш захистити? І ще нічого вони, дорослі люди, мабуть, же ж здогадувались, що Твої принципи не всім до вподоби… Але чому страждають діти? Ти ж, мабуть, знаєш, що дехто з нас, людей, готовий сам страждати, аби не страждала його дитина, аби не бачити її страждань?! А Ти готовий дивитись на їх страждання? В чому вони завинили? Чому є інваліди, які з народження до смерті позбавлені багатьох людських радощів, нормального, людського щастя? Мене ж не питали, чи згоден я народжуватись у світ, де є насильство та страждання, чому я повинен вважати це життя благом та бути вдячним за нього? Ти ж, Господи, Всевідаючий, Ти ж знав, що зло та страждання можуть ввійти в життя людства, чому не запобіг цьому? Хіба не Ти, як автор цього «проєкту», відповідальний за все це? А Ти що ж, просто з Неба керуєш усім і просто дивишся на все це, чи Ти навіть не дивишся та Тобі це не цікаво? І взагалі, чи доходить до Тебе стогін людських страждань? …

протоієрей Андрій ДУДЧЕНКО
доктор філософії з богослов’я,
секретар Богословсько-літургічної комісії ПЦУ, викладач КПБА,
головний редактор часопису

Від чого нас спас Христос?

Страсті Христові і Світле Христове Воскресіння – це та мета, до якої ми готувалися впродовж семи тижнів святої Чотиридесятниці. Наприкінці Великого посту, коли ми стоїмо перед хрестом, а потім перед плащаницею, ми розмірковуємо про жертву Христову. І тут постає питання: від чого нас спас Христос? …

священник Костянтин ШЕВЧЕНКО
бакалавр богослов’я,
настоятель Української Православної громади міста Зальцбург, Австрія

Чому ми віримо у воскресіння Христа?

З року в рік у Великдень – Світле Христове Воскресіння – ми вітаємо одні одних словами «Христос Воскрес!» і відповідаємо – «Воістину Воскрес!». Це привітання вже стало нормою і традицією для всіх: як православних, так і не уцерковлених людей. Але, на превеликий жаль, мало хто замислюється над тим, що це привітання – сповідування віри в те, що 2000 років тому за міськими мурами міста Єрусалиму, після Своєї трагічної смерті від страшних тортур на хресті, вос­крес із мертвих Боголюдина Ісус…

протоієрей Богдан ОГУЛЬЧАНСЬКИЙ
кандидат фізико-математичних наук,
науковий секретар Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості,
викладач фізики і астрономії

Чи можна вважати ту чи іншу дату святкування Великодня «правильною»?

У цьому номері часопису «Церк­ва і суспільство», присвяченому темі Воскресіння, ми продовжимо те­му церковного календаря, яку автор уже досліджував раніше, у зв’язку з переходом нашої Церкви на новоюліанський календар. У першому матеріалі ми аналізували: яке значення мав і має церковний календар для релігійної ідентичності; як саме змінювався церковний календар на християнському Сході і на християнському Заході; чому реформи календарів у різні часи проходили зі складнощами. Продовжуючи тему календаря, розглянемо, як у церковній традиції склався порядок визначення дати святкування Вос­кресіння Христового. Чому Церква визначає дату Воскресіння саме у такий спосіб? Наскільки принциповим є розходження календарів Західної Церкви і Східної Церкви у визначенні дати Великодня? Чи можлива така реформа, яка би узгодила святкування християнами Воскресіння в один день? Автор намагається послідовно викласти основні тези як відповіді на ці та схожі питання, розуміючи, що читач уже має певні знання і розуміння проблеми…

священник Орест ЖИГАЛО
магістр богослов’я,
в. о. завідувача кафедри церковно-практичних дисциплін КПБА

Пасха за новим календарем

З благословіння Блаженнійшого Митрополита Київсь­кого і всієї України Епіфанія я нещодавно відвідав українців у Фінляндії. Православна Церква Фінляндії у 1923 році здобула автономію у складі Константинопольського Пат­ріархату та визначила для свого богослужбового життя мелетіанський календар (так його називають у самій Фінляндії). Ось уже більше ста років – це єдина Православна Церква, яка відзначає не тільки нерухомі свята, а й Пасху за новим календарем…

Лідія ЛОЗОВА
кандидат мистецтвознавства,
дослідниця факультету теології релігії Університету Ексетеру, Великобританія, за програмою Британської Академії,
науковий співробітник Науково-видавничого об’єднання «Дух і Літера»А

Ікона Воскресіння Христового «Сходження в ад» та її богословське значення

Традиційно іконографічне зображення Воскресіння Хрис­тового у вигляді «сходження в ад» – до царства мертвих і смерті, до обителі вічної темряви – не передає власне подію воскресіння. На ній зображений Христос – Новий Адам, – який у Велику Суботу спускається до аду і власноруч піднімає з гробів Адама з Євою, а в їхніх особах – усе людство. Цей тип ікони варто відрізняти від пізнішого (західного) типу, де Христос безпосередньо виходить із гробу, зображеного, зазвичай, у вигляді саркофагу в римському стилі…

Андрій ГАРДАШНІКОВ
лікар-онколог

Хвороба, смерть і людська гідність

У роботі лікаря, а зокрема лікаря-онколога, питання смерті має особливе значення. Здебільшого, це стосується теми онкології. Наприклад, коли спілкуєшся з журналістом, даєш інтерв’ю, то часто отримуєш співчутливе запитання, в якому обов’язково буде натяк на важку роботу. А з іншого боку, наше суспільство не навчилося ще правильно та відкрито говорити про смерть. Найчастіше, якщо лікар чує запитання про смерть від пацієнта, він буде запевняти, що про це не треба говорити, намагатиметься максимально уникати відповіді. Зазвичай рідні реагують аналогічно. Існує й інша крайність – лікар може говорити грубо, непрофесійно те, що не відповідає дійсності. Буркне пацієнту: «Вам залишилось жити три місяці», – а далі, що хочеш, те й роби з тією інформацією. Досить часто такий лікар помиляється при таких своїх «вироках» – тут вже й пів року пройшло, і рік, і півтора, а пацієнт, який мав прожити три місяці, все ніяк не вмре. Родичі вже косо дивляться на пацієнта, а той все живе та не збирається виправдовувати очікування, навіяні висловленим «вироком» лікаря…

ДО ДЖЕРЕЛ ТРАДИЦІЇ

Хуан МАТЕОС

Чернече послідування Вечірні візантійського обряду (ч. 2.)

Продовжуємо публікацію українського перекладу статті видатного літургіста ХХ ст. професора о. Хуана Матеоса про розвиток вечірнього богослужіння у чернечій традиції. Першу частину див. у: «Церква і суспільство» 2(4) 2024…

(З французької переклав Ігор Василишин)

ПСИХОЛОГІЯ ДУХОВНОСТІ

протопресвітер Васілеос ТЕРМОС
доктор філософії з богослов’я,
професор душпастирства Вищої церковної академії в Афінах

Індивідуальний підхід до сповіді: аскеза любові та правди

Існує думка, що сповідь є медичним, а не правовим актом, і тому індивідуальний підхід під час сповіді є абсолютним пріоритетом і принциповим питанням для духівника. Що би ми відчували, якби під час нашого візиту до лікаря він завжди давав нам одні й ті ж ліки? Ми б відмовилися від цього лікаря і шукали іншого…

(З грецької переклав Василь Прус)