священник Костянтин ШЕВЧЕНКО
З року в рік у Великдень – Світле Христове Воскресіння – ми вітаємо одні одних словами «Христос Воскрес!» і відповідаємо – «Воістину Воскрес!». Це привітання вже стало нормою і традицією для всіх: як православних, так і не уцерковлених людей. Але, на превеликий жаль, мало хто замислюється над тим, що це привітання – сповідування віри в те, що 2000 років тому за міськими мурами міста Єрусалиму, після Своєї трагічної смерті від страшних тортур на хресті, воскрес із мертвих Боголюдина Ісус.
Для нас, християн, Воскресіння Христа – основа нашої віри, як пише апостол Павло: «А якщо Христос не воскрес, тоді марна й проповідь наша, марна й віра ваша.» (1 Кор. 15: 14)[1]. Для нас воскресіння Ісуса з мертвих – факт, подія, яка відбулася на історичній сцені і стала поворотною в історії людства. Але в нинішній секулярний час багато хто навіть із числа християн починає сумніватися в тому, що воскресіння Ісуса відбулося насправді. Можливо, це був духовний досвід близьких учнів Ісуса? Або Ісус впав у летаргічний сон? Є багато припущень з цього приводу, ми їх усі розглядати не будемо, оскільки тема дуже розлога і однієї статті не вистачить, щоб описати всі теорії. Зупинимося тільки на двох основних питаннях: Чи помер справді Ісус? Порожня гробниця: що ж сталося?
ЧИ ПОМЕР СПРАВДІ ІСУС?
Деякі дослідники припускають, що Ісус на хресті зовсім не помер, а впав у летаргічний сон або, за іншою з версій, йому дали напій – зілля, що вимикає свідомість, і людина, яка вжила його, впадає в стан тимчасової коми. Але чи так це? Ми зараз коротко розглянемо свідчення Євангелія про розп’яття Ісуса і неєвангельські свідчення, що підтверджують біблійну розповідь.
Усі чотири євангелісти – Матфей, Марк, Лука та Іоан описують останні години земного життя Ісуса. Хоч і місцями в них і є розбіжності в деяких деталях, але в них є загальна картина опису того, що сталося з Ісусом того фатального дня п’ятниці.
Ісус пережив щонайменше два засідання суду, одне – на малому синедріоні, друге – в римського префекта Понтія Пілата, який і виніс Ісусу смертний вирок через повішення на хресті.
Перед початком страти засудженого піддавали бичуванню, щоб послабити організм перед розп’яттям. Це описують три Євангелісти (Мф. 27: 27–29; Мк. 15: 16–20; Ін. 19: 1). Так само, з неєвангельських джерел – свідоцтва Йосифа Флавія – нам відомо про цю практику: «Багато мирних жителів було схоплено і приведено до Флора, який піддав їх бичуванню, а потім розіп’яв…» (Юдейська війна, II, 14:9).
«За наказом головнокомандувача юнака (Ельзара) роздягнули догола і, поставивши його на очах у міських жителів, катували бичами. Страждання юнака вразили євреїв, усе Верхнє місто стогнало, і плач був більший, ніж зазвичай буває через нещастя однієї людини… Він (головнокомандувач) наказав поставити хрест, ніби збираючись прибити до нього Ельзара. Ті, хто побачив усе це з фортеці, перейнялися ще більшим жалем» (Юдейська війна, VII, 7: 4).
Під час бичування Ісус так само зазнав знущань з додатковим побиттям з боку римських солдатів. Оскільки Ісус, на їхню думку, називав Себе Царем Юдейським, то солдати вирішили зробити моторошну театральну виставу із засудженим Ісусом, вдягнувши на Його голову вінець із тернових колючок і додатково завдавали ударів тростиною по голові, яку вони вручили Йому як царський скіпетр.
Після бичування засуджений повинен був нести знаряддя своєї страти до призначеного місця, де і було здійснено останній акт екзекуції. Для Ісуса і двох засуджених розбійників це була закинута каменоломня за міськими стінами – Голгофа. Протягом шести годин Ісус у страшних муках висів на хресті, після чого віддав дух. Це бачили щонайменше кілька людей із числа учнів Ісуса (Лк. 23: 49).
Сонце ще не зайшло, а день тривав, отже, треба було вирішити, що робити з тілами, оскільки до заходу залишалися лічені години. За юдейською традицією злочинець, засуджений на смерть, має бути похованим до заходу сонця. Про це так само повідомляє і Йосиф Флавій: «І вони (Ідумеяни) до такої міри переступили всі правила благочестя, що кинули мертві тіла непохованими – і це незважаючи на те, що євреї надають такого значення похованню мертвих: навіть засуджений до страти через розп’яття повинен бути знятий з хреста і похований до заходу сонця» (Юдейська війна, IV, 5: 2).
Як описує Євангеліст Іоан, двом розп’ятим розбійникам перебили гомілки, щоб прискорити їхню смерть, а побачивши, що Ісус, на відміну від розбійників, не подає ознак життя, Йому простромили ребра списом: «…Один із воїнів списом проколов Йому бік, і одразу ж витекла кров та вода» (Ін. 19: 34) Римляни, які розумілися на страті над злочинцями, знали, що роблять. Будь-яка помилка могла коштувати їм щонайменше кар’єри, а іноді й життя. Тому вони справді переконалися, що Ісус помер, а пробивання списом – доказ їхньої правоти про те, що смерть настала. Після настання смерті про це мали доповісти старшому, а той, за потреби, – префекту, який і виносив смертний вирок.
Перед заходом сонця Йосиф з Аримафеї – один із членів Синедріону – прийшов, щоб зняти тіло Ісуса з хреста і поховати в себе в новій гробниці, неподалік від місця страти. За Євангельськими свідченнями, Йосиф став учнем Ісуса. Що його спонукало поховати Ісуса у себе в гробниці достеменно невідомо. Можливо, Йосиф зі співчуття вирішив вшанувати Ісуса в такий спосіб, надавши Йому останній притулок у своїй гробниці. Або Йосиф просто виконував розпорядження Синедріону, бо вони були двигуном смертного вироку Ісуса, і за деякими джерелами саме Синедріон ніс відповідальність за подальшу долю тіла засудженого ними «злочинця».
Так чи інакше, Йосиф, взявши дозвільний лист від Пілата, забрав тіло і поховав. За цим спостерігали кілька жінок із числа свідків розп’яття.
Те, що Ісус справді помер, переконалися всі, починаючи з тих, хто проводив страту, закінчуючи тими, хто проводив Його тіло в останню путь.
А тепер давайте уявимо на хвилину, раптом Ісус не помер, а справді впав або в кому, або в летаргічний сон. Настає ранок неділі, приходять жінки, щоб завершити обряд поховання і бачать живого Ісуса, ну як «живого» – понівеченого, напівживого, який із пробитими руками і ногами, пораненим тілом після жорстокого бичування показує себе жінкам. Це не той образ Ісуса, який описують нам Євангелія – живий і радісний, який говорить усім або «Радійте!» або «Мир вам!» Якщо об’єктивно подивитись, шанси на виживання після таких мук, які випробував на Собі Ісус, рівні нулю. Більшість критично налаштованих авторитетних учених і біблеїстів одностайні в тому, що Ісус справді помер, оскільки доказів Його смерті більше, ніж зворотних припущень.
Для нас, християн, які вірять у Воскресіння, важлива смерть Ісуса. Навіть не з богословського погляду, а з буквального. Без смерті немає Воскресіння.
ПОРОЖНЯ ГРОБНИЦЯ: ЩО Ж СТАЛОСЯ?
Як описують усі чотири Євангелія, рано-вранці першого дня тижня (у неділю) жінки з числа учениць Ісуса прийшли до гробу, щоб завершити обряд поховання. Але, прийшовши до гробниці, вони побачили відвалений камінь, а всередині не було тіла. Перед ними постав посланець (ангел) і сказав їм, що Ісус воскрес із мертвих, як Він передбачав. Що вони роблять? Вони у страху тікають і нікому нічого не кажуть: «І, вийшовши, вони побігли від гробниці, бо їх охопили тремтіння і жах; та нікому нічого не сказали, бо боялися» (Мк. 16: 9).
Чому жінки нікому нічого не сказали? Тому що це природно. Уявімо собі картину: ми через три дні після поховання нашого близького йдемо на цвинтар, щоб ушанувати пам’ять померлого, і, раптом, підійшовши до могили, бачимо, що яма вирита, а тіла – немає. Поруч стоїть людина і каже, що наш близький воскрес. Яка наша реакція? Страх, жах і нерозуміння. Пригнічений стан учениць Ісуса, які прийшли до гробу, не міг адекватно сприйняти інформацію про те, що їхній Учитель живий, та й ще чекає на них у Себе на батьківщині в Галілеї. Вони на власні очі бачили, у яких страшних муках помер Ісус, і як вони ж проводили Його в останню путь.
Євангеліст Матфей описує, що Ісус зустрів жінок, які йшли від гробу: «Ось Ісус зустрів їх, кажучи: Радійте! Вони ж підійшли, обійняли Його ноги й поклонилися Йому. Тоді каже їм Ісус: Не бійтеся, ідіть, скажіть Моїм братам, щоб ішли до Галілеї, – там Мене побачать» (Мф. 28: 9–10).
Після цього жінки пішли і сповістили учням радісну звістку про те, що Ісус воскрес. З цього починається низка з’явлень Воскреслого Христа різним учням за різних обставин.
Ось невеликий список:
Марія Магдалина (Ін. 20: 11–18);
Симон-Петро (Лк. 24: 34);
два учні по дорозі в Емаус (Лк. 24: 13–22);
одинадцять учнів (Ін. 20: 19–29);
апостоли в Галілеї (Мф. 28:16–17);
понад п’ять сотень послідовників (1 Кор. 15: 7);
Яків, брат Ісуса (1 Кор. 15: 6);
Савл із Тарса – апостол Павло (Діян. 9: 1–9).
Тепер перейдемо до достовірності свідчення жінок і безпосередньо Євангельського тексту.
Євангельський текст описує події ранку, коли виявилася порожня гробниця, по-різному. Деякі деталі схожі, а деякі розходяться зовсім. Виходячи з цього, у багатьох виникають сумніви з приводу того, чи правдива історія Воскресіння Ісуса. Нам, які живуть в епоху Google та інших ресурсів для пошуків новин здається, що події, які відбулися 2000 років тому, так само оперативно охоплювали суспільний простір, але це не так. Події давнини не були запротокольовані тією ж мірою, що й сучасні. Доступні для нас життєписи великих історичних постатей античності, серед яких Олександр Македонський, філософ Сократ, Юлій Цезарь та інші, були написані через десятиліття, а то й століття після їхньої смерті. Але ми не сумніваємося в їхній історичній точності. Так і з Євангельськими текстами, які були написані всього через кілька десятиліть після смерті Ісуса.
Події, що сталися з Ісусом, спочатку передавалися в усному вигляді: від друга до сусіда, від сусіда до родичів тощо. Тому мати кілька варіантів однієї й тієї самої події, які відбулися за кілька десятків років до написання Євангелій – норма. Ми, коли розповідаємо історію з вуст в уста, так чи інакше додаємо частину свого розуміння, або щось опускаємо навмисно. Така передача інформації може подекуди змінювати деталі, але не змінює основну суть.
У нас є чотири варіанти оповідань про Великодній ранок, але в першорядних деталях вони збігаються:
1. Жінки, які прийшли завершити обряд поховання над Ісусом, виявили порожню гробницю.
2. Ісус, Воскреслий із мертвих, різними способами з’являвся Своїм послідовникам.
Тепер перейдемо до жінок – свідків. У Новозавітний період жінки були ненадійним джерелом інформації, і вигадувати історію про те, що жінки стали першими свідками Воскресіння, було б дурною помилкою авторів Євангелій. Для більшої переконливості було б простіше вигадати історію про те, що прийшли чоловіки з числа учнів, які побачили ангела біля гробу, а згодом і самого Ісуса. Саме ж Євангеліє підтверджує те, що свідчення жінок учні сприйняли несерйозно: «Повернувшись від гробу, вони сповістили про все це одинадцятьом і всім іншим. То були Марія Магдалина, Іванна, Марія, мати Якова, та інші з ними. Вони розповіли про це апостолам. Та їхні слова здалися тим вигадкою, – не вірили їм» (Лк. 24: 9–11).
Очевидно, що не було сенсу вигадувати історію про жінок і виставляти апостолів у настільки не комплементарному світлі.
Але все ж у публічних дебатах свідчення жінок про воскресіння Ісуса могли зникнути. Маємо яскравий приклад апостола Павла, який у Першому посланні до Коринфян у 15 розділі серед свідків воскресіння Ісуса опускає учениць. Вони зникають зовсім. Це не є для нас проблемою, а навпаки, підтвердженням того, як ставилися до свідчення жінок в першому столітті нашої ери.
Далі, за текстом Євангелій, Ісус уже Сам почав з’являтися апостолам за різних обставин, але через їхні сумніви Христос докоряв їм за невір’я в те, що Він справді воскрес. Він Сам намагався переконати їх у тому, що Він живий, а не плід їхньої фантазії або галюцинація.
Чому учням було настільки складно повірити в те, що Ісус Воскрес? «І, побачивши Його, вклонилися, а деякі засумнівалися» (Мф. 28: 17). Апостоли, насамперед, були юдеями, і їхнє богословське розуміння про життя після смерті не базувалося на тілесному воскресінні саме у нинішньому віці. Для них воскресіння – справа майбутнього, а не сьогодення. Апостоли розуміли месіанську звістку Ісуса в географічних рамках своєї батьківщини. Для них Месія – Помазаник, який позбавить народ Ізраїлю від окупації і відновить Царство Давида. Але Ісус у їхніх очах зазнав невдачі. Його схопили і розп’яли як бунтівника. Смерть Ісуса для апостолів була кінцем їхньої «апостольської» місії. Вони були розчаровані та пригнічені. «А ми сподівалися, що Він Той, Хто має визволити Ізраїль…» – говорили апостоли Подорожньому, який зустрів їх дорогою в Еммаус (Лк. 24: 21). У їхньому розумінні Месія зовсім не повинен був помирати, а потім воскресати. Логічно, що явлення Того, Хто кілька днів тому лежав бездиханним у могилі, могло викликати страх, здивування і сумнів.
Більшості скептиків ці історії не здаватимуться переконливими. Так, Ісус помер, можливо, тіло справді зникло з гробниці, але це ж не означає воскресіння. Може його викрали учні, щоб потім виставити вчення Ісуса у вигідному для себе світлі?
Якщо подивитися на потенційних «месій» ізраїльського народу, які жили в період апостолів і далі, то ми можемо побачити одну просту правдиву картину – коли лідер зазнає поразки, його послідовники розсіюються. «Нещодавно з’явився Февда, кажучи, що він є кимось, – до нього пристало щось із чотириста людей. Його було вбито, і всі, хто вірив у нього, розсіялися і зійшли на ніщо. Після нього під час перепису з’явився галилеєць Юда, потягнувши за собою [чимало] народу. І він також загинув, а всі, хто слухав його, розпорошилися» (Діян. 5: 36–37). Тут же навпаки. Те, що сталося після того, як виявили порожню гробницю, ще більше згуртувало послідовників Ісуса. Красти тіло страченого Учителя і оголошувати Його живим не мало жодного сенсу. Як ми бачили раніше, для них Воскресіння було справою майбутнього, а не сьогодення. Апостоли самі ж визнавали, що після смерті Ісуса вони не могли бачити в ньому Месію (Лк. 24: 21). Також за свідченням євангеліста Матфея, вже наступного дня після смерті Ісуса фарисеї висловлювали свої побоювання з приводу того, що апостоли могли б таємно забрати тіло, тому рада попросила Пілата виділити варту для охорони гробниці.
Що ж тоді сталося з апостолами? Може вони відчули галюцинації? Серед деяких дослідників існує думка про те, що апостоли пережили візіонерське видіння, або галюцинації пов’язані з їхнім психічним і психологічним станом унаслідок смерті близької для них людини. Так, подібні випадки можливі, але не в масовому ж порядку. Серед 20 людей, які втратили для себе близьку людину, таке може відчути максимум 2 людини, і то не одночасно, а кожен по-своєму: або уві сні, або в якихось образах. Євангелія, книга Діянь і деякі послання апостола Павла говорять про масові з’явлення Ісуса від 1 людини до 500. Короткий список з’явлень Воскреслого Христа наведено вище.
Те, що трапилося того Великоднього ранку, – це, насамперед, зміна, яка трапилася не з самими апостолами, а з тілом Ісуса, який помер від римського розп’яття на хресті. Тільки Воскреслий Ісус міг Сам впливати на те, що відбувалося з Його учнями, а не їхня уява і психологічний стрес. Він перед ними з’являвся, їв, пив, готував сніданок, пояснював, що їм робити далі.
Навіть деякі з числа тих, хто не вважав Ісуса Месією, згодом стали апостолами після Його Воскресіння. Перший – Савл із Тарса, войовничий фарисей, який власноруч організовував операції зі знищення перших християн. Але дорогою в Дамаск він пережив зустріч із Воскреслим Ісусом, яка перевернула його життя. Та ревність, яка ним рухала, щоб переслідувати християн, згодом трансформувалася в ревність бути першим у проповіді Євангельської Звістки про Воскресіння Ісуса.
Другий – Яків, брат Ісуса, який, за євангельським описом, не входив до числа апостолів і навіть більше, можна сказати, він був із числа родичів Ісуса, які сумнівалися. Але згодом, після Воскресіння Христа, він став главою Єрусалимської християнської громади, який викликав до себе повагу навіть з числа опонентів руху Ісуса.
Як ми можемо бачити, навіть скептично налаштовані люди, які пережили досвід зустрічі з Ісусом, змінили свої погляди і стали вірними Його послідовниками.
ВИСНОВОК
Для мене Воскресіння Ісуса – факт, з яким можна тільки лише погодитися. Природно, для багатьох факт Воскресіння – питання богослов’я, але ніяк не історії. Але реальність така, що іншого пояснення порожньої гробниці не існує, як тільки тілесне Воскресіння Ісуса Христа з мертвих на третій день після трагічної смерті на хресті.
Тож щоразу, коли ми одні одним говоримо «Христос Воскрес!» і відповідаємо «Воістину Воскрес!», замислюймось над змістом Воскресіння Христового, що змінило не лише громаду перших апостолів – свідків Воскресіння, а й усю світову історію.
Благословенного Великодня. Христос Воскрес!
[1] Тут і далі цитати з Біблії подано за Сучасним перекладом Українського Біблійного Товариства.