протоієрей Георгій КОВАЛЕНКО
У перші дні повномастшатбного вторгнення одним із найбільш потужних вражень було для мене перевідкриття сенсу напису на фронтоні центрального входу до тисячолітньої Софії Київської.
«Божа сила і Божа премудрість – Софія».
До початку війни ці слова, що з’явилися над входом до Софійського собору у XVIII столітті, сприймалися як вишуканий натяк на те, Хто є тією Софією, на честь якої зведено величний храм.
Але сьогодні це звучить як формула успіху нашого спротиву російській агресії та гасло нашої перемоги. А, можливо, і як дороговказ, якою має бути софійна Україна майбутнього – сильною і мудрою, але не тільки в людському розумінні цих понять, але у поєднанні з Божою силою і Божою мудрістю, запропонованою в Декалозі і втіленою у Христі.
То ж спробуємо розгорнути сенси, які приховує цей напис.
«Божа сила і Божа премудрість» – це частина фрази апостола Павла з його Першого послання до Коринтян:
«Бо коли світ своєю мудрістю
не пізнав Бога в премудрості Божій,
то угодно було Богові безумством
проповіді спасти віруючих.
Бо й іудеї вимагають чудес, і елліни шукають мудрості;
а ми проповідуємо Христа розп’ятого,
для іудеїв спокуса, а для еллінів безумство,
для самих же покликаних,
іудеїв і еллінів, –
Христа, Божу силу і Божу
премудрість…» (1 Кор. 1: 21–24).
Отже, виходить, що Софія-Премудрість – це не тільки Христос як втілена Мудрість, але й сила і мудрість хреста Господнього, або як говорить апостол трохи раніше в тому ж посланні, починаючи розвивати думку: «Бо слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, – сила Божа» (1 Кор. 1: 18).
Слово Хресне – Христос розіп’ятий є Божою силою і Божою премудрістю – Софією-Премудрістю Божою.
Жертва хреста
Війна актуалізувала для нас тему хреста як свідомої жертви заради спасіння людей.
Сьогодні багато говорять про необхідність для України й українців позбавитися «комплексу жертви» і з цим не можна не погодитися. Але варто розрізняти й відрізняти між собою розуміння жертви неспровокованого нападу чи несподіваних обставин, яка зіткнулася з агресією або насильством без можливості вибору, і розуміння жертви усвідомленого вибору, який зробив Христос заради спасіння людства.
Так само усвідомлено постали мільйони наших співгромадян на захист своїх родин, рідних міст і їх мешканців заради спасіння народу України та його права на вільне і мирне життя. І такий вибір є християнською жертовністю, яка не має нічого спільного з образом жертви обставин чи фатальної долі.
Йдеться не тільки про наших захисників і захисниць, але й про мільйони цивільних, які не втрачають людяності серед жахіть цієї війни і є надійним тилом та молитовною (і не тільки) підтримкою для нашого війська.
Христос і образ Його хреста є з біженцями і вимушеними переселенцями, з пораненими, полоненими, депортованими, жертвами катувань, з тими, хто втратив близьких, а також з тими, хто лікує, приймає, годує, вдягає, втішає, волонтерить, бореться за повернення полонених та свідчить про реальність добра, любові та правди.
Але хто ті «юдеї», які «вимагають чудес» і для яких «проповідь Христа розіп’ятого» є «спокусою»? І хто ті «елліни», які «шукають мудрості», але «слово хресне» для них є «безумством»?
Одразу варто звернути увагу на відсутність у цьому вислові апостола навіть натяку на антисемітизм і ксенофобію, бо «покликані» для нього – це ті ж «юдеї» і «елліни».
Не буду переказувати класичні тлумачення, які легко знайти, але поділюся власним прочитанням цих образів у перші дні війни.
«Юдеї», що «вимагають чудес» і відкидають як «спокусу» шлях хреста, мені здалися дуже подібними до тих вірян, зокрема православних християн, які бездумно проповідували, що «всяка влада від Бога», що «церква поза політикою» і «наша справа молитися і сподіватися на краще».
А «елліни», які шукають раціонального і розумного пояснення всьому, для мене подібні тим, хто повірив у «непереборну міць другої армії світу» і в те, що «Київ буде взятий за 2–3 дні чи 2–3 тижні», шукаючи підтвердження таким переконанням у статистичних даних та раціональних розрахунках.
Але, як показав початок війни, Давид спроможний перемагати Голіафа, коли поєднує надію на Бога з мужністю прийняти виклик.
Ба більше, можна сказати, що софійність як поєднання Божої і людської сили і мудрості не тільки викладена мозаїкою на фронтоні Софії Київської, але й викарбувана у серці нашого народу і його захисників та явлена у критичний момент історії.
«Герої не вмирають» … «смертю смерть подолав»
Важливо знати і пам’ятати, що в євангельській перспективі Хрест нерозривно пов’язаний із Воскресінням. Це розуміння актуалізувалося під час війни.
«Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав…», – промовляє до нас великодній тропар. Смерть долається смертю, але ці два однакових слова означають дві різні реальності. Свідома Жертва Любові Христа заради спасіння людства перемагає пекельне бажання ворога роду людського знищити життя. Пройшовши Голгофу і сходження до пекла, Христос воскресає, а хрест із знаряддя тортур і ганебної смерті стає зброєю воскресіння, символом перемоги і спасіння.
Про реальність Воскресіння Христового та відкритих ключем хреста дверей Небесного Царства свідчили апостоли та численні покоління мучеників. Грецьке слово «мартірос», яке ми зазвичай перекладаємо як «мученик», зосереджуючи увагу на стражданнях і мученицькій смерті християнина, має значення «свідок», яке розкриває для нас мученика, як того, хто свідчить про віру у воскресіння, яку неможливо здолати тортурами чи стратами.
«Христос воскрес!» – таким є сповідання нашої віри і великоднє вітання між християнами.
Схожим до цього пасхального сповідання віри є наше патріотичне гасло «Герої не вмирають!», яке сьогодні лунає біля хрестів над могилами наших побратимів і посестер, які принесли себе в жертву за нас і нашу українську людність (народ).
Але як Голгофа і покладення до гробу Христа не є кінцем Євангелія, а лише початком історії Воскресіння і християнства як нової людності у Христі, так і наше вшанування героїв не є завершенням історії боголюбивої і Богом береженої України. Наші герої є свідками України майбутнього, яку будувати їхнім нащадкам.
І де черпати натхнення для цього?
«Піди і побач»
Напис на фронтоні, як і відчинені двері собору, запрошують нас увійти до тисячолітньої Софії Київської. Велична Оранта – Непорушна стіна. Весь простір собору, його фрески, розписи і мозаїки промовляють до нас, розкриваючи силу і мудрість Євангелія. Після згадки про Христа Розіп’ятого на вході всередині ми зустрічаємо Христа Воскреслого і долучаємося до спільноти святих Старого і Нового Завітів, ангелів і архангелів, святих мучеників, цілителів і воїнів, благовірних князів і гетьманів, праведних єпископів і преподобних молитовників.
А в самому серці собору, у бароковому іконостасі, на нас чекає іконографічна модель мудрості ХVІІІ століття – ікона Софії-Премудрості Божої.
І наше завдання, навіть під час війни, продовжувати вичитувати Мудрість Київську з наших національних святинь, з нашої історії, з наших міфів і легенд, поезій і мелодій, створюючи бачення Мудрості ХХІ століття.