«Русскій мір» московського патріарха Кіріла як апологія антихристиянства, ксенофобії та насильства

Повернутися до змісту

---

27 березня 2024 р. у залі церковних соборів Храму Христа Спасителя в Москві під головуванням московського патріарха Кіріла Гундяєва було офіційно затверджено «Наказ XXV Всесвітнього Російського Народного Собору», який отримав назву «Настоящее и будущее Русского мира». Цей документ є безпрецедентним як такий, що вийшов під егідою керівництва РПЦ й отримав найвище благословення та санкціонування від патріарха та інших ієрархів Московського патріархату. Він був одностайно схвалений 488 делегатами, серед яких – понад 30 архієреїв і 60 священників РПЦ. Як наголосив протодиякон Андрій Кураєв: «Безумовно, це офіційна позиція Російської Православної Церкви. Тому що все це розроблялося й схвалювалося під безпосереднім керівництвом російського патріарха. Він – голова цього Собору. У залі засідань за цей документ проголосували одностайно. А там було щонайменше 20 єпископів РПЦ. Шість із них – постійні члени Синоду, тобто половина складу Синоду була. Присутність патріарха дала більшість складу Синоду РПЦ. Отже, цей документ – офіційна позиція Російської Церкви».

За задумом, санкціонований патріархом та ієрархами РПЦ документ має бути покладеним в основу новітньої російської квазірелігійної неофашистської доктрини «русского міра», яка повинна стати офіційною державною та релігійною ідеологією сучасної путінської РФ, тобто фактично стати новою громадянською релігією Росії.

Цей офіційний документ вкрай суперечить Євангельському вченню, християнському світосприйняттю та православному богослов’ю і є відвертою апологією антиєвангельських ідей насильства, ксенофобії та геноциду. За своєю суттю він нагадує і частково копіює програмні документи пронацистського церковного руху, відомого під назвою «Німецькі християни» (нім. – Glaubensbewegung «Deutsche Christen»). Зокрема певна схожість простежується з т. зв. «Директивами» від травня 1932 р. і «10 основними принципами» від травня 1933 р., де підтримувалася нова імперсько-релігійна доктрина Третього Рейху, «сакралізувалися» й благословлялися експансіоністські та ксенофобські ідеї, санкціонувались уніфікація Церкви та держави, синтез християнства та німецького націоналсоціалізму. Рух «НХ» фактично дистанціювався від Євангельських заповідей миру, любові й прощення як таких, що роблять народ слабким. Вони прагнули монополізувати статус єдиної імперської Церкви, поставивши її на служіння інтересам гітлерівського режиму та нацистської Німеччини. Очевидно, що деякі з авторів нового засадничого документа РПЦ  надихалися цими зразками та ідеями. Принаймні, один із його розробників О. Дугін, який є членом Президії «Всесвітнього Російського Народного Собору» (ВРНС), ніколи не приховував своїх симпатій до ідей фашизму, раннього нацизму та окультизму, упроваджуючи їх у переосмисленому вигляді до своїх квазірелігійних фундаменталістських концепцій.

Із прийняттям цього програмного документа, в якому окреслюються основні принципи та апологія антиєвангельської ідеології «русского міра», фактично задекларовано курс московського патріарха та ієрархів РПЦ МП на остаточне відпадання в схизму від Вселенського православ’я.

1. Вже у першому його пункті, в якому війна Росії проти України оголошена «священною», кожна фраза цілковито суперечить базовим для християнства «Десяти заповідям» («Не вбий», «Не вкради», «Не свідчи неправдиво», «Не пожадай чужого») і Євангельським ідеалам любові, миролюбства, прощення, взаємоповаги та ненасильства. Адже будь-які військові вторгнення, агресія, убивства й насильство з погляду Євангелія не можуть називатись і виправдовуватись як «священні». Те, що бачимо в цьому документі, це суто язичницький підхід, де культу війни надавались особливі «сакралізація» та «освячення», що суперечить вченню Христа. Ймовірно, не випадково в цьому документі, розробленому під егідою керівництва РПЦ МП, узагалі відсутні згадки імені Христа та посилання на Євангеліє. Також варто зауважити, що термін «расова священна війна» (англ. – Racial Holy War, RaHoWa) є досить поширеним серед сучасних неонацистських антихристиянських рухів язичницько-окультного спрямування. Враховуючи схильність деяких розробників документа до таких ідей (О. Дугін і К^о), не можна виключати, що саме вони стали натхненниками цих антиєвангельських формулювань. Водночас, цей документ заперечує затверджені в 2000 р. «Основи соціальної концепції РПЦ», де у восьмому розділі зазначено, що «війна є злом», а «вбивство, без якого не буває воєн», розглядалося як «тяжкий злочин перед Богом» (п. VIII.1), через що «священнослужителі та канонічні церковні структури не можуть надавати допомогу державі, співпрацювати з нею» у питаннях «політичної боротьби», «ведення громадянської війни чи агресивної зовнішньої війни» (п. III.8.2), адже «Церква прагне здійснювати миротворче служіння … також протистоїть пропаганді війни й насильства, як і різним проявам ненависті, здатної спровокувати братовбивчі зіткнення» (п. VIII.5). Отже, схвалення очільниками Московського патріархату загарбницької війни й убивств десятків тисяч мирних мешканців в Україні, яке вони називають «священною війною», свідчить про викривлення й спотворення ними православного віровчення та невіру в базові засади християнства.

2. У другому пункті документа, названого «Русскій мір», проголошується існування окремої російської духовно-культурної «цивілізації» («русского міра» або «російської ойкумени»), відмінної від інших християнських і навіть православних народів. Проповідуючи власну «цивілізаційну» винятковість, автори документа проголошують, що «Росія є творцем, опорою та захисником «русского міра». Межі «русского міра» як духовного та культурно-цивілізаційного феномену значно ширше державних кордонів як нинішньої Російської Федерації, так і великої історичної Росії». Ця ідея закладена в основу виправдання сучасного російського експансіонізму. «Відновлення єдності російського народу» оголошується «ключовими умовами виживання й успішного розвитку Росії та «русского міра» в XXI столітті». При цьому, наслідуючи теоретиків окультно-містичної течії в німецькому націонал-соціалізмі, які проголошували «відродження» хіліастичного «Тисячолітнього Рейху» (нім. – Tausendjähriges Reich), автори документа сповідують теорію про «побудову тисячолітньої російської держави», яка, за їх переконанням, «є найвищою формою політичної творчості росіян як нації». Таке «тисячолітнє царство» в особі Росії проголошується апокаліптичним «Утримуючим світову таємницю беззаконня» (Катехон, від грец. ὁ κατέχων), здатним зупинити воцаріння у світі «антихриста». Цю маргінальну теорію вже багато років популяризує в середовищі РПЦ  окультист О. Дугін, який вважає, що Росія має протистояти «світовій змові євреїв і масонів» (улюблене гасло А. Гітлера). Але тепер вона вперше публічно озвучена та санкціонована на офіційному рівні від імені керівництва Московського патріархату. Варто зазначити, що уявлення про власну «духовно-цивілізаційну» винятковість «русского міра», його «тисячолітнє царювання» на землі та роль «Катехона» («Утримуючого світову таїну беззаконня») – підпадають під низку псевдохристиянських єретичних учень, які неодноразово були засуджені багатьма святими отцями православ’я. Зокрема заяви про «духовно-цивілізаційну» винятковість росіян та «русского міра» підпадають під анафему на єресь етнофілетизму, виголошену на Помісному Константинопольському Соборі в 1872 р. Акцент же на «міленаризмі» Росії (який не відповідає історичній дійсності) є перенесенням на православний ґрунт єретичних хіліастичних уявлень про «Тисячолітнє царство на землі», що неодноразово засуджувались отцями Церкви як неправославні, оскільки під таким «царством» у православному богослов’ї прийнято розуміти Вселенську Церкву, а не якесь із земних державних утворень. До того ж, як уже було зауважено вище, тут простежується вплив єретичної хіліастичної теорії про «Тисячолітній Рейх». Крім того, уявлення про Росію як єдине в світі втілення «сил добра», яким протистоять «сили зла» в особі «Заходу, що впав у сатанізм», є проявом єресі маніхейства, заснованої на ідеї релігійного синкретизму та дуалізму, де світ поділяється на протистояння протилежностей (світла й темряви, добра і зла, правди та кривди). Так само суперечить православному віровченню й проголошення Росії певним «Катехоном», оскільки під таким «Утримуючим беззаконня» в богослов’ї зазвичай розуміють дію благодаті Духа Святого, яка впливає на духовно-моральний стан людства та його прагнення до добра, через що Святий Дух не відходить від нього, а сили зла не отримують у ньому легалізації (свт. Іоан Златоуст, блаж. Феодорит Кирський, свт. Фотій Константинопольський, свт. Феофан Затворник та інші під «Утримуючим» розглядали «дію Святого Духа», і навіть деякі теоретики російської консервативної думки кін. ХІХ – поч. ХХ ст. дотримувалися такого погляду, зокрема Лев Тихомиров розвивав цю думку в роботі «Апокаліптичне вчення про долі та кінець світу»). Натомість спроби з боку керівництва Московського патріархату «сакралізувати» й наділити сучасну Російську Федерацію та її правлячий злочинний режим такими «месіанськими» ознаками засвідчує, що воно намагається штучно витворити якусь нову громадянську релігію, яка назовні прикривається середньовічними християнськими термінами, але за внутрішньою суттю є антихристиянською та антиєвангельською.

3. У третьому пункті документ проголошує претензії на глобальне лідерство Росії в новому світовому порядку: «Росія має стати одним із провідних центрів багатополярного світу, який очолює інтеграційні процеси». «Як геополітичний центр Євразії», «Росія має регулювати баланс стратегічних інтересів і виступати оплотом безпеки та справедливого світопорядку в новому багатополярному світі». При цьому, у такому новому світовому порядку представниками РПЦ  і правлячих російських політичних еліт цілковито заперечується право на окреме існування України та українського народу. Натомість проголошується повернення до старої, анахронічної й цілковито антинаукової російської імперсько-міфологічної «доктрини триєдності російського народу, згідно з якою російський народ складається з великоросів, малоросів і білорусів, які є гілками (субетносами) одного народу, а поняття «русскій» охоплює всіх східних слов’ян». Отже, затверджений керівництвом РПЦ МП документ, посягаючи на даровану Богом свободу до самовизначення, заперечує саме право існування українців як окремого народу, ігнорує історичні процеси розвитку його культурної самобутності та державності. Відновлення єдності російського народу» за допомогою війни Росії проти України керівництвом РПЦ проголошено ключовою умовою виживання та розвитку «русского міра». Цей заклик має на меті повномасштабне знищення української нації як такої» (геноцид) та її насильницьку військову окупацію Росією з метою остаточної асиміляції та знищення. Тобто цей документ підпадає під ознаки ксенофобії й містить пропаганду та заклики до насильства і геноциду за національною ознакою.

4. У четвертому пункті, названому «Сімейна й демографічна політика», проголошується, що «для виживання в ХХІ столітті, збереження суверенітету та власної цивілізаційної ідентичності Росії необхідне стійке, а головне – інтенсивне природне зростання чисельності населення». Очевидно, ці заклики теж запозичені в ідеологів німецького націонал-соціалізму. Вирішення цього завдання авторами документа бачиться за допомогою культивування «традиційної багатодітної сім’ї». Наголошується на тому, що «держава має поставити перед собою довгострокову стратегічну мету – за сто років стійкого демографічного зростання довести чисельність населення Росії до “менделєєвських” 600 млн осіб». Прагнення «створити сім’ю, народити й виховати трьох і більше дітей має стати видимим втіленням ідей “русского міра”». «Державою повинні бути вжиті вичерпні заходи» проти «абортів, статевої розбещеності й розпусти, а також содомії та різних сексуальних збочень». «Уся вітчизняна культура, насамперед масова, має працювати на створення в суспільстві культу сім’ї, багатодітності, подружньої вірності».

Навіть не згадуючи про демократичні права й свободи громадян, замість місії Церкви з добровільної духовної та моральної просвіти й виправлення населення, у РПЦ намагаються наділити державу тоталітарними якостями у сфері контролю за мораллю суспільства, як це було в нацистській Німеччині та комуністичному СРСР і як це є в низці сучасних ісламістських тоталітарних держав. До того ж, тут вбачається низка постулатів, характерних для німецької націонал-соціалістичної ідеології, зокрема ідеї «крові та ґрунту», культу дітонародження та примноження нації, моделювання сім’ї як основи (ланки) «арійського суспільства» тощо. Безумовно, до завдань Церкви входить проповідь моральних цінностей. Однак їх нав’язування тоталітарним способом за допомогою поліцейських функцій держави суперечить принципу свободи волі людини, що проповідується Євангелієм, і є ознакою прагнення РПЦ МП перекласти із себе на державу роль моральної основи суспільства.

5. У п’ятому пункті, названому «Міграційна політика», ідеологи РПЦ  за зразком фашистсько-расистських і ксенофобських ідей одну з головних загроз для сучасної Росії вбачають у «напливі» до країни мігрантів, зокрема з азійських країн. Таке враження, що цей пункт цілком запозичений із програмних документів Націонал-соціалістичної німецької робочої партії (NSDAP) з її расистськими та ксенофобськими ідеями.

6. У шостому пункті – «Освіта й виховання» – знову таки, на кшталт тоталітарних ідей нацизму, головною загрозою «русского міра» вбачається поширення «деструктивних ідеологічних концепцій та настанов, передусім, Західних». Тому «вітчизняні освітні програми, а також програми виховання мають бути очищені» від них як від «чужих російському народові».

7. У сьомому пункті під назвою «Просторовий і містобудівний розвиток», з метою «забезпечення суттєвого зростання народжуваності» проголошується завдання «просторового перетворення Росії». З огляду на це, пропонується насильницька масова депортація мешканців міст, у тому числі на окупованих Росією українських теренах, у занедбані села та селища по всьому величезному простору Російської Федерації.

8. У восьмому пункті під назвою «Економічний розвиток» проголошується, що «головними цілями вітчизняної економіки» повинні бути «забезпечення зростання народжуваності, заселення й освоєння величезних російських просторів, забезпечення суверенітету та обороноздатності країни». Знову ж таки, цей пункт дуже сильно нагадує документи нацистської Німеччини.

Аналіз документа «Настоящее и будущее Русского мира» засвідчує, що він цілковито суперечить Євангельському вченню та православному богослов’ю, є апологією антихристиянських і ксенофобських ідей та підпадає під ознаки дуалістичної єресі, заснованої, за визначенням архімандрита Кирила Говоруна, на змішуванні релігії з політикою. Замість проповіді основ християнського віровчення, документ запозичує та пропагує від імені РПЦ неофашистські, ксенофобські й антихристиянські ідеї. Оскільки його було розроблено й затверджено за участі провідних ієрархів Московської патріархії на чолі з патріархом Кірілом Гундяєвим, цей документ є офіційним вираженням позиції РПЦ МП. Він містить геноцидну риторику і є не лише програмним документом ВРНС, але й (з офіційного благословення очільників РПЦ МП) адресується органам законодавчої та виконавчої влади РФ і легалізує пропаганду викладених у ньому ідей на рівні органів державної влади, представники яких входять до Президії ВРНС.

Варто відзначити, що тривалий час ідеї та наративи т. зв. «русского міра» не були зведені остаточно до цілісної концепції, виглядаючи подекуди як окремі висловлювання, доповіді та гасла різних церковних ієрархів, священників, громадських діячів і політиків. Це деяким скептикам давало привід стверджувати, що не існує ідеології «русского міра» як цілісної концепції, що це «міф» тощо. Помилковість такого погляду криється, з-поміж іншого, і в різниці між західно-європейською та російсько-радянською ментальністю. Адже для останньої, на відміну від західної, не є характерним вироблення чітких і цілісних філософських, богословських чи ідеологічних концепцій та вчень. Достатньо набору гучних гасел, міфів та віри в них у певній частині суспільства («Умом Россию не понять, в Россию можно только верить»). Формування такої квазірелійної доктрини, яка за задумом має стати офіційною державною та релігійною ідеологією путінської Росії, іще не завершилося. Цей процес триває. Але її обриси на етапі поступового формування були чітко спроєктовані ще 2007 р. у т. зв. «Русской Доктрине», яка заклала її основні вектори. Засадничим же офіційним програмним документом якраз і став «Наказ» ВРНС від 27 березня 2024 р., яким виведено процес формування ідеології «русского міра» на якісно новий рівень. Тепер вона набула виразних форм, що остаточно засвідчують її несумісність із християнським вченням.

Як зазначають експерти Інституту вивчення війни (ISW), у прийнятому «Наказі» «РПЦ об’єднує попередні кремлівські наративи у відносно цілісну ідеологію».

Варто зазначити, що витворення ідеології «русского міра» тривало 30 років. Початково цей концепт зародився на початку 1990-х у надрах групи «методологів» (у ЗМІ їх ще нерідко називали «сектою методологів») – московського інтелектуального гуртка, який за радянських часів перебував під кураторством КДБ і на кінець 1980-х мав вплив на деяких представників партійно-господарської номенклатури СРСР. У 1990-х до цієї «секти» належали П. Щедровицький, Є. Островський, Г. Павловський, С. Кирієнко, В. Сурков та інші, які сприяли приходу до влади в Росії В. Путіна. Так Гліб Павловський із 1995 по 2011 рр. був офіційним політтехнологом Адміністрації Президента РФ, де очолював передвиборчі кампанії Б. Єльцина (1996), В. Путіна (2000), а також В. Януковича (2004). Тісно співпрацюючи з тодішнім главою Відділу зовнішніх церковних зносин Московської патріархії митрополитом Кірілом Гундяєвим, «методологи» в середині 1990-х стали шукати заміну не актуальній уже комуністичній ідеології, зробивши ставку на православ’я як основу нової національної ідеї РФ. Саме вони вперше розробили концепт «русского міра» і запропонували його на озброєння керівництву РПЦ, а пізніше і Кремля.

Вони дали поштовх до просуванням цих ідей, якими почав займатися т. зв. «Всесвітній Російський Народний Собор» (ВРНС), що був створений у 1993 р. з ініціативи митрополита Кіріла Гундяєва. В інтерпретації представників РПЦ МП наративи «русского міра» отримали вже зовсім інше, ніж до того, забарвлення та зміст, поступово набувши ознак окремої гібридної неофашистської ідеології.

У новій доктрині, пропагованій московським патріархом, знайшли своє втілення запозичення з різних квазірелігійних і маргінальних теорій. По суті, це така собі «гримуча суміш», «гібрид», в якому до купи зведено подекуди протилежні доктрини та ідеологеми, причому часто відверто нехристиянські, через що ця суміш набуває характеру «єресі».

Зокрема, як ми вже могли переконатися, там знайшли своє відображення ідеї неофашизму та неонацизму, а також старі комуністичні міфи й уявлення. Є там місце й для переосмисленої ісламістської фундаменталістської ідеї про політичну єдність «ісламського світу», відродження єдиного Ісламського Халіфату та його світової гегемонії задля протистояння Заходу. Запозичуючи такі погляди та гасла, сучасні ідеологи «русского міра», по суті, спробували трансплантувати ідеї світового Ісламського Халіфату на православний ґрунт. Тож у новопосталій російській міфотворчості ідеал середньовічного священного Халіфату замінили штучним міфом про т. зв. «святу Русь» (якої ніколи в історії не існувало). Власне й сам термін «русскій мір» упроваджений у вжиток як окрема ідеологема на кшталт «ісламського світу» (рос. «ісламского міра»).

Схильність «колективної свідомості» російського пострадянського суспільства до подібних штучних міфів і тоталітарних ідеологем, а також їх затребуваність витворили сприятливий ґрунт для поширення та популярності новопосталих псевдоправославних фундаменталістських ідей, які насправді є сучасним трансформованим утіленням ідей неофашизму, неонацизму, націонал-комунізму та ісламістського фундаменталізму, перероблених і пристосованих під православним камуфляжем до російсько-пострадянської ментальності.

За влучним висловом професора кафедри теології Ексетерського університету Брендона Галлахера, ідеологія «русского міра» «є формою етнорасового релігійного фундаменталізму з апеляцією до крові, землі, віри, нації, народу, мови та царя / вождя. Як і попередні етноцентризми, він демонізує всіх, хто йому протистоїть. А водночас у логіці ідеології “русского міра” Захід є великим супротивником, таким собі “верховним демоном”. Ідеологія «русского міра» – це новий нацизм, нацистська ідеологія ХХІ століття».

Такий погляд на це новітнє вчення поділяють понад 1500 християнських теологів світу, які підписали спільну Декларацію про вчення щодо «русского міра» і засуджують цю доктрину як нехристиянську та єретичну.

Один зі співавторів цієї Декларації, відомий православний богослов архім. Кирило Говорун надав богословське визначення пропагованій у РПЦ фундаменталістській ідеології як прояву філетизму та еклезіологічної єресі. На його переконання, вона є дуалістичною, заснованою на симбіозі релігії з політикою. Такі риси ще св. Іриней Ліонський й інші святі отці Церкви визначали як єресь. Вони сприймали єресі як форми язичницького мислення, замасковані під християнство. Це стосується й ідеології т. зв. «русского міра». Цю гібридну квазірелігійну ідеологію можна порівняти з офіційною язичницькою імперською релігією, якою тепер підміняється православ’я в Росії.

По суті, у РПЦ відбувається «догматизоване» спотворення й перекручення православ’я. Що, утім, відповідає меті як правлячого режиму РФ, так і московського патріарха Кіріла Гундяєва, які зацікавлені в догматизації підпорядкування Церкви державі та неосовєтській реставрації під виглядом удаваного «відродження православ’я» в Росії. Процес совєтизації Церкви та перетворення її на інструмент тоталітарної держави (свого роду «релігійний придаток» такої держави) із зовнішнім падінням комунізму в сучасній РФ не лише не послабшав, а останнім часом помітно посилився.

Доводиться констатувати, що через сакралізацію підробок, міфів і брехні під удаваним зовнішнім виглядом «православ’я», у Росії нині відбувається тонка внутрішня підміна на більш глибинному рівні. По суті, можна сказати, що це є спроба перебрати на себе роль т. зв. «антихриста». Адже давньогрецьке слово «анти» (грец. ἀντί) у перекладі означає не лише «проти», але й «замість», тобто заміну одного іншим, фальсифікацію, підміну. А отже, «антихристиянство» – це не просто те, що «проти християнства», а те, що підміняє його при зовнішньому оманливому прикриванні удаваним християнством. Саме це нині ми спостерігаємо в РПЦ з її «теологією війни», масовою мілітаризацією церковної свідомості та «сакралізацією» вбивств і геноциду українського мирного населення. Це явна ознака маргіналізації та виродження в єретичність і сектантство як РПЦ, так і тієї частини російського суспільства, що готове сприймати й споживати такі духовні сурогати.

Прийняття московським патріархом та іншими ієрархами РПЦ 27 березня 2024 р. програмного документа, в якому окреслюються основні принципи та апологія антиєвангельської ідеології «русского міра», є свідомим актом сповідування ними антихристиянського вчення, що ставить їх як єресіархів поза межі Православної Церкви та піддає церковно-канонічним санкціям і осуду. Як вже будло сказано, фактично ними задекларовано курс на остаточне відпадання в схизму від Вселенського православ’я, яке вони розпочали від 2018 р.

Усі 488 делегатів ВРНС, зокрема й московський патріарх, ієрархи та священники РПЦ, як і політичні та громадські діячі РФ, що проголосували за цей антихристиянський, ксенофобський та геноцидний за змістом документ, відтепер мають підстави підлягати міжнародному осуду та санкціям, а делегати від РПЦ – ще й церковному суду. Прийняття ними злочинного «наказу» створює унікальну можливість для притягнення до світського та церковного суду всіх, хто проголосував за нього. Відтепер він є важливим аргументом і «речовим доказом» як для майбутнього Міжнародного кримінального суду в Гаазі, так і для майбутнього церковного суду за участю Вселенського патріарха та інших представників помісних православних Церков.