Денис ТАРГОНСЬКИЙ
бакалавр богослов’я,
спеціаліст культурології
«Русскій мір» – це неоімперська модерна пропаганда Російської Федерації. Вона виникла на початку дев’яностих років, як заміна комуністичної доктрини, для того, щоб тримати в орбіті російського політичного впливу колишні радянські республіки, які стали окремими державами. Позаяк комуністична партія у СРСР потерпіла фіаско, то після розвалу радянської імперії роль одного з головних ідеологів Росії взяла на себе РПЦ.
В основу пропаганди «русского міра» лягла православна релігія. З огляду на це, саме православна Церква зобов’язана розвінчувати теологічні фальсифікації патріарха Кіріла, який був одним із головних її творців.
Комуністична пропаганда була геополітичним проєктом СРСР, який претендував на світову гегемонію. Так само пропаганда «русского міра» – це глобальний імперський проєкт Росії. Росія не відмовилася від впливу на світову політику і з цією метою розробляла модерну пропаганду, яка мала вплив на різні прошарки населення, людей різних національностей та світогляду. Вона вбирала в себе різні культурні історичні, політичні, національні елементи з метою створення єдиної соціальної релігії Росії, кордони якої відмічені міфічною «цивілізацією «русского міра»[1].
Програма «русскій мір» реально запрацювала тоді, коли російські війська увійшли в Чечню, Грузію, до Криму та Донбасу в 2014 році. «Священна війна» – це не війна за цінності, а війна за єдність імперії, у якій життя людини не має жодного значення «мы за ценой не постоим!» Вона здійснює свою руйнівну дію й донині не тільки в країнах бувшого СРСР, але й всюди, де присутні російські громади, РПЦ та російський бізнес. Адже для тоталітарного типу правління державою культура, релігія, економіка – це перш за все зброя. Головна зброя Росії – це пропаганда, яка спрямована на те, щоб мобілізувати людський ресурс для вирішення зовнішньополітичних амбіцій Росії.
Виступ патріарха Кіріла на XXV з’їзді Всемірного народного русского собору сколихнув весь світ. Утім він нічого нового на ньому не сказав, адже до того було 24 таких «собори». На останньому патріарх просто узагальнив усе раніше сказане і єдине нове, що він додав – це назвав СВО «священною війною».
СВО в його розумінні – це не війна Росії проти України, а боротьба «святої Русі» проти споконвічного ворога православ’я – «колективного Заходу». Він і раніше нічого не говорив про війну проти України, а завжди наголошував, що Росія бореться з «цивілізацією зла» на своїй землі – «малоросії», як прийнято називати Україну у російському соціумі. В свідомості росіян, в суспільно-політичній та церковній думці Росії Україна – це не окрема держава, а окупована Заходом частина святої Русі – «хрещальна купіль російського народу». Кордони Росії священні тому, що це – межі Церкви. Війна тому й священна, що її очолює Російська Церква, яка є хранителькою традиційних цінностей «цивілізації русского міра».
Заради ефективного впровадження у свідомість українців пропаганди «русского міра» патріарх Кіріл перетворив РПЦ, органічною частиною якої є УПЦ, на набряклу бюрократичну, добре контрольовану систему, в якій ставив на посади рафінованих функціонерів. Російська та українська церковно-політична еліта, користуючись переказами старців, різними легендами і сказаннями, часто перекручуючи Писання і святоотцівське передання, десятки років створювала безглузді, за духом язичницькі, «православні» міфи, ідеологеми і міфологеми. Таке переплетіння дуже довго жило в церковній свідомості, і у війні проти України показало своє істинне обличчя та відродилося з новою силою.
Промови патріарха – це не проповіді, а звичайна пропаганда особистих політичних інтересів Путіна. Але, якщо у фашистській Німеччині, наприклад, національною стилізацією та популяризацією імперської політики займався Геббельс, то в сучасній Росії це робить православний патріарх.
Патріарх – не філософ, який створює систему думки. Він – ідеолог, який конструює міф, щоб люди вірили у владу та виконували її накази, як волю Божу, бо «праведна влада … слідує справжнім цінностям і спрямовує людину і суспільство до Бога ». Патріарх говорить як досвідчений політик – так, що для пересічної людини неможливо одразу зрозуміти, коли він церковний пастир, а коли таємний чиновник держапарату.
Промови нинішнього патріарха – це пропаганда ідеї «русского міра» побудована в традиціях тоталітарної риторики з великою кількістю слоганів, які легко запам’ятовуються й довго не вилазять із голови, стаючи звичним і навіть природним компонентом мови.
У певній послідовності, історично та причинно-наслідково, вибудовується ланцюжок ідеологеми, наприклад, «домінанта святості», «цивілізаційний вибір Князя Володимира», «цінності русского міра», які потрібно захищати від «секулярного світу», який є «західним», та «Заходом» вже «робилися спроби його знищити». Але ми – «свята Русь», ми вистоїмо та «захистимо православ’я», бо там, де росіян, тобто православних, недолюблюють чи утискують, – утискують російську святиню. І як російська православна людина може спокійно сидіти вдома, якщо в Україні відбувається «дискримінація за віросповідальними та національними ознаками»?
У кожній проповіді, у кожному виступі на цих слоганах-симулякрах ставиться особливий наголос: аж ніяк не на образі Христа, а на необхідних, вже зроблених оратором замість слухачів висновках, робиться потужний емоційний натиск. Будь-яка ідеологема завдяки мові стає частиною внутрішнього світу людини, прослухавши її, людина не може про це не думати.
Про Христа патріарх говорить рідко й побіжно. Його ідеологія користується релігійним лексиконом, історичним досвідом і цінностями, що вже існують у суспільстві, щоб творити нову дійсність, тому його доктрина є модерною за способом побудови та викладу: «Сьогодні наша країна знаходиться на порозі нового історичного вибору, нового етапу розвитку. У цей момент ми повинні подумати над тим, як не копіювати щось за старими шаблонами, а, підносячись до рівня справжньої соціальної творчості, дійти нового світоглядного синтезу» (патріарх Кіріл).
Патріарх вміло використовує стилістичний прийом протиставлення, гри на контрастах. Ось що він говорив відразу після того як війська Росії в 2014 році увійшли на територію України: «Зараз приходять трагічні відомості про те, що іноді, допитуючи людей, ці люди з іншого табору, які не приймають поняття «русскій мір», запитують, спокушаючи людину, чи не є ти прихильником «русского міра» . І якщо той мужньо відповідає, що так, його знищують. Ну а якщо сил не вистачає сказати «так», людина мовчить чи каже щось, що приємно почути мученикам». У будь-якій ідеології підносять одних і принижують інших, і у такий спосіб підтримують бойовий «духовний» тонус. «Саме це поняття – «русскій мір» – виводить і??з себе наших супротивників», – стверджує патріарх Кіріл.
Такими методами у Радянському Союзі культивували ненависть до навколишнього світу і завдяки цьому внутрішньо, душевно спаювали у безликий моноліт людей. Адже люди в Росії здебільшого дивляться телевізор із благоговінням, як батюшку споконвіку слухали. І зараз людина не чекає і не готова внутрішньо почути з амвона політичні промови, її свідомість максимально некритично налаштована, адже у святому місці вимовляються святі слова.
Замість Христа в Церкві на проповіді вірянам пропонують слов’янські цінності, а цінності, як відомо, можна легко продати. Такі речі просто накручують психіку людей, як будильник, який у певний час задзвенить. А людина запам’ятовує не так слова, як внутрішню логіку ідеологічного меседжу. Вона, не думаючи, слухає, бо тут мислити неможливо. І, не вибираючи, не сумніваючись у собі діє, бо доповідач у рясі своїми словами запалює низькі пристрасті.
Міфологізація свідомості людини завжди призводить до сліпої, фанатичної віри. Гіперболізуючи віру в себе, у свої сили, люди знаходять віру в тих, хто втілює на практиці цю примітивну картину світу: «цивілізація добра – Росія» та «цивілізація зла – решта не російського світу». Отже, яким є твій моральний «цивілізаційний вибір»? Зрозуміло ж який!
Після прослуховування на одному подиху полум’яних промов проповідника в душі виникає не радісне почуття причетності до Церкви, а відчуття приналежності до «великої держави». Усі складні моральні питання видаються настільки спрощеними, що далеко і до безсловесних докотитися: слухай – мовчи – дій. Ідеологія неспроможна відкривати в людини якісно нову глибину пізнаваного ним світу, вона звужує світогляд у межах міфологеми і оцінює: «Русскій мір – це духовний, і культурний, і ціннісний вимір людської особистості» (патріарх Кіріл).
Жодної високої парадигми у прагматичній філософії життя патріарха немає, над нею працює не думка богослова, а інститут піар-менеджерів. Доктрина русского міра – це ж політичний новотвір. Промови патріарха це модерний синтез історичних протиріч: «Давня Русь, Свята Русь – домінанта святості та висоти людського духу. Ми позначили цю цінність словом «віра» . Російська імперія, що перетворила невелику країну на колосальну світову імперію від океану до океану. І ми знайшли слово, яким покривається ця реальність – державність. Потім революція. Ми відповіли: люди прагнули справедливості. Якби цього прагнення не було, то жодна пропаганда не спрацювала б. А за радянських часів? … Ми сміливо можемо прийняти, включити до своєї власної філософії життя? Було – солідарність» (патріарх Кіріл). «Віра», «державність», «справедливість», «солідарність»… Ні словом, ні духом про Христа не згадується у цій фундаментальній промові. Слово – носій духу, який живе у тих, хто вимовляє це слово. Я не знаю, чи може жити Святий Дух у словах, які бояться Христа.
Коли б патріарх не говорив, чи то двонадесяте свято, чи то Великдень чи Різдво – ви почуєте ті ж слогани, і зробите ті самі висновки. До незвичних у храмі слів люди згодом звикають, а потім вважають їх нормою проповіді, а згодом і звичайним, природним явищем у житті. Зрештою, після потужної апологетики ідеології цитатами зі Священного Писання вона стає істинною.
Якщо гітлерівська пропаганда німецького нацизму розпалювалася протягом одного десятиліття, то російська – розпочинаючи із 1996 року – вже третій десяток років розганяє ненависть росіян до інших народів під гаслами «священної війни». Можна собі тільки уявити скільки ще акумульовано в російському народі і до яких наслідків це може призвести, якщо світ не зупинить Росію. Адже патріарх Кіріл неодноразово наголошував, що «русскій мір» не має кордонів – «русскій мір» там, де росіяни.
[1] «Как можно определить это общее цивилизационное пространство Русского мира, несмотря на то, что у него отсутствуют сегодня общие политические институты? В основе Русского мира лежит православная вера…» «Русская Православная Церковь, объемлющая народы России и Украины», «наша единая и многонациональная Церковь». (Патріарх Кіріл)