протоієрей Георгій КОВАЛЕНКО
кандидат філософських наук,
ректор Відкритого православного університету
Святої Софії-Премудрості,
член редколегії «ЦіС»
Розглядаючи «русскій мір» загалом та його маніфест «Наказ всесвітнього російського народного собору» зокрема, богословам варто приділити особливу увагу темі «катехону», або як його називають в російській традиції «утримуючий».
Глибокий матеріал на цю тему підготував Юрій Вестель, де він презентує всю палітру й ретроспективу розуміння терміна «катехон» у різних християнських традиціях.
Але я хочу також звернути вашу увагу на статтю російського філософа і богослова Сергія Хоружего «Злоключения традиции, или Почему нужно защищать традицию от традиционалистов», яка вийшла незадовго до його смерті у 2017 році і в якій він розглядає витоки та трансформацію теми «катехона» впродовж ХХ століття й до сьогодення та попереджає про небезпеку виходу цих маргінальних псевдо-богословських апокаліптичних схем у простір геополітики. На його думку у витоків сучасного бачення теми «катехона» як есхатологічної місії Росії твори православного публіциста початку ХХ століття Сергія Нілуса, який розкриває своє бачення в книзі «Вєлікоє в малом» (1905 / 1911) поруч із публікацією сумнозвісної підробки «Протоколів сіонських мудреців». Важливо пам’ятати, що антисемітські ідеї Нілуса зі свого боку вплинули на ідеологів німецького нацизму й активно використовувалися в антисемітській пропаганді та виправданні Голокосту. Згодом за допомогою радянських спецслужб ці ідеї увійшли в середовище ісламських фундаменталістів і сьогодні є підґрунтям ідеології терористів ІДІЛ.
А тепер ми бачимо, як ця ідейна матриця відтворюється в документах і головах носіїв «русского міра». Не на суспільному й церковному маргінесі, як це було в 90-х роках ХХ століття, коли в середовищі православних фундаменталістів поширювалися ідеї «царя-викупителя» та заклики до всенародного покаяння за «царевбивство». Сьогодні про «катехона-утримучого» говорять у найвищих ешелонах державної і церковної влади країни-агресора.
Але зараз ми маємо чергову трансформацію цих ідей. У «Наказі ВРНС» є новації, розвиток ідей «катехона». Тут чітко і прямо говориться, що «русскій катехон» – це «Росія та її народ». А в іншому місці: «катехон» – це «Росія і русскій мір».
Документ розширює кордони «русского міра». Там прямо сказано, що «русскій мір» – це не тільки Російська Федерація, це не тільки «історична Русь» («Росія, Малоросія і Білорусія»), це й «східні слов’яни». Тобто, полякам, словакам, чехам, болгарам, а, можливо, й сербам варто хвилюватися і готуватися. Це геополітична претензія на весь слов’янський світ.
Документ ще посилається на євразійську ідею і простором «русского міра» вважає Євразію, а це претензія на геополітичний вплив на всьому континенті включно з Західною Європою.
Ну і, врешті-решт, проголошується ідея всесвітнього русофільства. Належними до «русского міра» вважаються всі, хто розмовляє російською, захоплюється російською культурою і поділяє ідеї «русского міра». На заміну радянському гаслу всесвітньої революції приходить гасло всесвітнього «русского міра»: русофіли всього світу, єднайтеся!
Але чому «русскій мір» варто називати саме нацизмом, або подібною до нацизму ідеологією? Відповіді також знаходимо в «Наказі ВРНС».
Спочатку варто уточнити, що «русскій мір» – це не буквальне повторення нацизму німецького типу. Це сучасний нацизм, нацизм 2.0. Йдеться про націю не в розумінні крові, національності чи етносу. Мається на увазі нація в її сучасному розумінні, тобто політична нація. У тексті документу використовуються терміни «російська цивілізаційна ідентичність», «суверенний російський світогляд», «цивілізаційний світогляд». І цей світоглядний нацизм завдяки темі «катехону» має релігійне православне підґрунтя.
Те, що в документі не згаданий Бог, Христос чи православ’я, не має нас вводити в оману. Але це також показовий момент, який свідчить про те, що перед нами документ сформованої російської громадянської релігії, яку можна сповідувати незалежно від віросповідання чи конфесії. Практики впровадження цієї громадянської релігії в Росії свідчать про її перетворення в політичну релігію, головними ознаками якої вважається виправдання насильства, заклики до насильства щодо іншодумців, «іноагентів», інакших, та репресії за ідеологічною ознакою (наприклад, церковні заборони щодо священиків РПЦ, які моляться за «мир» замість «перемоги», та ув’язнення за антивоєнні пости і «лайки» в соцмережах). А ще у цієї політичної релігії є своє капище війни – головний храм «міністерства війни» Росії на Марсовому полі зі своєю дивною естетикою, яку можна зрозуміти в логіці поставлених перед РПЦ ідеологічних завдань.
Те що відбувається зараз в Росії, – це соціальний експеримент, подібний до радянського чи нацистського. У документі чітко говориться про соціальне моделювання й ідеологічне управління в сфері демографічної, міграційної, сімейної та освітньої політик, направлених на конструювання соціальної структури держави, єдиною ідеологією якої є «русскій мір».
Отже, враховуючи все вище перераховане, я б визначав «русскій мір» як релігійний або світоглядний нацизм, а також політичну релігію.