Синодально-канонічний Томос Вселенського Константинопольського Патріархату 13 листопада 1924 року: 100-та річниця від дня підписання

Повернутися до змісту

---

13 листопада 2024 р. виповнюється 100-та річниця підписання Синодально-канонічного Томосу Вселенського Константинопольського Патріархату про надання автокефалії Православній Церкві в Польщі. Політичне керівництво Другої Речі Посполитої Польської (1918–1939 рр.) для подолання наслідків насильницького перебування у складі Російської імперії ініціювало процес виходу з юрисдикції Московського патріархату на чолі з патріархом Московським і всієї Росії Тихоном Бєлавіним Православною Церквою в Польщі. Цей процес із різних причин було підтримано митрополитами Георгієм (Юрієм) Ярошевським та Діонисієм Валединським і це коштувало життя митрополиту Георгію внаслідок трагічної загибелі 8 лютого 1923 р.

Досі невідомо як у 1948 р. цей Томос перестав бути актовим документом для Польської Автокефальної Православної Церкви і Московська патріархія видала власне рішення про автокефалію Польської Церкви у вигляді витягу з протоколу засідання Священного Синоду, яке є чинним і досі.

100-ліття цієї важливої події в історії Православних Церков України, Другої Речі Посполитої, Росії та Константинопольського Патріархату у справі проголошення автокефалії Польської Православної Церкви підготовкою, підписанням та врученням Синодально-канонічного Томосу від 13 листопада 1924 р. є важливою справою у визначенні статусу цих Церков у міжцерковних стосунках сучасного світу. Ініціатором відокремлення від Росії і Московського Патріархату з огляду на багаторічну колоніальну політику Російської імперії щодо зруйнованої і поневоленої Польської держави після 1795 р. був польський уряд. Ця подія є однією з тих, які мають виняткове значення у справі процесу організації Православної Церкви у Другій Речі Посполитій на початку 1920-х рр. у контексті відокремлення від Московського Патріархату та звернення польського уряду до Вселенського Константинопольського Патріархату у справі отримання Томосу про автокефалію.

Малодослідженою залишається діяльність Константинопольських патріархів в умовах політики розбудови світської держави першим Президентом Туреччини Мустафою Кемалем Ататюрком (1923–1938 рр.). З огляду на відсутність доступу до документальних джерел, недослідженими залишаються проблеми діяльності Вселенських Константинопольських патріархів у контексті революційних змін в устрої Турецької держави з приходом до влади Ататюрка та його політики стосовно християнського, зокрема грецького, населення держави, особливо Фанару у Стамбулі.

Актуалізує проблему дослідження Синодально-канонічного Томосу від 13 листопада 1924 р. скликання Об’єднавчого Собору Православної Церкви України 15 грудня 2018 р. та подальше підписання і вручення Патріаршого і Синодального Томосу про надання автокефального церковного устрою Православній Церкві України 6 січня 2019 р.

Очільником Православної Церкви в Речі Посполитій Польській на початку 1920-х рр. був митрополит Варшавський і Холмський, екзарх Православної Церкви в Польщі Георгій (Юрій) Ярошевський (1872–1923 рр.). 8 лютого 2023 р. виповнилася 100-та річниця з дня його трагічної загибелі від руки архимандрита Смарагда Латишенкова. Архиєпископ Георгій (Юрій) Ярошевський прибув із Італії на запрошення польського уряду до Польщі в серпні 1921 р., був призначений Екзархом Православної Церкви в Польщі з наданням їй прав широкої автономії наказом патріарха Московського і всієї Росії Тихона Бєлавіна від 27 вересня 1921 р. і наказом № 1424 Синоду Російської Православної Церкви від 28 вересня 1921 р. У сан митрополита він був возведений патріархом Тихоном 30 січня 1922 р.

У 1921 р. церковний провід Православної Церкви в Польщі звертався до московського патріарха у справі визнання автокефалії цієї Церкви, але він обмежився тільки встановленням екзархату. Канонічною підставою для відмови були такі аргументи: «Святі канони нашої церкви передбачають автокефалію для окремих самостійних народів. Коли б народ польський, що недавно здобув незалежність був православним та просив для себе, то ми йому не одмовили б. Але давати автокефалію для ріжноплеменних православних, що перебувають у польській державі на положенню національних та релігійних меншостей, не дозволяють нам ні здоровий розум, ні святі канони. Що було можливе, то ми вже дали православним у Польщі, а власне широку автономію».

У 1922 р. у Варшаві відбувся перший Собор православних єпископів на території Польщі, головним завданням якого була легалізація правового статусу тієї Церкви в державі шляхом переговорів із польським урядом і встановлення, як тоді називали, конкордату Православної Церкви з Польщею. Собор був відкритий 11 (24) січня 1922 р. під головуванням митрополита Георгія (Юрія) Ярошевського. У діяннях Собору взяли участь єпископ Крем’янецький Діонісій Валединський, єпископ Пінський Пантелеймон Рожновський і єпископ Білостоцький Володимир Тихоницький.

На Соборі єпископів у Варшаві 16 червня 1922 р. розглянули питання автокефалії і прийнято ухвалу такого змісту: «Приймаючи під увагу декларацію Уряду і події церковного життя в Росії, в згоді з постановою своєю в Почаєві, Собор єпископів більшістю голосів ухвалив: 1. З причини припинення в Москві діяльності законного Вищого Церковного Управління, всі справи, що торкаються Православної Церкви в Польщі, має вирішувати на місці Собор православних Архиєреїв […] 3. Собор православних Архиєреїв, з огляду на церковну смуту і розруху в Росії, не має нічого проти автокефалії Православної Церкви в Польщі і готовий працювати в Польщі на засадах автокефалії, упевнений в добрій співпраці з Польським Урядом на основах Конституції, з тим одначе, що Польський Уряд одержить на автокефалії Благословення Царгородського і других патріярхів, а рівно Голів Автокефальних Церков – Грецької, Болгарської і Румунської, а також патріарха Московського, якщо останній поверне до влади і якщо патріархат в Росії не буде скасований».

Після трагічної загибелі митрополита Варшавського і всієї Польщі Георгія (Юрія) в контексті справи здобуття автокефалії, цю Церкву очолив Діонісій Валединський (1876–1960 рр.) – митрополит Варшавський і всієї Польщі, магістр богослов’я. З 1913 р. – єпископ Крем’янецький, 3-й вікарій Волинської єпархії. 1 липня 1921 р. польський уряд визнав за Діонисієм Валединським право канонічної юрисдикції в межах Волинської єпархії. З 1922 р. – архиєпископ Волинський і Крем’янецький. Митрополит Варшавський і Волинський і всієї Православної Церкви в Польщі з 27 лютого 1923 р., священноархимандрит Почаївської Свято-Успенської лаври з правом носити білий клобук із діамантовим хрестом. Він залишався на становищі митрополита Православної Церкви в Польщі до 22 червня 1948 р., коли у Польській Народній Республіці був прийнятий у спілкування з Московським патріархатом, але з наданням автокефалії усунутий від керівництва.

Переговори з Константинопольським патріархатом у справі автокефалії почалися у 1922 р. за митрополита Георгія (Юрія) (Ярошевського) за ініціативи польського уряду. Константинопольський патріарх Мелетій IV Метаксакіс також виявився зацікавлений у наданні автокефалії Польській Православній Церкві, оскільки це підносило авторитет Константинопольського Патріархату, який виступав арбітром у польсько-російській суперечці. Спеціальна комісія Константинопольського Патріархату після розгляду наданих митрополитом Варшавським і всієї Польщі Діонісієм Валединським документів для написання тексту Томосу встановила, що приєднання Київської Митрополії до Московського Патріархату відбулося внаслідок симонії і через це анулюється.

Після падіння Османської імперії і ліквідації султанату (1922 р.) та подальшого здійснення політики розбудови світської держави першим президентом Туреччини Мустафою Кемалем Ататюрком (1923–1938 рр.) було відокремлено релігію від держави (1928 р.), запроваджено світські форми навчання разом із переданням всіх навчальних закладів під управління міністерства освіти, ліквідовано дервішські ордени, запроваджено григоріанський календар (1926 р.) тощо.

За час війни проти греків, Мустафа Кемаль Ататюрк був на чолі турецької армії і війська під його командуванням вступили у м. Смірна 9 вересня 1922 р. Грецькі і вірменські частини міста були повністю спалені, грецьке населення було знищене або змогло втекти. У спаленні міста звинуватили самих греків і вірмен, яких нібито підбурював на це митрополит Смірнський Хризостом Калафатис (1867–1922 рр.). Останній загинув мученицькою смертю, оскільки командувач Нуреддин-паша видав митрополита натовпу, який після тортур убив його (канонізований Елладською Православною Церквою 4 листопада 1992 р.). 24 липня 1923 р. було підписано Лозанську мирну угоду, за якою війну було закінчено, визначено кордони Туреччини, а також здійснено обмін населення між Туреччиною і Грецією, що означало закінчення багатовікової історії греків у Анатолії («Малоазійська катастрофа»). Кемалістська армія вступила до Стамбулу 6 жовтня 1923 р. після евакуації частини населення Антантою.

З моменту зацікавлення польського уряду в отриманні Томосу про автокефалію Польської Церкви в Туреччині відбувалися політичні події, які вплинули на процеси обрання та подальшу діяльність Константинопольських патріархів, які були причетні до справи підготовки, підписання та надання Синодально-Канонічного Томосу Константинопольської патріархії від 13 листопада 1924 р. Ускладнення церковно-політичних обставин діяльності Константинопольських патріархів і взагалі православного осередку на Фанарі стало гостро відчуватися за часів Константинопольського патріарха Мелетія ІV. У березні 1922 р. він видав Томос про право Константинопольського Патріархату на безпосередній нагляд і управління всіма без винятку православними парафіями, що знаходяться поза межами Помісних Православних Церков в Європі, Америці та інших місцях. Була утворена Фіатирська митрополія з центром у Лондоні, яка стала претендувати на підпорядкування їй всієї православної діаспори в Західній і Центральній Європі. У травні 1922 р. заснована архиєпископія Північної і Південної Америки з претензією підпорядкувати їй всі православні парафії на Американському континенті. У березні 1923 р. патріарх Мелетій IV затвердив обрання митрополитом Варшавським єпископа Діонісія Валединського в Польщі.

У 1923 р. прийняв в свою юрисдикцію Православну Церкву в Естонії (раніше Ревельська єпархія Російської Церкви) як автономний округ під назвою Автономна митрополія Естонії. За його ініціативою і під його головуванням в Константинополі проходив Всеправославний конгрес з 10 травня по 8 червня 1923 р., де розглядалося питання впровадження новоюліанського календаря. Також було вирішено скликати всеправославний або навіть Вселенський Собор.

Мелетій IV 6 липня 1923 р. надав Томос про автономію Фінляндської Православної Церкви в юрисдикції Константинопольського Патріархату (Православна архиєпископія Фінляндії), чим відокремив її від Московського Патріархату. 8 липня 1923 р. очолив єпископську хіротонію естонського протоієрея Германа Аава, який став першим очільником Фінляндської Церкви. 10 липня 1923 р. був змушений, під приводом хвороби, зважаючи на невдоволення ним з боку кліру і мирян, залишити Стамбул і перебратися на Афон. 20 вересня 1923 р. під тиском уряду Греції і внаслідок поразок грецьких військ від турецької республіканської армії склав із себе титул патріарха.

Його наступник, Константинопольський патріарх Григорій VII Зервудакіс (1850–1924 рр.) – 262-й Архиєпископ Константинополя – Нового Риму і Вселенський Патріарх (1923–1924 рр.), відомий як реформатор, який офіційно запровадив новоюліанський календар у літургійній практиці Константинопольської Церкви соборною постановою 23 лютого 1924 р. За його підписом та членів Патріаршого Синоду постав історичний акт затвердження автокефалії Православної Церкви в Польщі: Патріарший і Синодально-Канонічний Томос Вселенської Константинопольської Патріархії від 13 листопада 1924 р. (№ 4588) про визнання Православної Церкви в Польщі автокефальною. Постанову Константинопольського патріаршого Синоду прийнято 11 листопада 1924 р.

Константинопольський патріарх Костянтин VI Каратзопулос (1859–1930 рр.) – 263-й Архиєпископ Константинополя – Нового Риму і Вселенський Патріарх (1924–1925 рр.). Через проблеми з наявністю відповідних документів турецького громадянства його коротке перебування на патріаршому престолі не має згадок про долю Синодально-Канонічного Томосу від 13 листопада 1924 р. Він перебував на патріаршому престолі тільки 43 дні, оскільки з позиції турецького уряду він підлягав закону про обмін грецького і турецького населення. Патріарх покинув Стамбул 30 січня 1925 р. і в якості біженця відправився до м. Салоніки (Греція). Звідти він звернувся до Ліги Націй із проханням вирішити проблему з перебуванням на Фанарі (Туреччина). Але ані Ліга Націй, ані грецький уряд не вирішили цю проблему і 22 травня 1925 р. патріарх підписав зречення від Константинопольського патріаршого престолу. Саме Костянтин VI листом від 13 січня 1925 р. повідомив помісні Церкви про надання автокефалії Польській Церкві. Митрополит Варшавський і всієї Польщі Діонісій Валединський оприлюднив текст Томосу та інші документи 13 квітня 1925 р., після кончини патріарха Московського і всієї Росії Тихона Бєлавіна. Проблеми зі станом Константинопольського Патріархату в Туреччині затримало на півроку приїзд делегації з Фанару для урочистостей із нагоди вручення Томосу.

Константинопольський патріарх Василій ІІІ Георгадіс (1846–1929 рр.) – Константинопольський патріарх (1925–1929 рр.). У липні 1925 р. він визнав Румунську Православну Церкву патріархатом. Саме у вересні 1925 р. Томос про автокефалію Польської Православної Церкви великою делегацією від Константинопольської патріархії та очільників автокефальних Церков було доставлено до Варшави і передано митрополиту Діонисію Валединському. У 1928 р. він остаточно оформив претензії Константинопольського Патріархату на свою юрисдикцію над усіма східними Помісними Церквами. Втім цю юрисдикцію було визнано лише Александрійським Патріархатом, який отримав право юрисдикції над православними Церквами в усій Африці, а також де-факто Елладською Церквою. За правління патріарха Василія ІІІ розпочався випуск періодичного видання Константинопольського Патріархату «Ὀρθοδοξία» («Православ’я»).

Урочистості з приводу одержання Патріаршого Синодально-Канонічного Томосу відбулись у м. Варшаві 16–19 вересня 1925 р. Константинопольський патріарх Василій ІІІ Георгадіс прислав до Варшави делегацію, до якої в Бухаресті приєдналась інша, від Румунського патріарха. Церемонія вручення відбулася 17 вересня 1925 р. у катедральному соборі св. Марії Магдалини у Варшаві. Томос був зачитаний у всіх православних храмах Польщі. З часу одержання Томосу церковне життя в Польщі увійшло у більш-менш нормальне становище, затихли «протести», «заяви», «звернення» і Церква нарешті змогла продовжити свою місію в суспільстві.

«Патріарший і Синодально-Канонічний Томос Вселенської Константинопольської патріархії від 13 листопада 1924 року про визнання Православної Церкви в Польщі Церквою автокефальною» починається з визначення того, хто є автором цього документу: «Григорій, з Божої ласки Архиєпископ Константинополя – Нового Риму й Вселенський Патріарх».

Починається текст Томосу з викладу причини появи цього документу: «Свята Православна Церква в Богом хоронимій Польській Державі, що наділена автономним церковним устроєм й управлінням, доводить свою твердість у вірі й горливість у церковних справах, просила Наш Святійший Апостольський і Вселенський Патріарший Престол поблагословити й утвердити її автокефальний устрій, вважаючи, що в нових обставинах політичного життя, такий устрій один лише міг би задовольнити й забезпечити Її потреби».

У Томосі згадується про «перше відділення від Нашого Престолу Київської Митрополії й залежних від неї Православних Митрополій Литви і Польщі, а рівно ж прилучення їх до Святої Московської Церкви наступило не за приписами канонічних правил, а також не дотримано всього того, що було установлено відносно повної церковної автономії Київського митрополита, який носив титул Екзарха Вселенського Престолу». Цим документом визнано автокефальний устрій Православної Церкви в Польщі. Найвищою владою визнано «Священний Синод Православної Церкви в Польщі, зложений з православних канонічних єпископів в Польщі, на чолі, кожного разу з Головою своїм Блаженнішим митрополитом Варшавським і всієї Польщі».

Обов’язком кожного митрополита Варшавського і всієї Польщі є повідомлення, відповідно чинові Святої Православної Церкви про свій вибір і інтронізацію, зберігати все, що відноситься строгого дотримання віри і побожности православної, а також всього, що наказують святі Канони і чини Православної Церкви, поминати ім’я Вселенського Царгородського Патріарха й інших Патріархів та Зверхників Святих Автокефальних Церков. У проблемах чину церковного і справах загального характеру, які є переступом меж юрисдикції автокефальних Церков, слід звертатися до Вселенської Столиці Патріаршої, через яку втримується зв’язок із цілою Православною Церквою. Під текстом Томосу поставлено підписи Константинопольського патріарха Григорія VІІ і 12 митрополитів Православних Церков.

У Другій Речі Посполитій мали місце протести з української і російської сторін проти такого запровадження автокефалії Православної Церкви. Українці протестували проти самого способу впровадження і вимагали затвердження автокефалії соборним способом з урахування українського питання в організації церковного життя. Росіяни протестували проти виходу з юрисдикції Московського Патріарха і дій польського уряду, спрямованих на розрив канонічного єдності, кваліфікуючи такі дії як наступ на православ’я з боку католиків і ущемлення прав росіян.

Російськомовний текст перекладу Патріаршого і Синодально-Канонічного Томосу Вселенської Константинопольської патріархії від 13 листопада 1924 р. надруковано в газеті «Вѣстникъ православной митрополіи в Польшѣ» № 8 від 30 квітня 1925 р. (четвер), видавництво якої знаходилось у м. Варшава – Прага, вул. Зигмунтовська, 13^[1]. Текст було оприлюднено на першій сторінці під заголовком: «Патріаршій и Синодально-Каноническій Томосъ Вселенской Константинопольской Патріархіи, от 13 ноября 1924 года, о признаніи Православной Церкви в Польшѣ Церковью Автокефальною». Загалом текст перекладено повністю без вставок або випусків і він виглядає як цілком автентичний.

У 1927 р. Константинопольський патріарх дарував предстоятелю Польської Православної Церкви Діонісію титул «Блаженнійший». Навесні 1927 р. митрополит Варшавський і всієї Польщі Діонісій Валединський здійснив подорож до Константинополя та до святих місць Сходу^[2]. Відповідно до змісту публікації цього збірника опису і світлин, які зафіксували різні моменти описаної подорожі, Блаженнійший митрополит поїхав до Константинонопольського патріархату у м. Стамбул (Туреччина), де зустрічався з патріархом Константинопольським Василієм ІІІ Георгіадісом та відвідав духовну семінарію на о. Халкі. Відтак владика відвідав Афіни, Александрію, потім він зустрів Великдень у храмі Гроба Господнього в Єрусалимі, побував у біблійних містах (Мертве море, Йордан, Віфанія, Самарія, Галілея, Назарет, Тіверіада). Далі Блаженнійший митрополит Діонісій вирушив у подорож до Дамаску (Сирія) і послідовно відвідав осередки Православних Церков у Сербії (Белград, Сремські Карловці), Болгарії і Румунії.

Отже, поява Синодально-Канонічного Томосу Вселенської патріархії 13 листопада 1924 р. відбувалася у надзвичайно складних політичних умовах в період військових і революційних потрясінь у новостворених державах на початку 1920-х рр.: Другій Речі Посполитій Польській (Польська Православна Церква), Туреччині (Вселенський Константинопольський Патріархат), Російській Соціалістичній Федеративній Радянській Республіці (Московський Патріархат) і Українській Соціалістичній Радянській Республіці (УАПЦ). Це спричинило надзвичайно тривалий період від прийняття рішення про створення такого документу, його підписання і подальшу передачу до Польської Автокефальної Православної Церкви, що тривало кілька років і супроводжувалося різноманітними проблемами і перешкодами. Зокрема, у цей період загинув митрополит Варшавський і всієї Польщі Георгій (Юрій) Ярошевський 8 лютого 1923 р. Упродовж 1922–1927 рр. цей документ було підписано і відправлено разом із делегацією церковних діячів до Варшави, де у 1925 р. відбулося урочисте вручення у храмі св. Марії Магдалини у Варшаві на Празі. У 1927 р. відбувся візит очільника Польської Автокефальної Православної Церкви Блаженнійшого митрополита Варшавського і всієї Польщі Діонісія до Константинопольського Патріархату та до Святих Місць Близького Сходу.

---

^[1]  Авторка публікації складає уклінну подяку прот. Георгію Коваленку, ректору Відкритого Православного Університету Святої Софії-Премудрості, за надані світлини цієї публікації.

^[2]  Алексій, Епископь. Посѣщеніе Его Блаженствомь Блаженнѣйшимь Митрополитомь Діонисіемь Святыхь Православныхь Автокефальныхь Восточныхь Церквей. Варшава, 1928. 146 с.