Ігор КОЗЛОВСЬКИЙ
кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник
Відділення релігієзнавства Інституту філософії
імені Г. С. Сковороди НАН України,
в’язень сумління (пережив 700 днів полону і тортур у «ДНР»)
Це звичайне запитання. Кожного разу, коли людям доводиться жити в часи катастрофічної реальності, у них виникає таке запитання. У Першу світову навіть християнська теологія повернула свій погляд на Бога Старого Завіту, не милосердного Христа, а на того, що карає.
Бог, створюючи людину, дає їй свободу вибору, свободу волі. Без неї ми перетворилися б на роботів. Бог дає можливість людині реалізувати як позитивні, так і негативні сторони. Це призводить до того, що люди і навіть цілі цивілізації стикаються з різними виборами.
Ця війна ціннісна. Ми почали розуміти, що таке свобода, тоді, коли у нас цю свободу спробували забрати. Росія хотіла знищити нашу свободу, гідність та ідентичність – цінності майбутнього. Ми зорієнтовані на майбутнє. Тимчасом Росія пропагує апологію війни, смерті та вмирання. Ми стоїмо на позиції життя і цінностей життя. Росія ж пропонує піти за нею в XIX століття, в могилу минулого. Перед нами вибір, який нас вдосконалює. Люди гинуть, безумовно, це страшно.
Я завжди згадую біблійний епізод, у якому цар Давид згрішив із Вірсавією, вона завагітніла, і тоді цар відправив її чоловіка на війну, де той загинув. Дитина, яку народила Вірсавія, захворіла. Давид, відмовившись від їжі і у відчаї молячись Богу, запитував, за що дитина так страждає, адже це ж він згрішив. Відповідь приходить – дитина вмирає. Давид оговтується і починає їсти, бо він почув відповідь. Далі у Вірсавії народжується Соломон, майбутній цар, який збудував Храм.
«А що з дитиною?» – запитаєте ви. Ми міряємо цим простором, для нас життя – ось це життя, у нас немає перспектив. Бо переважна більшість людей сумніваються у вічному житті, а Давид не сумнівався. Він знав, що дитина вже у Бога і там у неї найкращі умови. Відповідь багатовимірна. Історія повертається в цьому напрямку – народжується Соломон, який робить славу народу Ізраїлю.
Здобутки, які ми можемо отримати внаслідок нашого страждання, ми не можемо зараз оцінити тому, що ми живемо коротке життя і хотіли б, щоб це коротке життя було наповнене насолодою. Це відбувається свідомо і несвідомо. Навіть наш мозок полюбляє солодке – навіть в їжі ми любимо насолоджуватися. Але ми розуміємо, що будь-яка безперервна насолода не розвиває. Коли ми виховуємо дитину, то ставимося до неї суворіше, ніж до інших дітей навколо нас, щоб виростити її достойнішою.
Бог не потребує нашого виправдання або нашої критики – у Нього інші плани. Коли ми намагаємося Йому приписати наші плани – це смішно, бо навіть своїх планів не знаємо. Ми часто розглядаємо Бога як чарівника, якому ми замовляємо щось, і він повинен виконувати. Ми просимо Його про подарунок, як святого Миколая. Так не буває.