Семюел ТІЛЬМЕН
доктор філософії,
клінічний та організаційний консультант і науковий співробітник
Центру духовності, теології та здоров’я Університету Дьюка
Духовна підготовка може допомогти людям пережити важкі часи. Така підготовка дозволяє постраждалому відчувати більше контролю над ситуацією, долаючи її хаотичність, а відчуття контролю є ключовим компонентом психологічних понять «міцності» і «стійкості» – якостей, що є наріжними у багатьох культурах. У цій статті ми розглянемо християнську практику побожного читання Книги Псалмів для підвищення стійкості у травматичних умовах.
Викарбуване в XIX столітті поняття «нервового шоку» у ХХ столітті знадобилося лікарям та психологам, що працювали з солдатами, які пройшли жахи Першої світової війни. Відважні, досвідчені солдати були приголомшені й відмовлялися повертатися на поле бою. Оскільки вони не були звичайними боягузами, знадобилося інше пояснення, і з’явилося поняття «контузії». Спроби психотерапії таких станів, згідно з уявленнями початку ХХ століття, розвивалися протягом Другої світової війни. Наприкінці ХХ століття травма, пережита ветеранами В’єтнаму, змусила американських психіатрів 1980 р. вписати до офіційного списку діагнозів посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Відтоді ПТСР і психологія травми увійшли до медичної та психологічної бази знань у багатьох частинах світу.
Окреме питання, однак, полягає у тому, як осягнути ці новітні концепції в духовній перспективі? Я вважаю, що вони стосуються християнського життя, і хоча вони не стародавні, ці поняття не чужі багатовіковому християнському досвіду. Незалежно від термінології, само собою зрозуміло, що люди в стародавньому світі зустрічали несподівані катастрофи подивом і жахом. Як визнавали вчені різних богословських поглядів, травматичні події десяти кар Виходу та Вавилонського полону глибоко закарбувалися в колективній пам’яті стародавніх євреїв. Поезія євреїв, особливо Псалми, так глибоко засвоєна Церквою від самих початків її існування, дає нам мову для бесіди з Богом про труднощі в різних царинах людського досвіду. Старше покоління вважало Псалми твором, «що представляє анатомію всіх частин людської душі».
Із перших століть існування церкви Псалтир є невід’ємною частиною особистої молитви та спільного богослужіння. Християни різних конфесій і деномінацій щотижня або щомісяця цілком прочитують Книгу Псалмів. Церква віддавна визнала величезну роль псалмів у формуванні християнської молитви. Ще в IV ст. св. Афанасій (бл. 295–373 рр.) зауважив: «Книга Псалмів … має ту гідну подиву особливість, що в ній зображені рухи кожної душі, зміни цих рухів і спрямування їх до кращого … І залежно від того, хто чим страждає і чим одержимий, кожен може обрати в ній змальований словом образ, і не такий, про який можна просто вислухати й пройти повз, але який наставляє, як потрібно говорити і діяти, щоб вилікувати свою недугу» (Послання до Маркелліна).
Св. Єронім засвідчив, що в його добу, у перші століття існування церкви, Псалтир читали навіть нецерковні люди. Він розповідає, як палестинський хлібороб, «беручись за плуг, співає Алилуя; втомлений жнець займається псалмами; і виноградар, обриваючи лози своїм вигнутим гачком, співає щось про Давида».
Сьогодні побожні християни зазвичай менше знайомі з Псалтирем, ніж вірні попередніх епох, хоча нині вони зазнають не менших утисків, аніж у минулі часи. Але щоб почерпати духовну користь із джерела псалмів, їх треба добре знати. Християни вірять, що молитва за Книгою Псалмів – як спільна, так і наодинці – має особливу духовну цінність. Головна ідея полягає у тому, щоб мати змогу постійно вчитуватися у псалми. Поволі вони стануть складовою нашого християнського мислення, і це допомагатиме нам у травматичних ситуаціях.
Немає жодної потреби перетворювати псалми на терапію. Вони і так мають терапевтичний вимір, але не в цьому полягає їхня мета. Це Божий поетичний дар для нас, який набуває потужного терапевтичного виміру, якщо сприймати його у світлі християнської віри. Розглядаючи декілька псалмів, що можуть стати у пригоді християнам в умовах травматичного стресу, у цьому розділі ми зосередимося на тому, як молитва за Книгою Псалмів до, під час і після періоду надзвичайного стресу плекає в читачеві стійкість. Ми обміркуємо, як Псалми допомагають по-християнськи подолати травму: 1) вільно виражаючи свій стрес і дистрес, 2) спрямовуючи думки до Бога під час лиха, 3) показуючи нам, як знайти сенс трагічних подій, 4) породжуючи надію та вдячність і 5) розвиваючи властиві християнському характеру риси витривалості. Далі розглянемо кілька псалмів, які можуть бути корисними християнам у часи лиха.
Озвучення невимовного
Після травматичної події люди часто сприймають світ як безладний, незрозумілий і нереальний. Травмованій особі допомагають залучення у щоденну рутину, емоційний спокій і взаємодія з людьми, які ставляться з розумінням до її емоційних реакцій і можуть надійно заспокоїти їх. Основним завданням психотерапії у таких випадках є допомога пацієнтові побудувати змістовну розповідь і виразити подіям, які, здавалося б, не піддаються опису. З психологічного погляду молитва за Книгою Псалмів дає змогу відтворити болісний досвід катастрофічних подій і позбавити його травматичного характеру. Це перетворення наративу засвідчує остаточну перемогу над, здавалося б, ірраціональним світом, із яким так важко стикатися віч-на-віч, – світом, у якому живе чимало травмованих людей. Псалми, що виражають таке глибоке розуміння емоційних страждань, можуть бути складовою програми зцілення після травматичного досвіду. До текстів, що надають інструментарій для озвучення невимовного, належать Псалми 21/22, 37/38, 38/39, 68/69 і 87/88. У Псалмі 37/38 псалмоспівець говорить Богу, що він безмовний у своїй біді:
«Я, наче глухий, не чую,
як німий, не відкриваю вуст.
Я став ніби той, що не чує
і в чиїх вустах немає виправдання»
(14-15).
Псалом 38/39 висловлює розкаяння травмованої людини, яка вчинила щось, що завдає їй болю в час випробування:
«Я онімів, затих,
мовчав навіть про добре,
та біль мій лише роз’ятрився,
серце моє запалало зсередини
Коли я роздумував, загорівся вогонь…»
(3-4).
У Псалмі 68/69 Давид знову висловлює почуття, які з ним поділяє чимало травмованих людей:
«Ганьба розбила моє серце, і я розчавлений.
Мав надію уникнути гніту, та не вдається,
сподівався на втіху, та не знайшов її»
(21).
Але потім доходить обнадійливого висновку:
«Бо прислухається до бідних Господь
і в’язнів Своїх не цурається»
(вірш 34).
Псалом 87/88, найбільш депресивний із усіх псалмів, – це молитва мужа, що не має сили, який почувається, немов ті убиті, що лежать в могилі, який відчуває, що його туди закинув Бог і забув: «Чому, Господи, Ти цураєшся душі моєї, ховаєш обличчя Твоє від мене?»
Але навіть цей псалом, хоча він закінчується на доволі пригніченій ноті, містить проблиск надії на початку, у зверненні: «Господи, Боже мого спасіння…» Стражденні й травмовані християни, знайомі з цими псалмами, легко знаходять слова, щоб виразити почуття, які здаються невимовними. Врешті-решт, Сам Христос на хресті молився словами псалма 21/22, надаючи нам приклад правильного перенесення тягот. Він використовував псалми, щоб висловити Свої муки, вигукуючи разом із псалмоспівцем: «Боже мій, Боже мій, чому Ти покинув мене?» (Пс. 21/22:2). Помираючи на хресті, Він припадав до джерела псалмів, щоб висловити Своє волання до Бога.
Псалом 21/22 продовжує: «Чому Ти стоїш осторонь, коли я волаю про порятунок? Боже мій, я кличу вдень – Ти не відповідаєш, вночі – і немає мені спокою» (вірші 2-3). Але пізніше, наближаючись до смерті, Ісус підносить до Отця молитву довіри, згадуючи Псалом 30/31:6: «У руки Твої я ввіряю дух мій». Показово, що цей вірш продовжується в переможному ключі: «…визволи мене, Господи, Боже істини». Отже, Христос дав нам приклад молитви з псалмів у скруті.
Протягом багатьох століть християни, наслідуючи приклад Ісуса, повторювали Його останні слова при своєму останньому подиху. Це слова, до яких можна впевнено вдатися, якщо всі інші слова вже не допоможуть.
Відкриття Богові неприйнятних почуттів і думок
Використання псалмів у молитві також допомагає зізнатися собі у почуттях зневіри, гніву, розчарування та покинутості, оскільки подібні почуття детально озвучені у псалмах. Відвертість псалмоспівця допомагає людині, яка пережила травму, позбутися відчуття ізоляції та відчуження. Псалми нагадують віруючим про їхню християнську спадщину, налагоджують соціальні контакти під час спільної молитви та сприяють природному зціленню. Псалми показують нам, що наші почуття та думки про депресію можна сміливо відкривати Богу, і автори Біблії також мали періоди духовних криз. У контексті християнської молитви псалми полегшують зв’язок із духовним світом, знайомлячи людину з її власними ресурсами.
У Псалмі 60/61 псалмоспівець звертається до Бога з певної дистанції, що властиво людині, яка зазнала лиха чи особистої трагедії:
«Почуй, Боже, моє волання,
зваж на мою молитву!
Від краю землі я кличу до Тебе
у немочі мого серця»
(вірші 2-3).
Порятунок здається далеким, і Божа допомога вкрай потрібна:
«Підніми мене на скелю, що вища від мене.
Адже Ти – пристановище для мене,
міцна вежа від нападів ворога»
(вірші 3-4).
Далі псалмоспівець висловлює очікування Божого захисту:
«Нехай би мешкав я у шатрі Твоєму вічно,
спочивав би під покровом крил Твоїх безпечно.
Адже Ти, Боже, почув мої обітниці,
дав мені спадщину тих, хто боїться Твого імені»
(вірші 5-6).
Ті, хто довіряє Богу, хто присвятив себе Йому, знають, що Бог почує – і вони отримують «спадщину тих, хто боїться [Божого] імені. Цей уривок також вказує нам на спільноту віруючих – тих, хто з нами сьогодні, і тих, хто вже переселився до Бога: вони є тією спадщиною, що підтримує нас у скруті.
Псалом 43/44 також веде мову про спадок історій, які переповідають про визволення Богом Свого народу в минулі часи:
«Боже, ми чули своїми вухами,
батьки наші розповідали нам
про величні діяння,
що вчинив Ти у давні дні»
(вірш 2).
Справді, стародавні євреї, як і сучасні християни, були сформовані наративом Божого визволення. Але щоб визволити євреїв, Бог не наділив їх силою, а натомість простягнув Свою могутню правицю, милуючи їх:
«Адже не мечем своїм батьки наші взяли у спадок землю
і не їхня міцна рука принесла їм перемогу,
а Твоя правиця, Твоя міць
і світло Твого обличчя,
бо Ти вподобав їх»
(вірш 4).
І вони пишалися Божою прихильністю:
«Богом ми хвалимось цілий день
і Твоє ім’я прославлятимемо повік»
(вірш 9).
Але потім Божа прихильність, здається, минула: «Тепер же Ти покинув і посоромив нас». Їм довелося відступити перед своїми супротивниками. Ба більше, «Ти продав народ Твій за безцінь і приказкою» глузливою «Ти зробив нас серед народів». Обличчя поета вкрите соромом від насмішок, які він чує; і все це спіткало народ Божий, «хоча ми не забули Тебе і не зрадили заповіту Твого» (вірші 10-18).
Ми чуємо голос праведника, розчавленого глузуванням. Тут нема нічого від переможних інтонацій Псалма 90/91:7 в стилі: «Впаде поруч із тобою тисяча ворогів, і десять тисяч – праворуч від тебе, але до тебе вони не наблизяться». Очевидно, така впевненість спрацьовує не за всіх обставин, навіть щодо праведних. Ця заява передає дещо важливе, але вона не означає, що ми непереможні. Ширший контекст Книги Псалмів не допускає такої гадки. Тож автор Псалма 43/44 переживає лихі часи і почувається розгубленим:
«Однак заради Тебе нас вбивають щодня,
вважають нас за овець, призначених на заколення.
Прокинься! Чому Ти спиш, Владико?
Пробудись! Не покидай нас навіки.
Чому Ти ховаєш Своє обличчя,
забуваючи про приниження й гніт наш?»
(вірші 23-25)
Чимало християн, стикаючись із наслідками травми або надзвичайного стресу, відчувають, що вони мусять зберігати благодушність у випробуванні. І справді у них багато причин для надії. Але псалми, на кшталт цього, показують нам, що почуття зневіри і навіть покинутості Богом цілком можуть бути частиною досвіду вірян. Якщо ми пережили нещастя, або якщо когось із наших друзів поранено, побито, вбито (несправедливо, бездумно, жорстоко) ми можемо запитати із псалмоспівцем: «Чому Ти ховаєш Своє обличчя, забуваючи про приниження й гніт наш?»
Але Псалом 43/44 також накреслює дальшу траєкторію, якою може просуватися наша думка, завершуючись словами: «Повстань, будь нам допомогою! Визволи нас заради милості Твоєї» (вірш 27). Наше осягнення того, що Бог пропонує нам зрозуміти, залежить не лише від нашого особистого читання псалма, а й від розуміння того, як читати псалом крізь євангельську призму, сприймаючи його «у Христі». Саме цей псалом, який закінчується закликом до Бога «повстати», у несподіваний спосіб переосмислив Павло у Посланні до Римлян: «Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, – як же не дав би Він нам із Ним і всього?.. Хто нас розлучить від любові Христової? Чи недоля, чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?» (Рим. 8:31-32, 35).
Потім, цитуючи Псалом 43/44, Павло каже: «Як написано: “За Тебе нас цілий день умертвляють, нас уважають за овець, приречених на заколення”» (Рим. 8:36).
В оригінальному контексті Псалма 43/44 ця думка розгортається інакше, ведучи до обуреного вигуку: «Прокинься! Чому Ти спиш, Владико?» (вірш 23). Але на цьому Павло обриває свою цитату і продовжує із геть іншими інтонаціями стійкості й витривалості: «Але в цьому всьому ми перемагаємо Тим, Хто нас полюбив. Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:37–39).
Зважаючи на вірш Пс. 43/44:22, який зазвичай застосовують до мучеників за Божу справу, Павло пояснює, що в усіх перипетіях нашого життя ми врешті-решт перемагаємо силою Христа. У скрутні часи, навіть якщо наш стан ближче до настрою псалмоспівця, ніж до Павлового, ми можемо бути впевнені, що коли ми страждаємо у Христі, наші страждання відомі Богу. Це не безглузді страждання, як уявляють ті, хто не знає інших орієнтирів, крім власної гадки.
Молячись за Псалтирем у потрібний час і в належному настрої, ми можемо знайти розраду в псалмах. Але таке читання має бути орієнтованим на віру, здатним сприймати всерйоз те, що каже псалмоспівець і навіть переосмислювати це в новозавітному руслі. Псалми не тільки допомагають нам висловити те, що ми не здатні висловити самі, але й показують нам, що можна сміливо відкривати Богові думки відчаю без жодних прикрас.
Одним із найбільш тривожних аспектів травматичної події є думки самодокору щодо своїх дій чи бездіяльності у момент трагедії. Людину обтяжує те, що було зроблено не так, можливо, у розпалі пристрастей або під тиском; це неможливо вимовити словами і це суперечить уявленню людини про власну ідентичність. В останні роки деякі дослідники стали позначати такі думки як «моральну травму».
Оскільки християни періодично страждають від відчуття провини після травматичного досвіду, декілька псалмів є дуже корисними для молитви за таких обставин. Подібні емоції висловлює Псалом 31/32, один із семи псалмів покаяння:
«Поки я мовчав,
виснажилися мої кості
через моє щоденне стогнання.
Бо вдень і вночі
тяжіла наді мною рука Твоя;
волога життєдайна в мені
перетворилася на літню посуху.
Та визнав я свій гріх перед Тобою
і не приховав моєї провини.
Я сказав: «Визнаю перед Господом мої беззаконня»,
і Ти простив провину мого гріха
(вірші 3–5).
Багато скорбот у нечестивого,
а того, хто надію на Господа покладає,
оточує Його милість»
(вірш 10).
Молитвенник, що читає цей псалом, втішається, оскільки ця молитва здатна зцілювати від моральної травми.
Знайти сенс у трагедії
Віднайдення сенсу – це добре відомий фактор стійкості, який сприяє відновленню після травми. Молитва й уважне читання псалмів допомагають християнам розпізнати сенс нещастя. А іноді псалми сприяють і преображенню цього сенсу. У псалмах причиною негараздів постають різні чинники: вони походять від гріха, від ворогів, з нашого серця або з інших, часто невизначених джерел. Однак травмована людина часто намагається зрозуміти подію, яка просто не має сенсу. Стільки запитань виникає: Чому я вижив? Чому це сталося зі мною? А якби я зробив щось інше? Чи я сам навів на себе це лихо?
Псалом 76/77 є прикладом тексту, який показує перехід від зневіри, спричиненої жахливою поразкою, до чогось значно кращого. Псалом починається з гірких зідхань:
«У день скорботи моєї я шукав Володаря;
цілу ніч моя рука була простягнута і не затерпла.
Моя душа відмовлялася від втіхи»
(вірш 3).
У наступних віршах автор зізнається, що не може ні спати, ні говорити, лише думає про минулі часи. Потім його охоплює глибоке збентеження, знайоме багатьом травмованим людям:
«Тоді сказав я: “Що гнітить мене,
так це те, що Всевишній змінив дію правиці
Своєї щодо нас”»
(вірш 11).
Автора псалма турбує запитання: якщо його страждання та молитви залишаються без відповіді, чи означає це, що Бог не бажає або не може допомогти? Але потім його тон раптово змінюється і він приходить до ідеї, що є чудовою стратегією для боротьби з травматичними спогадами: «Згадаю я про діяння Господа; нагадаю-но собі про чудеса стародавні». Отже, що він робить? Він розмірковує про всі Божі справи. Він згадує про Божу святість. Він згадує про Божу могутність. Він згадує про вірність Бога його предкам. Він замислюється про Божу силу і владу над стихіями (вірші 12-20).
Псалмоспівець не визначає конкретний сенс своїх нещасть, а радше виходить за межі своєї нинішньої ситуації, осмислюючи її в ширшому контексті усієї історії творіння. Він нагадує собі, що Бог і святий, і могутній; Він вірний і тримає все у Своїх руках. У такий спосіб псалмоспівцю вдається знайти сенс у своїх незрозумілих і нерозв’язних обставинах. Він запевняє себе, що Бог активно діє в його житті, навіть якщо Божа присутність не дається взнаки у його безпосередньому сьогоденні.
Псалом 101/102 особливо корисний з цього погляду. У заголовку псалом описаний як Молитва страдника, коли він знемагає і виливає перед Господом свій жаль.
«…бо Ти підняв мене і кинув додолу.
Дні мої – немов нахилена тінь,
я сохну, наче трава»
(вірші 11–12).
Псалмоспівець тут почувається пригніченим, збентеженим і крихкотілим. Насправді, псалом переважно висловлює той досвід, що збігається з нашою сучасною концепцією депресії:
«Не сплю, став наче птах,
що самотньо сидить на даху
(вірш 8).
Немов витоптана трава, висохло серце моє,
так що я забуваю їсти свій хліб»
(вірш 5).
Тут Бог дає нам нагоду ототожнитися із псалмоспівцем, коли нас пригнічують фізичні прояви кволості духу, які тягне за собою травма. Але псалмоспівець не заспокоюється на цьому, а натомість прагне залишити цю гнітючу емоційну атмосферу. Він замислюється про те, хто є Бог. Він переконаний, що Бог справді порятує. Далі він розмірковує про справи Бога вчора, сьогодні і завжди:
«На початку Ти заклав основи землі,
і небеса – діяння рук Твоїх.
Вони згинуть, а Ти існуватимеш;
усі вони, як одяг, зносяться,
і Ти поміняєш їх, немов старі шати,
і вони зміняться.
Але Ти – Той самий,
і роки Твої нескінченні.
Сини рабів Твоїх житимуть,
і нащадки їхні міцно стоятимуть перед Твоїм обличчям»
(вірші 26–29).
Як і у Псалмі 76/77, псалмоспівець дає нам приклад стилю мислення, що допомагає зосередити думки на чомусь поза межами нашої безпосередньої важкої ситуації. Цей уривок цитує автор Послання до Євреїв (1:10-12), ведучи мову про Христа, Який створив усю землю і здатен відродити нас після трагедії. Тобто цей вірш відсилає до незламної молитви за християн, що перебувають у скруті.
Отже, якщо ми рефлексуємо над життям, яке травма перетворила на руїни, цей псалом дає нам спосіб звернутися до надії, що походить від Бога. Ми можемо не відчувати себе щасливими і далі переживати страждання, але ці страждання набувають сенсу, якщо бачити їх у світлі Божої сили та незмінності. Ми можемо пережити чи не пережити наші нинішні обставини – але принаймні в нас є змога просити і сподіватися, що Бог визволить нас, і ми знаємо, що довіра Йому сама собою вводить нас до Його вічного Царства.
Псалми і вдячність
Псалми показують, як лишатися вдячними у часи лиха. Псалми 41/42 і 42/43 – це тексти, що виражають тугу за Богом у час випробування, і це тексти, здатні заспокоїти християн у важкі періоди. Більшість тлумачів вважають, що ці два псалми можна розглядати як один псалом у двох частинах, тому я читав їх саме так.
Псалом 41/42 відкривають слова:
«Як олень лине до потоків води,
так душа моя лине до Тебе, Боже»
(вірш 2).
Це молитва побожного віруючого, який жадає, щоб Бог омив його душу. І все-таки наслідки травми не дозволяють йому бути там, де він бажає, – із Богом. Людина, яка пережила травматичні події, часто перебуває в емоційному заціпенінні і не може відчути присутність Бога в її скруті. Повторюваний приспів псалма звучить так: «Чому ти сумуєш, душе моя, і чому журишся в мені?» І все-таки він вказує шлях до похвали та вдячності. «Сподівайся на Бога, адже я ще прославлятиму Його – мого Спасителя!» Він пригнічений, охоплений запитаннями; він каже собі: «Сподівайся на Бога, адже я ще прославлятиму Його – Спасителя мого й Бога мого» (вірші 6-12).
Знову-таки, продовжуючи цю молитву у Псалмі 42/43, він стверджує у другому вірші: «Адже Ти – Бог, твердиня моя»; але одразу ж висловлює запитання: «Чому Ти відкинув мене? Чому я ходжу понуро, пригнічений ворогом»? Ці дві суперечливі думки лежать тягарем на його серці. Цей побожний вірянин, людина, що з усіх сил шукає Бога, відчуває себе відкинутим Богом, але знає, що все одно перебуває у Божому всесвіті. Він у Божому світі. Він просить Божого скерування: «Пошли Твоє світло й істину – нехай вони керують мною, нехай приведуть мене на гору святині Твоєї, до місця, де Ти мешкаєш. Тоді я підійду до жертовника Божого, до Бога, Який дарує мені радість і втіху» (вірші 3-4).
Регулярно читаючи псалми, людина знаходить чимало псалмів вдячності та хвали, які зовсім не згадують важкі часи, а лише проголошують силу і славу Божу. Це особливо стосується таких псалмів, як 18/19 (Небеса проголошують славу Божу) і 144–150. Псалом 144/145 має особливе значення для концепції стійкості, оскільки в середині його псалмоспівець проголошує Богу:
«Царство Твоє – царство на всі віки,
і панування Твоє – на всі покоління.
Вірний Господь словам Своїм
і праведний в усіх Своїх діяннях.
Господь підтримує усіх, хто падає,
і випростовує всіх зігнутих»
(вірші 13-14).
Попри несправедливість сучасного світу й тоталітарні сили, які намагаються втиснути нас у свою матрицю, лише Царство Боже є вічним царством, і лише Бог допомагає у боротьбі з гнітючими подіями.
Псалми і витривалість
Молитва за Книгою Псалмів, на мою думку, підвищує нашу стійкість, а стійкість, своєю чергою, веде до значно глибше укоріненої в Святому Письмі чесноти – витривалості. Витривалість означає наполегливість всупереч нелегким обставинам. Ідеться про властивість «вистоювати», непохитно триматися, переносячи випробування. Це передбачає «мужній активний опір» нападам скорботи. У класичній християнській літературі витривалість постає частиною засадничої чесноти «терпеливості». Тому, коли ми зазнаємо травматичної події, що випробовує міцність нашої віри, у гру вступає витривалість. Коли ми запитуємо разом із автором псалма 12/13: «Доки, Господи?» – нам потрібно не що інше, як витривалість, щоби з Божою допомогою продовжувати рух.
Терпеливість дуже важлива для християн, які страждають і переживають травми. Читання псалмів і наполеглива молитва за ними плекає в нас терпеливість. Як зазначає ап. Павло в Посланні до Римлян, терпеливість і надія тісно пов’язані між собою. Насправді, читання псалмів вселяє надію різноманітними способами. Псалми багато в чому явно підбадьорюють нас. Показово у них йдеться про прихисток у Бозі – схованку під Його крилами, в Його тіні, в Ньому як у скелі. Псалом 16/17:6-9 містить образ прихистку під Божими крилами. Псалмоспівець каже, що він покличе Бога, і Бог відповість йому. Він просить прихистку у тіні Божих крил.
Згідно з традицією, Псалом 56/57, як і Псалом 141/142, уклав Давид, коли переховувався від Саула в печері. Автор каже тут:
«Помилуй мене, Боже, помилуй мене!
Бо в Тобі лише знаходить притулок душа моя
і в тіні Твоїх крил сховається,
поки лихо мине»
(вірш 2).
У цій молитві автор вводить твердження, що вказує нам шлях у скрутному становищі. Я кличу до Бога Всевишнього, до Бога, Який віддячує за мене ворогам моїм (вірш 3). Це уявлення про те, що ми можемо сховатися в Бозі в часи лиха, допомагає нам плекати нашу християнську витривалість.
Псалом 90/91 пропонує інший образ Божого захисту, де псалмоспівець проголошує: «Той, хто живе під покровом Всевишнього, у тіні Всемогутнього спочиватиме» (вірш 1). Подальші заяви псалмоспівця можуть спантеличити тих, хто страждає від травматичного стресу, оскільки він говорить: «Впаде поруч із тобою тисяча ворогів, і десять тисяч – праворуч від тебе, але до тебе вони не наблизяться» (вірш 7); подібні запевнення висловлені й у віршах 10, 12 і 13. І справді, Бог захищає нас, іноді дивовижними способами.
Однак ці вірші можна сприйняти неправильно, про що свідчить спокушання сатаною Ісуса в пустелі. Відповідь Ісуса виявляє нам, як розуміти ці вірші побожно: Бог вірний і оберігає нас під Своїм покровом, але це не гарантія відсутності страждань. Зовсім навпаки, християнський шлях не обходиться без страждань, – але попри скрутні обставини Бог прихистить нас під Своїми крилами. Бо «Він сховає мене в помешканні Своєму в день лиха, убереже мене під подолом Свого шатра і здійме мене на скелю» (Пс. 27:5).
Якщо ми, християни, страждаємо від травми, Бог буде нашим притулком, хоча ми не завжди відчуваємо Його присутність і не завжди негайно розуміємо Його шляхи. Псалми з їхнім тонким описом змученої душі, їхнім глибоким осмисленням сенсу життя в Бозі, вдячності та перетворювальних роздумів про Божі благодіяння в минулому, надають нам мову, що допомагає відновитися після травматичного нападу і вистояти у вірі в Бога.
Застосування та висновки
1. Псалми – це біблійний молитовник. Новий Завіт та історія Церкви містять багато прикладів того, як у Христі ми можемо засвоїти цю молитовну спадщину.
2. Якщо ми зробимо ці натхненні молитви своїми власними, ми зможемо знайти слова для висловлення своїх почуттів та розчарувань, коли нашу душу охоплює страждання. Псалми 21/22, 37/38, 38/39, 68/69 і 87/88 містять особливо корисні молитви для християн, які зазнали травми.
3. Новозавітне цитування псалмів показує нам, як використовувати ці молитви, щоб знайти сенс у своїх нещастях. Прикладом тут може слугувати використання ап. Павлом Псалму 43/44 у Посланні до Римлян на доказ ідеї, що Божа любов супроводжує нас скрізь.
4. Псалми 41/42 і 42/43 дають нам взірці вдячності в часи випробувань.
5. Молитва за Книгою Псалмів допомагає нам підвищити духовну стійкість і зміцнити християнську витривалість, підказуючи, як знайти притулок у Бозі та наполегливо рухатися до вічного Царства, описаного у Псалмі 144/145:13.
Переклад Дарини Морозової