Андрій СМИРНОВ
доктор історичних наук, професор,
професор кафедри історії Національного університету «Острозька академія»,
член редколегії «ЦіС»
Революція гідності та подальша російська збройна агресія призвели до активізації українського автокефального руху, що проходив під знаком деімперіалізації та духовного визволення українського народу. Впродовж багатьох років Росія використовувала проти України широкий комбінований арсенал засобів на гуманітарному фронті. Одне з чільних місць серед дієвих інструментів російської гібридної війни посідав релігійно-церковний чинник. Священнослужителі Російської Православної Церкви брали безпосередню участь в окупації українських земель, а УПЦ МП стала одним із найефективніших каналів поширення доктрини «русского міра» серед українців. Це призвело до інтенсифікації зусиль політичного керівництва України у справі об’єднання православних структур в Україні та їх визнання Вселенським православ’ям.
Відмова РПЦ від участі у Всеправославному Соборі на грецькому острові Крит у червні 2016 р. розв’язала руки для Вселенського патріарха Варфоломія, який, побачивши критичний запит на автокефалію серед українських вірян під час війни, погодився допомогти їм вийти з канонічної ізоляції. Зустріч 9 квітня 2018 р. Петра Порошенка з Вселенським патріархом Варфоломієм на Фанарі стала логічним продовженням реагування влади на суспільний запит на автокефалію з боку українського суспільства й української діаспори. Президент, парламент, архієреї УПЦ КП, УАПЦ та десяток єпископів УПЦ МП звернулися до Вселенського патріарха з проханням про надання автокефалії Православній Церкві України.
Вирішальним етапом розгляду українських звернень стало проведення 1–3 вересня 2018 р. Синаксису (Архієрейського Собору) Константинопольського Патріархату, на якому розглянули і підтримали питання надання Томосу православним вірянам в Україні. Зокрема, заслухали головні доповіді про «Право Константинополя односторонньо надавати автокефалію» і «Право Константинополя розглядати апеляції з інших Помісних Церков». Ці права не підлягали сумніву, проте, через дискредитаційну кампанію Московської патріархії проти Вселенського Патріархату, останній вирішив додатково це підкреслити.
Фактично після Синаксису розпочалася практична робота Вселенського Патріархату з організації Об’єднавчого Собору в Київській Митрополії. Уже 7 вересня Головний Секретаріат Святого і Священного Синоду Константинопольського Патріархату поширив новину, що в рамках підготовки до надання автокефалії Православної Церкви України Вселенський патріарх призначив своїх екзархів у Києві архієпископа Памфільського Даниїла зі США та єпископа Едмонтонського Іларіона з Канади, «які обидва служать українським православним вірним у своїх відповідних країнах у складі Вселенського Патріархату»[1]. Отже, Константинопольський патріарх фактично перебрав на себе низку організаційних обов’язків із конституювання Помісної Православної Церкви України. Екзархи здійснили велику організаційну роботу з підготовки Об’єднавчого Собору українських православних юрисдикцій, зокрема й у справі об’єднання УПЦ КП та УАПЦ.
9–11 жовтня 2018 р. відбулося засідання Синоду Вселенського Патріархату, на якому прийняли низку важливих постанов. Зокрема, синодали підтвердили вже прийняте рішення про початок процедури надання автокефалії Православної Церкви в Україні, розглянули апеляції і здійснили канонічну реабілітацію очільників УПЦ КП і УАПЦ Філарета Денисенка і Макарія Малетича, відновили патріаршу ставропігію як представництво Вселенського патріарха в Києві та скасували акт 1686 р. Фанар скасував дію грамоти патріарха Діонісія ІV і повернув Київську Митрополію до складу Вселенського Патріархату. Це означало, що відтоді було відновлено співпричастя всіх єпископів, священників та мирян Українських Церков із світовим православ’ям.
Президент П. Порошенко і патріарх Варфоломій 3 листопада в Стамбулі уклали угоду про Співробітництво та взаємодію між Україною та Вселенським Патріархатом. Метою цієї угоди була взаємна та узгоджена діяльність «щодо конституювання Автокефальної Помісної Православної Церкви в Україні у рамках Томосу про автокефалію, наданого Вселенським Патріархатом…». 13 листопада була запланована зустріч президента Порошенка з архієреями УПЦ МП в Українському домі. Проте за кілька годин до неї керівництво УПЦ в єдності з Московським Патріархатом несподівано почало вимагати від нього провести зустріч на території Києво-Печерської лаври. Від цієї пропозиції Порошенко відмовився і пізно ввечері зустрівся з трьома ієрархами: Симеоном Шостацьким, Олександром Драбинком і Філаретом Звєрєвим.
За повідомленнями українських ЗМІ, в листопаді 2018 р. владика Філарет Денисенко надіслав листа патріарху Варфоломію, в якому, зокрема, писав: «Відповідно до Вашого звернення, я прийняв рішення не висувати свою кандидатуру на Соборі для обрання Предстоятелем Української Православної Церкви. В той же час, хотіли б висловити, обговоривши цю позицію з ієрархами Церкви, пропозицію залишити Патріарха Філарета почесним Патріархом довічно, з дорученням йому головувати на Священному Синоді об’єднаної Церкви». Також владика Філарет просив Вселенського патріарха благословити та підтримати кандидатуру митрополита Переяславського і Білоцерківського Епіфанія Думенка, якого в УПЦ КП рекомендували на посаду Предстоятеля об’єднаної Церкви, і висловив надію на збереження конфіденційності цього листа. Владика Філарет пропонував 22 листопада скликати Собор із ієрархів, які звернулися до Фанару з проханням про надання Томосу. Тобто УПЦ КП наполягала на проведенні архієрейського Собору і відкритому голосуванні, що спрощувало перемогу митрополита Епіфанія.
27–29 листопада Вселенський Патріархат провів засідання Священного Синоду, де, окрім інших питань, обговорювали текст Томосу про автокефалію Української Церкви. За результатами Синоду було видано комюніке, в якому зазначено про підготовку проєкту Статуту Помісної Православної Церкви України. Його авторами були грецькі вчені-каноністи – Власій Фідас і Костянтин Деліконстантіс. Проєкт Статуту розглядався ієрархами УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП, був ними підготовлений до розгляду на Об’єднавчому Соборі.
Патріарх Варфоломій запропонував більш демократичну процедуру конституювання ПЦУ шляхом проведення установчого Собору нової Церкви. Як випливає з листів, надісланих ним 1 грудня на ім’я українських архієреїв, запрошували всіх єпископів «взяти участь разом з одним кліриком і одним монахом чи мирянином, кожен із котрих матиме право голосу, для формування бюлетеня з трьох кандидатів в Об’єднавчому Соборі в історичній церкві Премудрості Божої в Києві, в суботу, 15 грудня 2018 року для встановлення статуту та канонічного обрання Предстоятеля Автокефальної Православної Церкви в України, як попередньо було вирішено».
Передбачалося, що залучення кліриків і мирян мало надати зібранню більшої легітимності в очах світового православ’я і сприяло б визнання ПЦУ іншими Церквами. Собор духовенства і вірян відновленої Київської Митрополії Вселенського Патріархату мав відбуватися під головуванням спеціального екзарха митрополита Гальського Еммануїла Адамакіса в співпраці з іншими посланцями Патріарха: владиками Даниїлом Памфільським, Іларіоном Едмонтонським й Амфілохієм Адріанопольським. Водночас Патріарх Варфоломій написав листа митрополиту Онуфрію Березовському, в якому зазначив, що після обрання Предстоятеля Помісної Церкви він вже не зможе носити титул «Митрополит Київський».
Велика підготовча робота була проведена напередодні Собору, зокрема статутна комісія узгодила компромісний варіант статуту на перехідний період, який передбачав постійне членство в Синоді для таких владик – Філарета, Макарія і найстаршого за хіротонією представника УПЦ МП. Загалом очікувалося прибуття 12 ієрархів РПЦ в Україні (передусім підписантів звернення до Патріарх Варфоломія), але наважилося взяти участь у засіданні Собору тільки двоє. Решта архієреїв виявилися не готовими потрапити під канонічні санкції РПЦ, втратити більшість парафій і опинитися в одній церковній структурі з владикою Філаретом. Напередодні, 14 грудня, митрополити Симеон Шостацький та Олександр Драбинко були прийняті до складу Вселенського Патріархату.
На архієрейському Соборі УПЦ КП 13 грудня більшість єпископів підтримала кандидатуру митрополита Переяславського і Білоцерківського Епіфанія Думенка, і лише 8 утримались або проголосували проти. Очевидно, це була група прихильників Луцького митрополита Михаїла Зінкевича, котрий прагнув стати одним із кандидатів на пост Предстоятеля. На Об’єднавчий Собор також прибув митрополит Вінницький і Барський Симеон Шостацький із УПЦ МП. Саме ці три архієреї стали реальними претендентами на посаду Київського Митрополита.
За планом Об’єднавчий Собор мав розпочатися 15 грудня о 10 годині, але делегати УПЦ КП затрималися в Теплій Софії, де мав відбутися ліквідаційний Собор. Він довго не міг розпочатися через відсутність владики Філарета, який не погоджувався на самоліквідацію Київського Патріархату. Зберігши юридичну особу «Київська Патріархія», він міг би шантажувати єпископат об’єднаної Церкви тим, що УПЦ КП із ним на чолі виходить з її складу, повертаючись до свого попереднього статусу. Філарет до останнього намагався зберегти посаду й навіть мав на руках постанову архієрейського Собору, що кандидатом від УПЦ КП на виборах Предстоятеля об’єднаної Церкви є він сам.
Уранці провела свій Собор і самоліквідувалася УАПЦ, делегати якої зареєструвалися і очікували на початок засідань у Софійському соборі. Тим часом у кулуарах тривали гарячі дискусії і переговори з владикою Михаїлом, який відмовлявся знімати свою кандидатуру. Як випливає з інтерв’ю професора Олександра Сагана газеті «Факти» від 27 грудня 2018 р., «десь близько 12:00 в зал прийшов митрополит Луцький і Волинський Михаїл (Зінкевич) і сказав усім, що його змушують зняти свою кандидатуру, хоча він нікуди не висувається. Він хотів порадитися, що йому робити, і навіть апелював до спікера парламенту Андрія Парубія, щоб той втрутився. Від присутніх навіть була сформована делегація на чолі з Парубієм для з’ясування обставин затримки засідання. Вони пішли, і ми прочекали ще більше години, поки до зали повернувся єпископат УПЦ КП». Через кілька днів цю інформацію підтвердив і сам владика Михаїл під час прес-конференції в Луцьку: «Були гарячі дискусії між мною і патріархом Філаретом. Не домовившись ні про що, частина делегатів разом зі мною покинула Теплу Софію і пішла в Велику Софію. Ми стояли на межі нерозпуску. Я сказав делегатам, що мене шантажують, а це недемократично, що не було жодних аргументів на користь того, що я повинен зняти свою кандидатуру».
Зрештою, після довгих переговорів за участю Президента П. Порошенка владика Михаїл погодився взяти самовідвід. Відтак УПЦ КП провела Помісний Собор і ухвалила рішення про самоліквідацію. Філарет погодився обміняти її на обрання Предстоятелем об’єднаної Церкви «свого» кандидата, тобто митрополита Епіфанія.
Близько 13 год. Об’єднавчий Собор розпочав свою роботу. Було зареєстровано 200 делегатів від УПЦ КП, УАПЦ, УПЦ МП і Вселенського Патріархату, 64 з яких перебували в єпископському сані (УПЦ КП – 43; УАПЦ – 15; Вселенський Патріархат – 4; УМЦ МП – 2). Серед почесних гостей були Президент України П. Порошенко, котрий зайняв своє місце в президії, Голова Верховної Ради А. Парубій, екс-президент В. Ющенко, а також інші державні та громадські діячі.
Робота Собору розпочалася з короткого молебня, «під час якого присутні звернулись до Господа із проханням благословити це зібрання й послати мудрість для успішного звершення діла заснування Помісної Автокефальної Православної Церкви України».
Після цього голова Собору митрополит Еммануїл Адамакіс запропонував обрати чотирьох секретарів: Валентина Гребенника, о. Ростислава Воробія, о. Івана Гошовського і диякона Григорія Франгакіса від Вселенського Патріархату. Після цього проголосували за лічильну комісію у складі владики Даниїла Зелінського (голова), о. Богдана Гулямова, о. Віталія Даньчака, о. Онуфрія Ляди. До складу Мандатно-контрольної комісії увійшли владика Агапіт Гуменюк (голова), о. Петро Зуєв, владика Гавриїл Кризина.
Перед розглядом основних питань порядку денного виголосили вітальні промови. Зокрема, митрополит Еммануїл зачитав послання Вселенського патріарха учасникам Собору, який благословив його роботу.
У своєму виступі митрополит Еммануїл «підкреслив визначну роль та добру волю Константинопольської Матері-Церкви в цьому процесі, яка всебічно підтримує прагнення українців мати століттями вистраждану Помісну Автокефальну Церкву, проводячи канонічне й духовне керівництво над непростим ходом подій року, що минає».
З вітальним словом до учасників Собору також звернувся Президент України Петро Порошенко: «Звертаюся безпосередньо до всіх вас, учасників Собору, до ієрархів Церков. Це є колосальна відповідальність, яка в ці години лежить на вас. Держава, наголошую, зробила все, що могла. Тепер саме від вас і лише від вас залежить майбутнє України, майбутнє нашої великої нації, наша свобода, наша державна і духовна незалежність. Вам належить ухвалити Статут. Вам належить обрати Предстоятеля, а Томос вже чекає Предстоятеля на Фанарі. Отже, все залежить від вашої здатності домовитися, від вашої здатності почути одне одного, почути заради України».
Голова Мандатної комісії владика Агапіт повідомив, що для участі в Соборі зареєструвалося 200 делегатів. Загалом на Об’єднавчому Соборі Автокефальної Православної Церкви України було прийнято три ключових рішення: про створення Автокефальної Церкви, затвердження її статуту і обрання Митрополита Київського.
Перш за все учасники собору одноголосно проголосували за створення нової Автокефальної Православної Церкви України, «до складу якої увійдуть усі присутні на Соборі єпископи, духовенство та миряни від трьох православних конфесій України, а також ті, хто в подальшому забажає до них приєднатись».
При реєстрації усі делегати отримали і мали змогу ознайомимся з текстом узгодженого проєкту Статуту ПЦУ, прототипом якого став Статут Православної Церкви Еллади. Попри певні застереження й навіть спроби подати правки до документа, його прийняли майже одноголосно. Проти проголосував тільки архієпископ Вінницький і Тульчинський Михаїл Бондарчук. Статут і Томос ухвалювалися на Фанарі одним пакетом і залишаються тісно пов’язаними між собою, тому документ остаточно набрав чинності після отримання об’єднаною Православною Церквою України Томосу про автокефалію.
Після цього Собор підтримав рішення про реєстрацію Митрополії УПЦ (ПЦУ) відповідно до чинного законодавства як керівного центру новоствореної Церкви. 30 січня 2019 р. Статут Київської Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) був зареєстрований в Міністерстві культури України.
Наступним питанням порядку денного Собору було обрання Предстоятеля нової Церкви. Палкі дискусії викликало питання щодо порядку формування бюлетеня для голосування. З огляду на це важливим було процедурне рішення соборян щодо виборів предстоятеля, яке сформулював владика Даниїл. У першому турі мало відбутися таємне рейтингове голосування за всіх архієреїв. Три кандидати, які наберуть найбільшу кількість голосів, потрапляють у другий тур, в якому будуть голосувати тільки єпископи. За таку процедуру обрання митрополита Київського проголосував 121 делегат, 41 проти і 1 утримався.
Після цього слово взяв владика Філарет, який поставив запитання: «Якщо усі делегати мають право висунути свою кандидатуру, то я делегат, чи не делегат? Маю право я висовувати свою кандидатуру чи не маю? Умова скликання Собору, щоб я не висовував свою кандидатуру». Тому він пропонував обирати Предстоятеля серед трьох кандидатів, «щоб кожна Церква висунула свого кандидата». Однак ієрарх виступав вже після того, як делегати проголосували за процедуру виборів. Крім того, митрополит Еммануїл змушений був зачитати фрагмент листа владики Філарета, в якому він відмовився висувати свою кандидатуру на посаду митрополита Київського. Аналогічного листа напередодні також надіслав митрополит Макарій.
У першому турі кожен делегат отримав бюлетень з іменами усіх єпископів, за винятком владик Філарета, Макарія та екзархів, у якому потрібно було зробити тільки одну позначку. Загалом у голосуванні взяло участь 199 делегатів. В урні виявилося 198 бюлетенів. За результатами голосування митрополит Епіфаній отримав 81 голос, митрополит Симеон 56 голосів і митрополит Михаїл 38 голосів.
У другому турі голосували лише архієреї (64 особи). Перед голосуванням послідовно зняли свої кандидатури владики Михаїл Зінкевич, Димитрій Рудюк, Матвій Шевчук, Борис Харко, Симеон Зінкевич. На прохання владики Філарета, наступний у списку єпископ Вишгородський і Подільський Володимир Черпак погодився не знімати свою кандидатуру. Тому в бюлетень було внесено три кандидатури з числа архієреїв. Після підрахунку розподіл голосів виглядав так: за митрополита Епіфанія було віддано 36 голосів; митрополита Симеона – 28 голосів; єпископа Володимира – жодного. Отже, за результатами таємного голосування у другому турі Предстоятелем Православної Церкви України обрали митрополита Епіфанія з перевагою у 8 голосів.
Митрополит Еммануїл підніс у дар новообраному Предстоятелеві пам’ятну панагію від Вселенського Патріарха. «Предстоятель наголосив на важливості сьогоднішнього дня й тієї події, яка успішно добігає свого завершення. Православна Церква України постала, розкол заліковано, і тепер на кожному лежить особиста відповідальність в тому, аби докласти всіх можливих зусиль для розбудови православної віри в нашій Батьківщині», – йдеться в протоколі Собору. Після подячного молебня Собор завершив свою роботу приблизно о 17 год.
Одразу після завершення Об’єднавчого Собору Митрополит Епіфаній звернувся з промовою до вірян на Софійській площі. Він подякував присутнім за щиру підтримку і привітання: «Ми змогли об’єднати три гілки українського православ’я в єдину Помісну Православну Церкву… Я б хотів закликати всіх наших співбратів, архієреїв, всіх вірних до новоствореної єдиної Української Православної Церкви. Двері нашої Церкви відкриті для всіх».
Вселенський патріарх Варфоломій у телефонній розмові з митрополитом Епіфанієм привітав його з обранням Предстоятелем Православної Церкви України. Цього ж дня на офіційному сайті Вселенського Патріархату було опубліковане комюніке, в якому повідомлено, що Його Всесвятість запросив митрополита Епіфанія для співслужіння Божественної літургії на Фанарі в день свята Богоявлення і надання йому Томоса про створення нової сестринської Автокефальної Церкви.
5 січня 2019 р. Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію Православної Церкви України, створений на пергаменті іконописецем і каліграфом Лукою, ієромонахом монастиря Ксенофонт на Афоні. Наступного дня у церкві святого Георгія у резиденції Вселенського Патріархату в Константинополі під час святкової літургії Предстоятелю Православної Церкви України Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію було вручено Томос про автокефалію Української Церкви, а також відбулося євхаристійне співслужіння двох Предстоятелів і духовенства обох Церков. 9 січня на Томосі поставили свої підписи всі члени Синоду Вселенського Патріархату, чим було формально завершено процес здобуття української автокефалії.
Створення Православної Церкви України стало надзвичайно важливою подією для тих православних українців, яких роками таврували як «безблагодатних розкольників», суттєво змінило ситуацію у Вселенському православ’ї, призвело до переформатування православного ландшафту України, спровокувавши кілька хвиль переходів парафій від УПЦ МП до ПЦУ. Здобуття Томосу про автокефалію відкрило нові перспективи для молодої помісної Церкви. Напередодні інтронізації митрополита Епіфанія, ініціативна група мирян і духовенства ПЦУ оприлюднила маніфест «10 тез для Православної Церкви України» з пропозиціями порядку денного для новоствореної автокефальної Церкви, який би допоміг їй краще провадити своє покликання в обставинах сьогодення.
[1] Тут і далі документи цитуються за виданням: Об’єднавчий Собор Православної Церкви України 15 грудня 2018 року: Документи і матеріали. Київ, 2021. 632 с.