До читача

Третій номер журналу «Церква і суспільство» присвячений п’ятій річниці конституювання Православної Церкви України та отримання Патріаршого і Синодального Томосу про її автокефалію. Значення цієї події для українського Православ’я важко переоцінити. Для тих, хто продовжував торувати шлях української автокефалії, який розпочався приблизно сто років тому, це стало довгоочікуваним визнанням. Для когось це дало можливість нарешті вивільнитися на свободу із задухи Московського Патріархату.

Ми раді запропонувати статті, автори яких із різних боків рефлексують над темою української автокефалії. Проф. О. Саган ретроспективно викладає історичні передумови проведення Об’єднавчого собору. Безпосередньо події, які передували скликанню собору та його перебіг у Софії Київській, описує один із його учасників проф. А. Смирнов.

Декому, особливо серед опонентів ПЦУ, досі не­зрозуміло, що Об’єднавчий собор був собором відновленої Київської Митрополії у складі Вселенського (Константинопольського) Пат­ріархату, який відновив свою юрисдикцію над Україною рішенням свого Синоду від 11 жовтня 2018 р. Про історію передачі Моск­ві права висвячення Київського митрополита, яке наші північні сусіди стали трактувати як передачу юрисдикції, розповідає в історичній розвідці К. Вєтошніков.

За минулих п’ять років у ПЦУ відбулися певні реформи, серед яких найбільш відома календарна (цій темі було присвячено перший номер нашого журналу). Менше відомі – редагування офіційних богослужбових текстів. Значення цих змін та їхню важливість пояснює прот. А. Дудченко.

Ті, хто досі не послідував Патріаршому і Синодальному Томосу та поки не долучився до ПЦУ, часом висувають теорію про нашу «неканонічність». Раді запропонувати читачеві статтю д-ра Васси Ларіної, інокині РПЦЗ та літургіста, яка спростовує подібну аргументацію.

У цьому номері ви знайдете також багато міркувань, які є відповідями бліц-опитування до 5-річчя Томосу. Ми звернулися до церковних і світських лідерів думок, до науковців та громадських діячів, а також до молоді з проханням відповісти на запитання про значущість Томосу для українського суспільства.

На завершення пропонуємо ґрунтовний матеріал грецького протопресвітера Н. Дулігеріса на пастирсько-психологічну тематику, який буде цікавий не тільки священникам. Наші духівники часто опиняються розгубленими перед питаннями та ситуаціями, які стосуються закоханості та сексуальності. Автор пропонує напрямок, на якому можна шукати відповіді.

Як завжди, будемо раді вашим відгукам і пропозиціям, а також поширенню інформації про видання серед ваших друзів, однодумців та колег.

Редакційна пошта: cis.redakcia@gmail.com.

Тема номера:
П’ЯТИРІЧЧЯ ТОМОСУ ПРО АВТОКЕФАЛІЮ

Бліц-опитування до п’ятої річниці Томосу

Редакція журналу звернулася до представників різних верств суспільства, лідерів думок та церковних діячів з проханням дати короткі, але змістовні відповіді на такі три запитання:

— Що Томос про автокефалію ПЦУ приніс для українського суспільства та для вас особисто?

— Які явище чи подія у ПЦУ за минулі 5 років стали головними?

— Які ви бачите головні завдання для ПЦУ на найближчі 5 років?

Серед опитаних: Святослав Чокалюк, митр. Симеон Шостацький, митр. Федір Бубнюк, архієп. Герман Семанчук, прот. Олександр Трофимлюк,
Ігор Гордійчук, Геннадій Друзенко, Ада Роговцева, Соня Кошкіна, архім. Кирило Говорун, Юрій Чорноморець, Тарас Тополя, Ігор Лисов,
прот. Андрій Шиманович, Ростислав Павленко, Олександр Саган, Катерина Щоткіна, Андрій Острогруд, Всеволод Стеблюк, Юрій Артеменко,
В’ячеслав Камінський, Руслан Баранецький, Дмитро Кучірка, Дмитро Тимчук, Олена Федорюк

Олександр САГАН
доктор філософських наук, професор,
член редколегії часопису

Історичні передумови проведення Об’єднавчого собору Православної Церкви України

Об’єднання Православних Церков в Україні та конституювання у грудні 2018 р. Помісної Православної Церкви України мало достатньо довгу передісторію. Адже йдеться не про завершення якогось короткострокового політичного проєкту, як про це намагається говорити московська пропаганда, а про підсумок цілеспрямованої боротьби тисяч українців за встановлення і визнання автокефалії своєї Церкви у Вселенському православ’ї, що триває уже понад століття. Ця боротьба знайшла достатньо повне висвітлення в українській та світовій історіографії. А, відтак, нашим завданням ми бачимо огляд лише загальних тенденцій і особливостей розвитку автокефального руху до отримання Томосу…

Андрій СМИРНОВ
доктор історичних наук, професор,
професор кафедри історії Національного університету «Острозька академія»,
член редколегії часопису

Собор 2018: як народилася ПЦУ

Революція гідності та подальша російська збройна агресія призвели до активізації українського автокефального руху, що проходив під знаком деімперіалізації та духовного визволення українського народу. Впродовж багатьох років Росія використовувала проти України широкий комбінований арсенал засобів на гуманітарному фронті. Одне з чільних місць серед дієвих інструментів російської гібридної війни посідав релігійно-церковний чинник. Священнослужителі Російської Православної Церкви брали безпосередню участь в окупації українських земель, а УПЦ МП стала одним із найефективніших каналів поширення доктрини «русского міра» серед українців. Це призвело до інтенсифікації зусиль політичного керівництва України у справі об’єднання православних структур в Україні та їх визнання Вселенським православ’ям…

протоієрей Андрій ДУДЧЕНКО
доктор філософії з богослов’я,
відповідальний редактор часопису

Літургійне життя Православної Церкви України

Православна Церква України, яка постала п’ять років тому на Об’єднавчому Соборі в Софії Київській, утворена з трьох розділених раніше частин: Української Православної Церкви Київського Патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви та частини Української Православної Церкви (Московського Патріархату). Кожна з цих частин мала свої переклади богослужбових книг українською мовою…

Костянтин ВЄТОШНІКОВ
доктор історії,
науковий співробітник Бібліотеки візантиністики (College de France, Париж, Франція)

Чи насправді у 1686 році відбулася зміна юрисдикції Київської митрополії?

Київська митрополія спочатку була єдиною єпархією Вселенського Престолу, однак через політичні обставини її часто ділили на дві або три митрополії. Після падіння Константинополя в 1453 році частина цієї єпархії, Московське князівство, відокремилася від спілкування з Церквою-Матір’ю, але Київ все ще мав канонічних митрополитів, призначених Вселенським Патріархатом. Таке становище Церкви в Московській Русі не було вирішене аж до заснування Московського Патріархату в 1589 році, події, яка також збіглася зі створенням канонічної єпископської кафедри в цьому місті…

Васса ЛАРІНА
доктор філософії,
літургістка, інокиня РПЦЗ

Українська автокефалія і канонічність

Православні Церкви перебувають у глибокій еклезіологічній кризі, яка паралізує їхню здатність до «соборності», здатність збиратися разом як один «собор». Головною причиною цього глухого кута є застарілі церковні «канони», які не дають відповідей на сучасні питання. Принаймні, так виглядає у випадку з найбільш проблемним питанням останніх років – питанням про оспорювану «канонічність» української автокефалії. Вона стала своєрідним «гордієвим вузлом» для її критиків, які борються з українською автокефалією, спираючись на власне розуміння давніх церковних канонів…

ПСИХОЛОГІЯ ДУХОВНОСТІ

протопресвітер Ніколаос ДУЛІГЕРІС

Духівник перед коханням та сексуальністю

В епоху, коли відокремлення сексуальності від любові та нав’язування свободи моралі примусово діють у житті людей, душпастирське служіння священників супроводжується додатковими труднощами у порівнянні з попередніми роками. Як духівники, ми повинні бути близькими до людей різного віку, а також покликані обговорювати з ними різноманітні проблеми та надавати поради, з якими вони стикаються, тоді як в інший час ми маємо відповідальність духовно направляти їх на шлях, який приведе їх до глибокого та необхідного зв’язку з Богом і Церквою…

(З грецької переклав Василь Прус)