Розмова з доктором філософії, літургісткою, інокинею РПЦЗ Вассою Ларіною
— Сестро Вассо, давайте поговоримо про те, як проводити Великий піст вірянам, які живуть у місті, працюють та переважно не мають часу відвідувати церковні служби впродовж тижня, а по суботах та неділях Великого посту богослужіння майже не змінюється. Як їм налаштувати своє молитовне життя під час Великого посту?
— Справді, треба знаходити спосіб, щоби молитися і не втрачати для себе загальну напруженість Великого посту, яка певною мірою збільшує інтенсивність та, можна сказати, темп нашого духовного зростання, нашої зосередженості та дисципліни. Впродовж року в церковному календарі є різні періоди, дні пам’яті та певне розмаїття у богослужіннях. Великий піст має свої особливості, які є відмінними від інших, бо інакше, якби все було монотонним, ми б у церкві вже всі померли від нудьги. Є те, що не змінюється у богослужінні, наприклад, ми часто чуємо: «Господи, помилуй!». Є певна монотонність, але є й те, що змінюється.
Утім період Великого посту загалом має певні богослужбові особливості, зокрема у повсякденних службах, адже субота й неділя – це тільки відносно пісні дні. Хоча піст є в суботи й неділі під час Чотиридесятниці, але він послаблюється, і за візантійською логікою – це взагалі не піст, тому суботи і неділі не беруться до уваги під час обрахування сорока днів Великого посту. Отже, будні Великого посту відрізняються тим, що на перший план в богослужіннях виходять служби вечірня і рання – це так звані «великі часи», а також і «малі часи»: перший, третій, шостий, дев’ятий, повечір’я. Натомість богослужіння, яке впродовж року є в центрі богослужбового кола, – Євхаристія – відпадає, і ми залишаємося переважно з богослужінням слова. Оце фіксування чи зосередженість на часах є особливістю Великого посту.
Інша особливість Великого посту полягає в тому, що старозавітні біблійні читання переважають над новозавітними. В будні Великого посту відсутні євангельські і апостольські читання, натомість читають книги Старого Завіту. В чому тут сенс? По-перше, практика Великого посту укорінена в підготовці до хрещення дорослих катехуменів. Коли їх готували до прийняття Хрещення (а хрестили у Велику суботу, напередодні Великодня), то їм давали інтенсивний курс Святого Письма. Це символізують Біблійні читання за богослужіннями під час посту. В будні Великого посту ми чуємо читання з трьох головних підрозділів Старого Завіту – з книг Закону, Пророків та Премудрості.
Закон, або Тора – це перші п’ять книг Біблії: Буття, Вихід, Левит, Числа, Второзаконня. І ось, під час Великого посту, з першого понеділка, ми починаємо читати книгу Буття: «На початку створив Бог небо і землю…» (Бут. 1:1). За час Великого посту цю книгу повністю не прочитають; будуть просто символічні читання звідти. Впродовж перших тижнів посту ми прочитаємо про створення світу, гріхопадіння, Каїна й Авеля, Потоп тощо. Тобто, головні відомі історії. На шостому часі в постові будні читаємо головну з пророчих книг Старого Завіту – Книгу Ісаї. На вечірні після читання з книги Буття друге читання беремо з книги Притч Соломонових.
У чому сенс таких читань? По-перше, в ці дні відсутня Євхаристія, і, можна сказати, що ми добровільно звершуємо вихід у часи до сповнення месіанських очікувань, до Його пришестя, ми виходимо у Старий Завіт і, ніби, певною мірою позбавляємося благодаті пришестя Спасителя і зішестя Святого Духа. У вірмен ця символіка відлучення від Причастя постом є тотальною. Вони зачиняють повністю Царські врата та впродовж усього посту не причащаються. Це такий добровільний вид загального покаяння – всі відлучені.
— Але ми під час Великого посту, як правило, дотримуємося протилежного, тобто причащаємося частіше. Для багатьох православних християн, які причащаються зрідка, Великий піст – це саме той час, коли вони причащаються. До того ж, у Константинопольській традиції літургія Ранішосвячених Дарів призначалася для кожного буденного дня Великого посту.
— Професор і грецький священник Стефан Алексопулос, який написав дослідження про літургію Ранішосвячених Дарів, каже, що це вагоме питання: чи цю літургію в Константинополі було запроваджено спеціально заради того, щоби люди могли причаститися в будні? Адже в ту добу люди причащалися вже зрідка. Знаєте, є міф про те, що в давній Церкві часто причащалися, але це не так. Період частого причащання був дуже коротким, і довго не було щоденного звершення літургії. Літургію служили у неділі, яка отримала назву «дня Господнього» від вечері Господньої, яку звершували цього дня. В Новому Завіті у книзі Одкровення неділя називається днем Господнім – і це не тому, що це день Воскресіння Господа, а тому, що це день, коли християни збиралися на вечерю Господню. Звершення вечері Господньої, або літургії в інші дні тижня – це пізніша практика. Цікаво, що таким днем не став четвер, як можна було би припустити через те, що Тайна вечеря відбулася у четвер. Додатковими євхаристійними днями стають середа і п’ятниця, та субота.
Отже, повернімося до того, про що ми говорили. Під час Великого посту ми добровільно позбавляємо себе сповнення наших уповань, ми наче вигнані з раю. У Прощену неділю ми згадуємо вигнання Адама з раю. Ми добровільно виганяємо себе в пустелю, подібно до того, як це робили на Святій Землі монахи, як це описано у житії прп. Марії Єгипетської. Ми позбавляємо себе звичайної втіхи Євхаристії. В цьому полягає ідея. В будь-якому разі люди, які живуть в миру, навряд чи мають змогу причащатися у будні. В цьому плані для них нічого не змінюється.
Однак є й те, що стосується нас усіх – це акцентована зосередженість на дисципліні. Ми фокусуємося на службах часів. Це такі служби, які не є таїнствами, де немає Євхаристії, це не популярні в народі акафісти, а саме служби, присвячені часу доби та дню тижня. Я написала про це невелику книгу «Praying in Time» (англійською мовою), де пропоную, про що так як можна молитися кожної години. Це не означає, що ви маєте все покинути і стати перед іконами з книжкою та вичитувати якісь молитви. У книзі пропоную простий спосіб, який може стати постійним – це молитва, яка буде різноманітною, і яка буде підтримувати віру, контакт з Богом, яка унебезпечить від втрати відчуття часу, адже можна пропадати десь в інтернеті та взагалі гаяти час на щось. Ми знаємо, що таке буває. А тут, коли займаєшся молитвою в часі, досягаєш того, що у святих отців називається «тверезістю» – підвищеною зосередженістю.
Окрім того, під час посту є певні правила харчування, які можна творчо трактувати, але не відкидати. Дехто з людей вважають, що вони ніби «вищі за це», і що всілякі постові правила харчування та молитви – це якесь середньовіччя. Але в чому тут сенс? Постові правила є не для того, щоби ми припинили піклуватися про своє фізичне здоров’я, а навпаки. Ми зазвичай не думаємо про власне фізичне здоров’я, і через це можемо хворіти чи мати поганий настрій, та ще й інших цим мучимо та обтяжуємо своїми недугами. Знаєте, це коли надмірна вага, коли ми випиваємо чи зловживаємо солодким – із ким цього не буває? Це все від неуважності до того, що ми вкладаємо у своє тіло. А піст змушує приділяти цьому увагу. Не треба скаржитися, що у період посту більше думаєш про їжу, ніж в інший час. Це якраз добре – думати про їжу, бо інакше, коли неуважно їси все без розбору – це ні до чого доброго не приведе.
Тому – увага! Будьмо уважні, станьмо побожно, станьмо зі страхом! Зосередьмо увагу на харчуванні. Поміркуймо. Треба приготувати для себе їжу – це життєстверджуюча дія. Треба розмірковувати, що їсти, що буде корисно, а не опустити руки та їсти будь-що. Бо це не життєстверджуюча дія, і депресія може проявлятися через те, що мені байдуже, що я їм, у що одягаюся, наскільки взагалі піклуюся про власну шкіру, гігієну. Це все є проявом недобрих енергій душі. Тому піклуватися про їжу, готувати для себе те, що буде корисним, коли це можливо, – це життєстверджуючі речі. Ми можемо постувати не точно за правилами, адже в усіх різні можливості. Сімейна ситуація теж може бути різною: хтось у родині може не бути вірянином. У всіх різні обставини, і дорослі вирішують такі речі самостійно, адже це їхня відповідальність. Батьки мають відповідальність і за дітей, тому питання про те, як постувати дітям, мають вирішувати їхні батьки, а не якийсь старець у монастирі. Загалом у нас є зрозумілі правила як певні рамки чи зразки, їх не потрібно ще раз вигадувати, а підійти творчо – і розумом, і серцем.
— Рамки у нас, як правило, чернечі. Часто у церковних календарях спостерігаємо позначки щодо харчування відповідно до цих монастирських правил.
— Будь-яка сучасна дієта міститиме і білок, і овочі, менше хліба тощо. Я не хочу на цьому акцентувати. Головна ідея, яку хочу донести – це те, що звертати увагу на їжу добре.
— Наш читач може згадати апостола Павла, який пише: «Хто розрiзняє днi, для Господа розрiзняє; i хто не розрiзняє днiв, для Господа не розрiзняє. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Боговi; i хто не їсть, для Господа не їсть i дякує Боговi» (Рим. 14:6). І може сказати: я не розрізняю дні для Господа, і просто не помічаю, чи є піст, не звертаю на це жодної уваги і дякую Богові. Як вважаєте, це має право на існування?
— Загалом – все має. Розумієте, в різних ситуаціях буває так, що цілком усе скасовується. Коли на голови летять ракети чи падають бомби, люди будуть травмовані. Вам на місці це видніше. Буде проблема, і вона вже є, у тих, хто повертається з фронту – у них бувають депресії, алкоголізм тощо. Коли людина страждає на щось схоже – для неї потрібні спеціальні правила та підходи. Я сама пережила таке. Тоді в піст достатньо просто утримуватися від алкоголю. Це як було в раю: не чіпай тільки одне це дерево. Тобто ситуації можуть бути зовсім різні, і нехай вони, наприклад, ввечері їдять шоколад – це буває допомагає від певних форм залежності. Треба усвідомити, що людство ніколи не було без посту. В Адама й Єви було певне правило, були рамки. Корисно мати рамки і дисципліну. Я доволі типова сучасна людина. У мене був період ожиріння, оскільки мої батьки все життя були товстими, й у всіх нас тривала з цим боротьба. Але, дотримуючись певних рамок, я схудла. Це сучасні завдання, які можна вирішувати в межах нашої традиції.
Чому для нашого передання взагалі важливо звертати на це увагу? У час посту збільшується кількість поклонів – щоденно триста земних поклонів потрібно звершувати відповідно до уставу. Але ми розуміємо, що нам потрібні фізичні вправи, а не тільки сидіти тижнями перед комп’ютером. Отже, ми можемо творчо використовувати надбання нашої традиції в сучасних умовах. Принцип дисципліни та рамок є просто необхідним. Мають бути і фізичні вправи, і увага до їжі. Це хибна парадигма, що у період посту ми маємо занедбати своє фізичне здоров’я.
— Окрім фізичної їжі є також їжа інформаційна. Що ми читаємо, що дивимося, чим живимо свій розум та емоції?
— Так, треба уважно читати та приділяти цьому час – потрохи, але щодня. Важливим є кожен день, і саме повсякденність. Ми, буває, перетворюємо наше церковне життя на суцільні свята, а будні стають Великим постом. Але будні – важливіші за свята. Ми починаємо вчитися: як я можу бути християнином щогодини, а не тільки у неділі й на свята?
— Добре. В успадкованій нами традиції є поняття молитовного правила – зазвичай це ранкові та вечірні молитви з Молитовника…
— Той підхід, який зараз у нас поширений, – це смерть душі!
— Цілком погоджуюсь. Поясність тоді, будь ласка, чим відрізняється підхід до молитви, який ви пропонуєте?
— Різниця полягає в тому, що молитва може ставати постійною. Ця ідея втілена у Часослові. Часослов – це постійне молитовне предстояння перед Богом.
— На практиці буває так: вранці прочитав п’ятнадцять хвилин – і забув, бо зайнятий далі своїми справами, ввечері – так само.
— До того ж, ранкові й вечірні молитви мало чим відрізняються. Вранці – перелік гріхів. Ввечері – також перелік гріхів. Звісно, там є вечірня тематика, перед сном. Маємо традиційні молитви в Часословах, які також говорять про це, і говорять значно краще. Дев’ятий час уже готує до вечора, потім – вечірня, а після – повечір’я. Звісно, відправляти всі ці служби у свій час не реалістично і навіть не задумано для мирян. Однак ідея присвячувати Богу часи доби була вже в юдаїзмі, і апостоли цього дотримувалися. Принаймні, ми знаємо, наприклад, з книги Діянь апостольських, про молитву у третій, шостий та дев’ятий час (вранці, опівдні, під вечір). Звершувати служби в кожну з цих годин не реалістично, навіть у монастирях цього не дотримуються. Тому ми покликані в нашому поколінні, як і в кожному поколінні, творчо привести до життя основну ідею. Ми можемо брати основні молитви цих успадкованих нами в переданні послідувань і застосовувати їх у нашому контексті, не позбавляючи себе свободи духу й духу свободи, використовуючи це на славу Божу і заради власної користі. Нам потрібна духовна пожива і зв’язок із Богом, і це варто підтримувати в цьому й полягає сенс молитви часів. Коли хтось говорить: «Постійно моліться!», чи «Читаймо часи», – це не допоможе, якщо не показати, як це можна робити. Така порада може бути жорстокою.
Я можу вам запропонувати зі свого досвіду та розуміння почати з найпростішого. Головне, щоб молитва йшла від серця. Вранці від серця прочитати «Отче наш» – в цій молитві вміщено все, абсолютно все. Прочитати її щиросердечно, кому це допомагає – на колінах. Мені, наприклад, допомагає фізичне положення тіла, я просто поруч із ліжком вранці так молюся. Мені обов’язково це потрібно, це перше, що я роблю вранці. «Господи, збережи мене цього дня, і дякую за все!» Ось так просто можна сказати. І обов’язково «Отче наш». Посеред дня для тих, у кого є мінімальна можливість молитися, спробуємо сказати Богові від серця – неважливо навіть, що саме ми будемо говорити. Як сказав один із аскетичних отців, головне – підтримувати у серці вогонь, а що ми будемо підкидати до вогню, щоб він палав – не так важливо. Знову ж таки, посеред дня можна прочитати «Отче наш». Зараз люблять романтизувати Ісусову молитву, ніби християнство – це одна мантра. Я не думаю, що це – дуже християнський підхід. Правило, яке складається лише з Ісусової молитви, було призначене для тих монахів, хто не вмів читати й писати. Розмаїття в молитві – це добре.
— Можна читати Псалми…
— Якщо ви вдома, то так. Якщо маєте час, можна читати псалми або певні рядки із псалмів, які відповідають часу і молитовній потребі. На цьому й побудовані наші богослужіння: псалми чи навіть окремі рядки із псалмів вибрані відповідно до того, про що ми хочемо помолитися. Тут не важливо, щоб молитов було багато. Нехай їх буде трошки, але постійно. І треба певне розмаїття. Ось, наприклад, зранку промовляємо простий тропар першого часу – «Зранку почуй голос мій, Царю мій і Боже мій!». Це – перша молитва на світанку. Там просто чудові вибрані рядки «Слова мої почуй, Господи, зглянься на благання моє. Бо до Тебе молюся, Господи». Ще я дуже люблю з першого часу повторювати: «І нехай буде світлість Господа Бога нашого на нас, і діла рук наших виправ, і в ділах рук наших допомагай нам», – і тут уже можна друкувати на комп’ютері, адже благословення Боже прикликається на наші руки. Так можна взагалі починати свій робочий день. І далі так можна робити: ходиш, готуєш каву, прибираєш, застеляєш ліжко, може треба вигуляти собаку чи поцілувати дружину – у всіх різні обставини, але – «Зранку почуй голос мій, Царю мій і Боже мій!». Це чудово навіть з погляду політики, що мій цар – це є мій Бог, і тільки Бог! У цих коротких молитвах дуже багато християнського етосу, який підкріплює нас, і багато поживи для душі від слова Божого.
Розмову вів протоієрей Андрій Дудченко