протоієрей Андрій ДУДЧЕНКО
доктор філософії з богослов’я,
секретар Богословсько-літургічної комісії ПЦУ,
викладач КПБА,
відповідальний редактор «ЦіС»
У сучасну практику приготування Дарів до служіння Ранішосвяченої літургії ввійшло щедре напоєння Агнця святою Кров’ю. Чимало священників просто занурюють Агнець майже цілком у Чашу, тоді як традиційно Служебник наказує лише накреслити на Агнці святою Кров’ю за допомогою лжиці знак хреста. Як же правильно чинити?
Ті, хто цікавиться історією розвитку чину літургії Ранішосвячених Дарів, можуть сьогодні доволі легко дізнатися, що первісний сенс служіння цієї літургії як особливої відправи, яка відрізняється від простого чину причащання запасними Дарами, полягав в освяченні Чаші. Але таке освячення за допомогою молитви і фізичного контакту вина з Тілом Христовим відрізнялося від того способу, який вживали на повній Божественній літургії. Про це ще на початку минулого століття писав проф. Іван Карабінов[1]. Натомість український літургіст священник Василь Рудейко, дослідивши тексти не тільки нашої Візантійської традиції, а й різних літургійних обрядів Сходу і Заходу, дійшов висновку, що загальна літургійна свідомість Церкви розуміла літургію Ранішосвячених Дарів як справжню літургію, в якій присутнє євхаристійне жертвоприношення, і де вино в Чаші перетворюється на Кров Христову[2].
Як зазначає сучасний літургіст священник Михаїл Желтов[3], у первісній практиці Константинопольської Церкви ранішосвячений Агнець, частку якого під час літургії Ранішосвячених Дарів опускали в Чашу, взагалі не напоювався святою Кров’ю. Саме тому Ранішосвячену літургію не можна звершувати на запасних Дарах, адже вони вже напоєні святою Кров’ю на відміну від ранішосвяченого Агнця, який ще тільки призначений для звершення освячення Чаші.
У давнину християни майже ніколи не зберігали святу Кров, оскільки це було вельми важко: назад у посуд із вином її вже не виллєш, а в Чаші вона висохне чи закисне. Зберігали тільки Тіло. Всім чудово відомо про існування давньої практики причащання християн удома або «самопричащання». По домівках причащалися тільки Тілом – саме від цього звичаю католики згодом узяли практику причащати навіть і в церкві тільки Тілом.
Отже, спеціальний чин літургії Ранішосвячених Дарів був зроблений для того, щоб отримати святу Кров без звершення повної літургії. Кров отримували через занурення в Чашу з вином ранішосвяченого Агнця, який заздалегідь Кров’ю не напоювався.
Після ХІІ століття набула поширення практика напоювати ранішосвячений Агнець невеликою кількістю святої Крові. «Однак саме трохи, – уточнює о. М. Желтов, – адже все одно під час Ранішосвяченої літургії ми отримуємо повну Чашу святої Крові; навіщо ж напоювати Агнець рясно?»
Саме таке, суто символічне напоювання передбачено і прийнятим у слов’янській богослужбовій традиції Служебником: згідно з його вказівкою, священникові наказано не напоювати Агнець, а лише, намочивши лжицю у святій Крові, намалювати на Агнці знак хреста (звернімо увагу: навіть не набравши повну лжицю Крові, а тільки намочивши її).
Більш рясне напоювання (а тим паче – майже повне занурення Агнця в Чашу, що часто практикується зараз в українських церквах) не тільки суперечить чіткій вказівці Служебника, а й вельми ускладнює зберігання Агнця, адже він стає дуже вологим, й існує реальна небезпека його пліснявіння. Це наслідки того, як з плином часу ми забули початковий сенс літургії Ранішосвячених Дарів і почали ставитися до неї як до форми причащання запасними Дарами.
Сьогодні деякі священники прагнуть напоювати Агнець таким чином, щоб потім, під час його роздроблення, у кожній часточці Тіла була би присутня хоча би крапля Крові. Однак це навряд чи можливо фізично; але головне – це знецінює сам чин літургії Ранішосвячених Дарів, позбавляючи його сенсу. Навіщо взагалі служити тоді таку літургію, якщо і так виходять фактично запасні Дари? Чому б тоді не послужити просто обідницю (чин Зображальних) і причаститися?
У XVII столітті під впливом латинських книг митрополит Київський святитель Петро Могила додав до свого знаменитого Требника примітку про те, що Чаша на літургії Ранішосвячених Дарів не лише не освячується, а й узагалі потрібна лише для «церемоніального вжитку заради полоскання вуст»; остання фраза, вочевидь, йшла врозріз із багатовіковою візантійською та давньоруською практикою.
У слов’янський Служебник, «Навчальні відомості» до якого у кінці XVII ст. складав у Московії Євфимій Чудовський на основі різноманітних вказівок Требника свт. Петра Могили, сумнівний вислів щодо «полоскання вуст» Євфимій вставити не наважився. Замість цієї фрази у Служебнику тепер міститься вельми двозначне твердження: «хоча й освячується вкладенням святого Тіла вино, але не перетворюється на Кров». Що конкретно мається на увазі під «освячується, але не перетворюється»? Незрозуміло. Найімовірніше, Євфимій просто не наважився написати, що вино в Чаші «взагалі не освячується», оскільки чудово знав стару практику, а переробив ідею свт. Петра Могили на свій лад.
У Православних Церквах грецької традиції, як і раніше, за літургією Ранішосвячених Дарів причащаються від Чаші за таким самим чином, як і на повній літургії – тобто продовжують вірити і в освячення і перетворення вина у Чаші на Кров Христову через занурення Агнця. В Українській Церкві, навіть якщо і вважають це питання спірним (за наявності відповідної рубрики і в нових виданнях Служебника), у будь-якому разі вірять, щонайменше, у невизначене «освячення» Чаші.
Повертаючись, нарешті, до практичного питання про напоювання Агнця при приготуванні Дарів, найкращим виходом, на наш погляд, буде чітке дотримання вказівки Служебника, а саме – помазання святого Агнця Кров’ю, роблячи на ньому за допомогою лжиці знак хреста. І зовсім не треба напоювати Агнець через занурення. Це допоможе розв’язати і практичні проблеми, які виникають під час зберігання Агнця, і водночас буде якнайкраще відповідати давній практиці Константинопольської Матері-Церкви.
[1] Карабинов И. Святая Чаша на литургии Преждеосвященных Даров. // Христианское чтение, 1915, №6, с. 737–753.
[2] Рудейко В. Освячення вина у Літургії Передшеосвячених Дарів. Перспективи порівняльної літургіки. // Наукові записки УКУ: Богослов’я 8 (2021), с. 77–87.
[3] Вперше нотатки о. М. Желтова на цю тематику були опубліковані на форумі «Дияконник» 20.02.2007 р. за адресою: http://deacon.ru/community/viewtopic.php?f=24&t=649&p=7952