Костандін НУШЕВ
доктор філософії,
доцент Софійського університету, Болгарія
Новий ідеологічний документ офіційної доктрини «русскій мір», затверджений XXV «Всесвітнім російським народним собором» (ВНРС) у Москві в залі засідань храму Христа Спасителя 27–28 березня 2024 р., знаменує собою новий етап у розвитку цієї доктрини і демонструє новий ступінь ідеологічного зближення і переплетення між ключовими представниками вищого духовенства Московського патріархату і кремлівського політичного режиму.
Текст цього документа складається з восьми розділів і окремих тематичних частин, в яких проголошуються основні ідеологічні положення про «священну війну» проти «колективного Заходу», єдність трьох народів – «Великої Русі, Малоросії та Білорусі» – як «гілок історично єдиного російського народу», роль «святої Русі», як «гілки історично єдиного російського народу». Роль «святої Русі» в історії російської цивілізації, місія Росії «стримувати антихриста» в «останні часи», а також інші звичні месіанські та апокаліптичні міфи чітко виявляють квазірелігійні аспекти цього ідеологічного конструювання та гібридного формування нової пострадянської доктрини як сучасної неоімперської та неоєвразійської геополітичної ідеології.
Характер і значення ідеологічної декларації («наказу») ВРНС
У схваленому ВНРС тексті немає згадок про віру в Бога та Його ім’я, про християнство або православ’я, про Церкву, віровчення і християнські чесноти, про російське православ’я або російську духовну культуру. В цьому тексті йдеться про «російську цивілізацію», «російську державність», «єдиний російський простір», «триєдність російського народу», «тисячолітню державність російської нації», традиційні цінності та «боротьбу з глобалізмом» і «колективним Заходом», демографію, ідеологічну індоктринацію в системі освіти, регіональну політику тощо.
ВРНС є особливою організацією, очолюваною патріархом РПЦ, але не є церковним собором або легітимним церковним органом Московського патріархату.
Чим є ідеологія «русского міра»: синкретичною релігією, історичною міфологією чи дуалістичною еклезіологічною єрессю?
Риторика самого патріарха Кіріла Гундяєва під час війни в Україні, яку він підтримує і виправдовує як «духовно-метафізичну війну» між «русскім міром» і колективним Заходом, тепер визначає цю війну як «священну» на території східноукраїнських областей, які названі в цьому ідеологічному документі «південно-західною Руссю».
В ухваленому тексті офіційного документа «Сьогодення і майбутнє Русского міра» ніде не йдеться про віру в Бога, а лишень про віру в «русскій мір», не йдеться про православ’я, а йдеться про віру в «святу Русь» і триєдину російську історичну націю як творця тисячолітньої державності і унікальної цивілізації. Все це «єдине ціле» «русского міра» прив’язане не до Церкви, а до «російської вселенської» або російської імперської державної традиції Московського царства, Російської імперії, радянської більшовицької імперії, а також до завдань нової російської зовнішньої (імперської) політики.
Єдність «святої Русі» – це не історична єдність і культурна традиція християнської європейської цивілізації Київської Русі чи зв’язок і спадкоємність з Московським царством і Російською імперією, а, радше історико-міфологічна реальність і штучний ідеологічний конструкт якоїсь міфічної «російської єдності» і спільної «цивілізаційної ідентичності».
В останньому програмному документі не наводяться і не цитуються офіційні церковні документи РПЦ, які були прийняті Ювілейним Архієрейським собором Московського патріархату у 2000 році, а спостерігається дуже різкий відхід від цього офіційного церковного документу.
Які ж основні принципи та постулати ідеології «русского міра» і який їхній характер? Чи лежать в основі цих принципів релігійні ідеї, історичні міфи чи геополітичні претензії, і як ця ідеологія формується та реалізується? Чи є вона продуктом якогось «відродження християнської традиції російського православ’я», чи радше спробою псевдорелігійної сакралізації та міфологізації влади авторитарної держави? Якими є цілі цієї ідеології: пошук нової ідентичності, чи конструювання якоїсь подоби легітимності для нової неоімперської державно-політичної ідеології та геополітики путінізму?
Євразійська ідея російського «суперетносу» (Лев Гумільов[1]) і підпорядкування йому інших менших гілок російського народу, а також ідеологія «духовно-метафізичної війни» проти ліберального Заходу (патріарх Кіріл Гундяєв) або проти англосаксонської змови (Александр Дугін) розкривають ідеологію «русского міра» як апокаліптичну міфологію і дуалістичну історіософську та есхатологічну єресь тисячолітнього царства, які засуджуються Церквою.
Ідеологія «русского міра» – це гібридна державно-релігійна неоімперська ідеологія, в основі якої лежить традиція розширення великодержавних інтересів Москви за аналогією з піднесенням Московського царства та об’єднанням руських князівств і російських земель під скіпетром російського царизму.
Неоімперська геополітика та неоколоніальна експансія
Ідеологія «русского міра» активно використовувалася путінською адміністрацією для формування нової державної ідентичності з кінця комуністичного періоду та для пошуку нової національної ідентичності Росії в пострадянську епоху. Для подолання кризи після розпаду Радянського Союзу та зусиль із відновлення і відродження величі Росії на міжнародній арені як великої держави часів холодної війни необхідно знайти нову основу для цієї національної та надетнічної єдності російської федеративної держави, а також окреслити межі культурного простору російського народу та російської присутності на пострадянському просторі.
Застосування ідей «русского міра» на практиці, через спробу насильницького відновлення єдності «єдиного російського народу» – народу давньої історичної Русі – це не історична Київська Русь, а «новоросійський простір» імперської колоніальної експансії через панування Москви над Києвом, Московського царства та Російської імперії над українським народом із запереченням його національної ідентичності та права на самовизначення і суверенну державність, є ідеологією війни і виправданням військової агресії. Усі ці історичні та територіальні претензії призвели до військового конфлікту між Росією та Україною, а також до розпаду Української Православної Церкви та її відокремлення від Московського патріархату.
Нехристиянська міфологія та сектантська апокаліптична ідеологія
В ідеології «русского міра» відбувається зловживання релігійними елементами російського православ’я та підміна доктринальних істин християнства і вчення Церкви історичними та політичними міфами з метою політичної сакралізації державної влади кремлівського режиму та для пропагандистських цілей державної зовнішньої політики і неоімперської геополітики.
Доктрина «русского міра» перебуває під впливом євразійства та має етнонаціональний та імперський характер, вона спрямована на нав’язування влади російського суперетносу як «пасіонарного народу» і «нації з тисячолітньою державністю» над народами пострадянського простору, а не на єдність слов’янських народів, як в ідеології слов’янофілів чи русофілів минулого. Ця ідеологія – не слов’янофільство чи панславізм, а неоімперіалістичне неоєвразійство (Тімоті Снайдер[2]).
У новому документі про «русскій мір» чітко прописано, що Росія має стати стратегічним центром «нового багатополярного світового порядку» і повернути собі роль великої держави через історичні паралелі з імперським минулим, аналогії та алюзії на російське самодержавство епохи Московського царства, реалізацію імперського зовнішньополітичного курсу за зразком Російської імперії часів Петра Великого.
Висновки
1. Ідеологія «русского міра» активно використовується та нав’язується державним керівництвом Російської Федерації як зовнішньополітична доктрина президентської команди Путіна для відродження неоімперіалістичної ідеології та побудови авторитарної та автократичної влади. Ця ідеологія експлуатується з метою реваншу за втрачену велич Російської держави часів «холодної війни» в умовах сучасного світу та з метою перекроювання сучасних державних кордонів і системи міжнародних відносин.
2. У новому документі про «русскій мір» чітко прописано, що Росія має стати стратегічним центром «нового багатополярного світового порядку» та повернути собі роль великої держави через історичні паралелі з імперським минулим, аналогії та алюзії на російське самодержавство епохи Московського царства, реалізацію імперського зовнішньополітичного курсу за зразком Російської імперії «Петрових» часів. Сам Путін під час війни в Україні неодноразово порівнював себе з Петром І і говорив, що він «воює так само, як і під час Шведської війни», щоб «зібрати російські землі» й об’єднати їх під владою Російської держави.
3. У тексті останнього документа чітко сказано, що після війни в Україні ця «територія повинна перейти під винятковий вплив російської держави» і не можна допустити створення незалежної суверенної держави українського народу.
4. Доктрина «русского міра», що базується на цьому останньому офіційному «програмному документі», набуває виразного характеру гібридної псевдорелігійної ідеології та синкретичного поєднання сектантської неоєвразійської апокаліптики з радикальним соціально-утопічним футуризмом тоталітарно-авторитарного типу.
[1] Гумилев Л. Н. Этногенез и биосфера земли. Ленинград, 1989.
[2] Snyder, Timothy. The road to unfreedom. Russia, Europe, America. Sofia, 2018.